Наявність відповідальності формує стійкість переконань, послідовну політичну історію і загартовує еліту в тому, у що вона вірить. Щоб претендувати на статус альтернативної, еліта мусить ставити відповідальність за задекларовані ідеї вище ситуативних рішень і досягнень.
Фактично, відповідальність та послідовність мають гарантувати досягнення довгострокової стратегії отримання влади.
Водночас, гідність повинна забезпечити волю до результату та жорсткість по відношенню до інших груп. Гідність завжди виростає із усвідомлення правильності власних дій та власних сил. Таким чином, гідність формує принциповість, цілеспрямованість, впевненість.
Досвід/знання.Великою мірою досвід альтернативної еліти формується її політичною історією. Еліта, яка легко і швидко отримує владу, однозначно не може бути альтернативною, оскільки її цінності та ідеї не вистраждані, неосмислені, і не соціалізовані.
Політична історія, яка передбачає жорсткі конфлікти та виживання в умовах протистояння з іншими групами та інститутами старої влади, формують досвід відстоювання своїх позицій, безкомпромісність в принципових питаннях. Разом з цим, формується і управлінський досвід. Боротьба за владу вимагає організованості, стратегічної і тактичної продуманості.Альтернативна еліта в процесі боротьби виробляє чіткі механізми прийняття рішень, системи прогнозування ризиків, оперативне реагування тощо. Зовнішні обставини, такі як брак ресурсів та тиск, також наділяють її креативністю та інноваційністю. Протистояння з інститутами влади наділяє альтернативну еліту знанням старої адміністративної структури. Як кажуть "ворога треба знати в обличчя".Це знання по своїй суті є опозиційним і воно спрямоване на виявлення та трансформацію основних недоліків існуючої системи. Відповідно, ідеологічність та опозиційність сприяють народженню альтернативних концепцій самої влади.
Стратегічне бачення. Безсумнівно, альтернативна еліта наділена комплексними стратегіями. Ці стратегії є наслідком історії політичної боротьби. Вони виникають шляхом відточування та втілення основних ідеологічних позицій. Важливо, щоб еліта була наділена стратегічним баченням політичних трансформацій на двох рівнях: внутрішньому та міжнародному.Оскільки внутрішнє протистояння і боротьба закладають бачення необхідних змін, але ці зміни не можливо здійснити без врахування зовнішнього тиску. По факту, альтернативна еліта після перемоги потрапляє в нове конкурентне середовище політичних груп. Відсутність стратегічного бачення для зовнішньої політики великою мірою прирікає на невдачі внутрішні реформи.Роль та вплив міжнародних груп на внутрішню політику значна, і у випадку жорсткого протистояння, альтернативна еліта змушена запроваджувати авторитарний внутрішній режим. З іншого боку, еліта може вибирати підтримку тих чи інших груп і вливання в них. Знову ж таки, портрет досить абстрактний, оскільки на сьогоднішній день важко передбачити соціально-історичний контекст, в якому буде формуватись альтернативна еліта і які ідеологічні підходи вона буде сповідувати.
Висновок
Побудова власної сильної держави, консолідація правлячої верхівки, оновлення політичного класу - важливі завдання сучасності.
У цьому сенсі важливим є використання досвіду української держави. Як би там не говорили, Україна має його і може використовувати у власних цілях.
На мій погляд, підвищення рівня інтелігентності тих, хто репрезентує сьогодні владу, було б доречним. Принаймні це сприяло б оздоровленню моральної атмосфери в країні. Потрібне усвідомлення персональної відповідальності, яке завжди було визначальною рисою інтелігентної людини. І не має ваги, стосується це буденних питань чи державних інтересів. На жаль, за роки незалежності цей принцип не був покладений в основу функціонування українського владного олімпу, в культуру його управлінської діяльності, що значною мірою зумовило безсистемність стратегічного прогнозу і планування в державі.
Не американці створили США, а група політичних масонів, які перебували на керівних посадах в колоніях.
Не німці створили Німеччину, а амбіційний і хитрий Бісмарк. Не європейці створили ЄС, а члени християнсько-демократичного клубу Шуман, Аденауер та Гаспарі.
Лозунг "створили Італію – тепер необхідно створити італійців" – діє по відношенню до кожної держави. Політична еліта несе відповідальність за своє творіння.
Своєю поведінкою - проголошуючи високоморальні цінності і одночасно їх порушуючи - правляча політична еліта України розбещує суспільство, що призводить до корозії моральних цінностей.
У політико-управлінській практиці багатьох громадських діячів широко використовуються популізм, маніпулювання громадською думкою, інтриги, збирання компромату на суперника.
У політичній сутичці опинилися всі: і патріархи від політики, і олігархи, і технократи, і молоді реформатори, і регіональні лідери, і ЗМІ.
Таким чином, нинішня політико-управлінська еліта практично не може опертися на скільки-небудь міцну основу публічного авторитету. Люди не вірять в те, що у своїх діях влада керується щирим бажанням чесно служити народу.
На думку громадськості, куди ближче до істини інше: націленість на задоволення особистих інтересів, низька професійна компетентність у політиці і державних справах, бюрократизм.
У суспільній свідомості склалася міцна думка про "меркантильність" мотивів політико-управлінської еліти, прагнення не просто зайняти гідне місце в суспільстві, а перш за все отримати матеріальні привілеї і політичні почесті, не говорячи вже про етичну охайність.
У цілому тепер уже зрозуміло, що становлення політико-управлінської еліти сучасної України протікає в рамках так званої "адміністративно-номенклатурної моделі", суть якої полягає в тому, що влада поступово зосереджується в руках політиків і вищого чиновництва, значна частина яких - вихідці з колишніх елітних прошарків, хоч і другого ешелону. І це не українська інновація.
Дуже багато демократів-реформаторів в Іспанії, Португалії, в країнах Латинської Америки і Східної Європи також вийшли з надр старої правлячої еліти. Важливе інше: це люди, які не несуть основної відповідальності за минуле. Вони раніше інших усвідомили порочність старої системи і уловили нові тенденції суспільного буття, більшою мірою виявились прихильниками принципів демократії і ринкових відносин, цивільних свобод і гласності. У масі своїй це люди не жорсткої ортодоксальної орієнтації, вони знайшли в собі сили першими звільнитися від організаційних і ідеологічних ланцюгів тоталітаризму, виявились мобільнішими, сміливішими і рішучішими.
Можна сказати, що колишня партійно-номенклатурна еліта як система зруйнована. Але вплив вихідців з колишньої політико-управлінської верхівки як і раніше істотний. Вони і зараз володіють досить міцними соціальними ресурсами. Їх сила - у володінні досвідом управлінської діяльності, особистих зв’язків, знанні принципів роботи апарату, клановій солідарності. Значна їх частина опинилася на стороні нових властей на переконання і з щирим бажанням допомогти демократичним перетворенням.
Але не можна не бачити ще одну, не менш значну частину, яка, знов отримавши право голосу і набувши самовпевнених манер, з тією ж "більшовицькою несамовитістю" руйнує залишки існуючої управлінської вертикалі.
Найімовірніше, ця категорія старої номенклатурної еліти ніколи і не була носієм комуністичного світогляду. Вона була і залишилася борцем за теплі місця в системі влади. Її представники і зараз готові підтримувати будь-яку владу, лише б зберегти своє становище політичного чиновника.
Вони, як і раніше, вкрай небезпечні для влади й суспільства. Небезпечні не диктаторськими замашками або поверненням до минулого (це практично неможливо), а своєю нездатністю до історичної дії, пристосовництвом, імітацією прогресивності, гучною соціальною демагогією. Небезпечні своїм честолюбством, прагненням володіти владою, не розуміючи її призначення, не маючи високих етичних якостей, небезпечні нездатністю ефективно реалізувати цю владу, небезпечні тим, що своєю зарозумілістю і клановою орієнтацією закривають шлях у вищі владні інстанції для людей, сильних розумом і цілісним світобаченням.
Характерною рисою сьогодення в Україні є перманентний процес оновлення, що виводить на сцену нових і недосвідчених управлінців, перетворюючи молодість на самостійний політичний капітал.
Така практика далеко не завжди стабілізує владу і підвищує її авторитет. Частіше - навпаки, знижує її потенціал, робить владу уразливою і нестійкою. І сьогодні немало представників еліти, які вважають, що найбільш природним для керівника є не професіоналізм політика, а політиканство, виверткість, хитрість, уміння маневрувати.
Причина суспільної неефективності сучасної української політичної еліти - не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси суспільства[9, 33-55]. Така потреба може диктуватися або моральними засадами еліти, або механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства.
Література
1. Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методи підготовки. - К., 2003. - 180 с.
2. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. - К. : ВЦ "Академія", 2003. - 278 с
3. Кремінь В.Г. Політологія.Підручник // За загальною редакцією проф. Кремінь В.Г. проф. Горлача М.І. – Харків "Єдінорог", 2001. - 186 с.
4. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995. – 197 с.
5. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – К.: Грайлик, 1993.
6. Основи політології: Курс лекцій. /За ред. Б. Кухти — К., 1992 — Ч. 1. - С. 236
7. Суспільна трансформація і державне управління: Політично-правові детерминанти. - К.: Видавн. дім Ін Юре, 2003. - 496 с.
8. Полохало В. Правляча еліта та контреліта в сучасній Україні // Демократія в Україні. Минуле і майбутнє. — К., 1993.
9. Правляча еліта сучасної України: соціологічний портрет / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Вісник НАН України. – 1998. – № 7 – 8. – С. 33 – 55.