по-перше, розвинута система вищої освіти та підготовка кадрів вищої кваліфікації, що має потенційні можливості здійснити підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів за всіма пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки. [34] Слід зазначити, що за кількістю ВНЗ Україна перевищує відповідні стандарти Євросоюзу, водночас якість навчального процесу в цілому має бути покращено;
по-друге, наявність значного наукового потенціалу, сконцентрованого на початкових стадіях циклу інноваційного процесу, і який пов’язаний з достатньою мережею науково-дослідних установ (станом на 2009 р. – 1340) [23]; За рекомендацією Євросоюзу, фінансування сфери НДДКР має здійснюватись на рівні 2,5% від ВВП (в Україні – 0,4%);
по-третє, потужний потенціал виробничої сфери індустріального типу (зокрема, технічні потужності, технології та ноу-хау, якими володіють окремі підприємства, в першу чергу підприємства колишнього ВПК, на рівні кращих світових зразків);
по-четверте, формування внутрішнього ринку інноваційної продукції, а також її активне просування а зовнішній ринок з використанням усього діапазону відповідних механізмів як товарного кредиту, лізингу тощо, дія яких має бути підтримана відповідною державною політикою (за певних обставин формування внутрішнього ринку споживання для інноваційної продукції має відбуватись за державною підтримкою у формі державного замовлення)
по-п’яте, використання накопиченого і створеного зараз потенціалу інтелектуальної власності винахідників, раціоналізаторів, науковців з інноваційними ідеями та підприємницькими здібностями за державним сприянням шляхом їх охоплення малим підприємництвом у сфері інноваційної діяльності;
по-шосте, удосконалення та оптимізацію державного управління (регулювання) інноваційним процесами. Зараз маємо паралелізм діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері державної інноваційної політики (Міністерство економіки України, Міністерство освіти і науки України, Державне агентство України з інвестицій та інновацій, Національне агентство з іноземних інвестицій та розвитку), а також підвідомчої цим органам центральної виконавчої влади організацій. [33]Висновки
Особливими вимогами до характеру та темпів розвитку національної економіки за теперішніх умов її виходу з стану рецесії, зумовленого факторами світової фінансово-економічної кризи є забезпечення максимально ефективного використання людського та науково-технологічного потенціалів країни водночас з їх розвитком, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів та активна підтримка державою цих процесів.
Розвинуті економічно та технологічно країни світу перейшли до принципово нового характеру розвитку економіки – інноваційного, особливостями якого є широкомасштабне впровадження у виробництво науково-технічних розробок та трансфер високопродуктивних технологій. Визначальними факторами інноваційного розвитку держави в цілому стають такі інтелектуальні ресурси, як знання та кваліфікація людини, введені в господарський обіг інноваційних процесів об’єкти прав інтелектуальної власності, а також інвестиційні та інформаційні ресурси.
Однією з найважливіших передумов ефективного розвитку інноваційної діяльності є її достатнє і своєчасне фінансово-кредитне забезпечення, починаючи від фундаментальних досліджень і закінчуючи комерціалізацією конкретних інновацій. На сучасному етапі ми бачимо, що в силу відсутності достатніх коштів у бюджеті та інших джерел фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності держава надає перевагу макроекономічним факторам, зокрема створенню технопарків. Не маючи фінансових резервів для прямого фінансування створення і функціонування технологічних парків хоча б на першому етапі, держава шляхом різних податкових, кредитних та інших пільг дає можливість сформувати початковий капітал і розвиватись, використовуючи власний інноваційний та інвестиційний потенціал.
На жаль, цього не можна сказати про інноваційне підприємництво. Здавалося б, що зі зростанням конкурентної боротьби доцільним стає взаємо узгоджений розвиток державних наукових програм з інноваційним підприємництвом, вкладання коштів у менш наукоємні проекти, які швидше впроваджуються у виробництво.
І тут, звичайно, першочерговим завданням є заохочення інноваційних проектів приватних і державних підприємств та організацій. В першу чергу – це створення пільгових умов для фірм та установ, що розробляють і впроваджують прогресивну техніку й технології і здійснюють науково-дослідну діяльність. Нові знання мають стати товарами й послугами в сфері виробництва. А для цього необхідне пільгове оподаткування, пільгове кредитування, пільгове інвестування, пільгове страхування тощо.
Доцільно було б також законодавчо встановити можливість створення інноваційних фондів при академіях наук, науково-дослідних установах, підприємствах за рахунок державного бюджету, відрахувань від власного прибутку (зменшення відсотка податку на прибуток і на додану вартість), пільгового кредитування, датування інноваційної діяльності, спонсорських надходжень від юридичних та фізичних осіб, у тому числі й іноземних тощо.
Утвердження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України є безальтернативним шляхом для України забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробництв, інтегруватися в глобальні інтеграційні процеси їх рівноправним суб’єктом, а не об’єктом спрямування, а також забезпечити випереджальні темпи економічного зростання відносно розвинених країн світу і створити економічне підґрунтя для запровадження високих соціальних стандартів, притаманних розвиненим країнам світу.
Список використаної літератури
1. Чухрай Н., Патора Р. Товарна інноваційна політика: управління інноваціями на підприємстві: Підручник. – К.: КОНДОР, 2006. – 398 с.
2. Артемова Л.В., Бор М.З., Денисов А.Ю., Пятенко В.Г., Резчикова А.С., Хижняк А.В. ИНВЕСТИЦИИ И ИННОВАЦИИ Словарь-справочник от А до Я / Под ред. Бора М.З. – М.: Издательство «ДИС», 1998 г. - 208 с.
3. Петкова Л.О., Інвестиційна привабливість регіонів // Фінанси України. - 2005. - №9. - С.40-46.
4. Лапко О.О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 254 с.
5. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.Є. Новицького. – К.: КНТ, 2008. – 360 с.
6. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін Навч. посібник. – Київ: Заповіт, 1996. – 238 с.
7. Сміян Л.С. Нікітін Ю.В. Правові основи інвестиційної та інноваційної дяльності. Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2006. – 368 с.
8. Економічна енциклопедія. У 3 т. / Під ред Мочерного. – К.: Тернопіль: Видавничий центр “Академія”, Академія народного господарства; 2000–2001. – Т. 1. – 864 с.
9. Статистика науки и инноваций. Краткий терминологический словарь / Под ред. Л.М. Гохберга. – М.: Центр исследований и статистики науки, 1996.
10. Гоптаренко Ю. Правові засади побудови інноваційно-інвестиційної моделі в Україні // Юридичний журнал. – 2004. – №6.
11. Дитрих Ф. Как организовать технопарк // Проблемы прогнозирования. – 1999. – № 2. – С. 132–137.
12. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст. - 2005. - №6. - С.28-32.
13. В. Нежиборець. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні. НДІІВ (Науково-дослідний ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Національної академії правових наук)
14. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Партин Г.О. Інвестиційний словник: Навч. посібник. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. – 512 с.
15. Звіт про результати діяльності Державного агентства України з інвестицій та розвитку за 2010 рік.
16. http://www.in.gov.ua/index.php?lang=ua&get=589&id=3262
17. Постанова КМУ № 376 «Питання Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку» від 31 травня 2010 р.
18. Постанова КМУ № 1094 «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» від 17 липня 2003 р.
19. Постанова КМУ № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28 грудня 2001 р.
20. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. №40-IV
21. Постанова КМУ № 567 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2010 році державних гарантій щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання державного сектора економіки, залученими для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення…».
22. Постанова КМУ № 1474 «Про затвердження Порядку реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» від 17.09.2003 р.
23. Постанова ВРУ «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.1999 р.
24. Державний комітет статистики України.
25. http://www.ukrstat.gov.ua/
26. Фонд державного майна України.
27. http://www.spfu.gov.ua/ukr/index.php
28. Рижов В.Л. Пріоритети та інструменти інноваційного розвитку України // Матеріали засідання круглого столу 18 грудня 2002 р. у НІСД. – К.: Альтерпрес, 2003.
29. Контроллинг: ученик / А.М. Карминский, С.Г. Фалько, А.А. Жевага, Н.Ю. Иванова; - М.: Финансы и статистика, 2006. – 336 с.
30. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційного діяльності в Україні» від 16.01.2003 р.
31. Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 12.01.2006 р.
32. Наука та інновації. 2010. Т. 6. № 6. С. 77-81.
33. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. – М: Прогресс, 1982. – 454 с.
34. Чухно А. Науково-технологічний розвиток як об’єкт дослідження еволюційної економічної теорії // Економіка України. – 2008. – №1. С. 12-22.
35. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим» № 2189-III.
36. Бодров В.Г. Інноваційно-інвестиційна модель сталого розвитку національної економіки: навч.-метод. матеріали / В.Г. Бодров, В.О. Гусєв, В.Ф. Мартиненко. – К.: НАДУ, 2009. – 60 с.
37. Фінансово-економічні механізми інноваційно-інвестиційного розвитку України: Колективна наукова монографія / Кириченко О.А., Єрохін С.А. та ін.; Під наук. ред. д.е.н. проф. О.А. Кириченко. – К.: Національна академія управління, 2008. – 252 с.