Смекни!
smekni.com

Технології політичного менеджменту (стр. 5 из 5)

1. Прямий зв'язок -«гаряча лінія»: комп'ютерна мережа по зв'язку штабу кампанії, ЗМІ, груп інтересів.

2. Використання кабельного телебачення і поширення відеокасет.

3. Створення тимчасових ТВ-мереж через супутниковий зв'язок (між штабом і місцевими радіокомпаніями).

4. Можливості використання комп'ютерної графіки, головним чином для акцентуації політичної реклами і посилення враження від виступів кандидата.

Нарешті, саме в ході електоральних кампаній у діяльності особливо друкарських засобів інформації починає оформлятися конструктивна тенденція своєрідного «поділи праці» —спрямованості на «свою» аудиторію, їх політичні симпатії і життєві орієнтації. Мабуть, не настільки далеко час, коли і про український електорат можна буде говорити, як про жителів Великобританії: «Таймс» читають ті, хто управляє країною; «Файнэншл Таймс» — ті, хто володіє їх фінансами; «Гардіан» — ті, хто хоче управляти і розділяє позиції реформістів; «Дейли миррор» — ті, хто підтримує лейбористів.

В сучасних умовах ми стаємо свідками перетворення політичних технологій. Позбавляючись тоталітаризму та авторитаризму, поступово освоюючи демократичні норми політичного життя, ми підходимо до розуміння тих засобів політичної діяльності, що супроводжують дійсно демократичне перетворення суспільства.

6. Лобізм як політична технологія

У соціально-політичних механізмах сучасної плюралістичної демократії важливу та своєрідну роль відіграють групи інтересів, що використовують тактику тиску; їх називають, як відомо, лобістськими угрупованнями. Перші дослідники лобізму американський політолог А. Бентлі та француз Ж. Мейно вважали його специфічною рисою практичну відсутність правової регламентації подібної діяльності. Тиск на парламент та адміністрацію виконавчої влади здійснюється так званим лобі з ціллю реалізації реалізації групових інтересів. Ф. Трумен диференціював групи інтересів як певні соціальні субстрати (“вихідний суспільний матеріал”) та групи тиску (лобі) як політично інституціоналізоване відображення перших.

Таким чином, лобізм доцільно розуміти як систему і практику реалізації інтересів різноманітних груп, союзів, об’єднань громадян, субстрат та субеліт, корпорацій тощо шляхом організованого впливу на законодавчу та адміністративну діяльність державних органів.

Незважаючи на часто нелегітимний статус лобістських груп, механізми їхньої діяльності не можна однозначно оцінювати негативно, бо вони є природними інститутами плюралістичної демократії та втілюють, активні політичні технології, а також механізм обліку та досягнення багатопланових соціальних інтересів у диференційованих суспільствах, особливо транзитних. В цьому є політичне призначення лобізму — здійснювати функцію соціального посередництва між громадянським суспільством та державою, а також сприяти спрямованому “обміну інформацією” в процесі законотворчості. Так, французький політолог М. Дюверже, відмічаючи, що законодавці намагаються легалізувати лобізм та перевести його “з кримінального шляху до інформаційного”, мав на увазі подолання прямого підкупу та скупки голосів за рахунок “непрямого” інформаційного впливу об’єктивної інформації, яка підтверджує обгрунтованість інтересів та вимог щодо очікуваних рішень влади. Під час розробки та прийняття законів, при інтерпретації законодавчого чи будь-якого нормативного акту урядовцями важливу роль відіграють не тільки їхні знання та професіоналізм, але і об’єм та характер інформації, яку він має.

Технологічно процес лобіювання зазвичай здійснюється невеликою групою людей, але це не знімає і відчутної соціальної користі, бо врахування групових можливостей та інтересів, наслідків дій, що здійснюються в межах демократичної процедури, виражається в політичних рішеннях, де легалізована складна система стримок та противаг міжгрупових та міжкланових протиріч.

Слід відмітити і соціально-правовий аспект в оцінці лобізму: він як би доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи впливати на прийняття та реалізацію політичних рішень тим групам, які позбавлені можливості артикулювати власні інтереси через своїх депутатів, бо парламент України формується за мажоритарно-партиципаторним принципом, упускаючи інтереси багатьох соціальних груп.

Один з механізмів лобіювання — плюралістичний, коли групи інтересів здійснюють тактику тиску “знизу уверх” на законодавчу або виконавчу владу з ціллю закріплення певних переваг, пільг, привілей тощо. Плюралістичне представництво інтересів організується спонтанно, не має постійних інституціональних форм, висуває своїх лідерів, йде до своїх цілей у конкурентній боротьбі з іншими силами. На законодавчий процес плюралістичне лобі частіше за все впливають через депутатські ініціативи та позиції.

Інший варіант лобізму полягає в тому в тому, що держава укладає з якою-небудь групою явну або латентну угоду, отримуючи в обмін на привілеї лояльність та певні гарантії сприяння державним рішенням і діям уряду. Це лобі — корпоративістське, групи інтересів тут порівняно нечисленні та функціонально упорядковані (за категоріями інтересів), ієрархізовані за статусами, соціально зорієнтовані на субеліти. Держава, що йде на угоду з корпоративістським лобі, як би визнає за ним монопольне право на представництво певних інтересів в обмін на право впливати на відбір лідерів та порядок задоволення виражених лобі вимог.


Висновки

Сучасні внутрішні механізми лобіювання складаються з комплексу можливостей донести та “нав’язати” свого інтересу структурі або політичній персоні, яка приймає рішення: близькість до політичної фігури або організації, від яких залежить рішення; наявність ресурсів та коштів, що забезпечують реалізацію даного інтересу; можливість надавати політичного (і неполітичного, зокрема нелегітимного) тиску; можливість надавати економічного тиску (погрози щодо припинення сплати податків, виплати відрахувань, вимоги економічної автономії, ліцензій, зняття квот тощо); інформаційні можливості популяризації або компрометації даної структури та її дій в очах громадської думки.

Головною цінністю лобізму є створення легітимних можливостей участі у розробці та прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і висококомпетентних спеціалістів.

Юридично чітко регламентована система лобізму може значною мірою сприяти: забезпеченню гласності та передбаченості політичних процесів; цивілізованому обмеженню сфер діяльності апарату державної влади (зробить його більш відкритим для контролю з боку суспільства, зменшить можливість вольових рішень); поширенню кола активних учасників політичного процесу, що може слушно сказатися на розвитку громадянського суспільства в цілому; контролю взаємодії приватних інтересів та органів влади, створенню додаткових перепон на шляху корупції. Лобізм як система цивілізованих відносин, як нормальна політична діяльність, безсумнівно, сприяє стабілізації суспільства.


Література

1. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.,Основа, 2008.

2. Бодуен Жан. Вступ до політології. – Київ: “Основи”, 2007.

3. В.А.Мельник. Политология, Учебник. 3-е изд. – Минск, ВШ, 2009.

4. Василенко И.А. Политическая глобалистика : Уч.пос. – М.: «Логос», 2008.

5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.: «Логос», 2007.

6. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.

7. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: «экономика», 2009.

8. Ильин В.В. Политология. 2-е изд. – М.: Кн.Дом “Ун-т”, 2009.

9. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. – М., Юрист, 2009.

10. Мухаев Р.Т. Политология: учеб.для вузов.-М.:»Приор», 2007.

11. Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. – М. Юнити, 2007.

12. Общая и прикладная политология. Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. – М., МГСУ, Союз, 2007.

13. Основи політології. – К., Либідь, 2008.

14. Политологический словарь /Под ред. В.Ф.Халипова. – М.: «Высшая школа», 2005.

15. Политологический словарь. /Под общ. ред.В.И.Астаховой и Н.И.Панова.- Харьков: «Прапор», 2007.