В. Додонова взагалі визначає “політичне” через категорії політичної свідомості та політичної діяльності: це взаємовідношення політичної свідомості та політичної діяльності у формі суперечливого руху, фундаментом якого є відношення з приводу політичної влади, а формою розв‘язання слугує політична система суспільства. На її думку, політична система детермінує форми та типи політичної свідомості, в межах яких, в свою чергу, вона функціонує. Зміст політичної свідомості проявляється в формах політичної діяльності, вона органічно вплетена в політичну структуру і є реальною ланкою її функціонування. Зміст політичної свідомості, як вважає дослідник, не може бути правильно зрозумілим, якщо трактувати його лише як відбиток політичних відносин. Така постановка питання заздалегідь передбачає, що політична свідомість стоїть, так би мовити, за межами політичних відносин.
Окрім того, дослідник підтримує тезис щодо активності впливу політичної свідомості на характер політичних подій у суспільстві, трактуючи його значно ширше. Зокрема зазначає, що політична свідомість впливає на всю духовну сферу суспільства: політична діяльність спрямована на розв‘язання найбільш важливих соціальних завдань та слугує чинником свідомого вирішення суспільних суперечностей та реалізації об‘єктивних історичних законів, тому вплив політичної свідомості виходять за межі сфери суто “політичного”. Отже політична свідомість стає ефективним стимулятором різноманітних видів діяльності людей.
Одними з важливіших понять, з якими корелює на теоретичному рівні поняття “політична свідомість” і прояви яких у реальному політичному житті впливають на характер формування політичної свідомості, зокрема, українського суспільства на сучасному етапі, є національна свідомість та національна самосвідомість.
Багато явищ політичного характеру сприймаються скрізь призму національної свідомості, вони, так би мовити, “накладаються” на неї. З іншого боку, поширення тих чи інших стереотипів щодо особливостей національної психології залежить від рівня зрілості політичної свідомості. Водночас певні умови формування політичної свідомості та світогляду впливали на національний характер та поведінкові стереотипи. Тому здійснення аналізу взаємозв‘язку цих понять є вельми необхідним завданням в контексті цього дослідження.
Треба зазначити, що проблема співвідношення політичної й національної свідомості в методологічному аспекті недостатньо досліджена у вітчизняній літературі. Проте такий аналіз потрібен, хоча б тому, що становлення української державності супроводжується бурхливим зростанням як національної самосвідомості мас, так і окремих індивідів. А деформована національна свідомість може стати передумовою виявлення націоналістичних почуттів. Саме тут великого значення набувають політична свідомість та політична самосвідомість.
На думку відомого дослідника національної свідомості І. Кресіної, національна свідомість – це складна модернізована система духовних феноменів та їх утворень, які сформувалися в процесі історичного розвитку нації і відображають основні засади її буття та розвою. Національна свідомість є цілісною системою духовних феноменів нації, в яких дістають відображення її сутнісні потенції та смисложиттєві інтенції.
Найбільш наочно можна продемонструвати зв‘язок політичної та національної свідомості на рівні формування світогляду. Як відомо, визначальну роль у формуванні світогляду особистості відіграє політична свідомість. У спеціальній літературі поняття “світогляд” визначається як система принципів, поглядів, цінностей та переконань, яка визначає напрямок діяльності та відношення до дійсності окремої людини, соціальної групи, класу чи суспільства в цілому.
Саме у світогляді тісно взаємодіють політичні та національні аспекти світосприйняття, політична та національна свідомість.
Структура світогляду відображує складну й суперечливу сутність навколишнього буття. Структурними елементами світогляду є знання та почуття.
Саме почуття, на нашу думку, як елемент світогляду у формуванні національної самосвідомості набувають великого значення. Вони сприяють проникненню у світогляд особистості різноманітних емоцій, настроїв, переживань, які залишаються в особистості на значно триваліший час, ніж знання, бо вони мають особистісне забарвлення, особливо коли вони перетворюються на переконання.
Таким чином, переконання відіграють важливу роль у формуванні світогляду, вони гармонійно взаємодіють з ціннісними настановами, без яких світогляд не зможе сформуватися. Велике значення має для перетворення почуттів на переконання також навколишнє середовище, панівні в суспільстві моральні норми і принципи, політичні інститути, які в сукупності з різного роду соціальними чинниками витворюють політичну самосвідомість особистості, а отже і суспільства. Тобто від сформованої в суспільстві політичної свідомості, наприклад, залежить, чи перетвориться в особистості почуття національної ненависті у переконання після “невдалого” зіткнення з представником іншої національності. На тлі якої політичної свідомості відбувалося це зіткнення: де сформовано толерантне ставлення до інших національностей, етнічних груп чи культивуються почуття національної ненависті та ворожнечі?
Також слід наголосити, що світогляд має два рівні. Перший рівень пов‘язаний із повсякденною життєдіяльністю людей, він ґрунтується на повсякденному досвіді. Саме тут, на цьому рівні, велику роль відіграє здоровий глузд. Його значення у формуванні національних почуттів, національної самосвідомості, загалом національної психології важко переоцінити. Здоровий глузд є регулятором, який координує у світогляді особистості політичний та національний аспект самосвідомості. Але свідомість на цьому рівні може потрапити під вплив різного роду забобонів, що суперечать здоровому глуздові. Саме тут великого значення набувають політична культура та культура міжнаціонального спілкування, які фактично формують політичну самосвідомість.
У цьому контексті особливо актуальним є питання співвідношення та взаємозв’язку понять “політичної свідомості” та “політичної культури”.
Особлива роль політичної свідомості у структурі політичної культури зумовлена тим, що вона є одним з внутрішніх регуляторів політичної діяльності крізь систему потреб, мотивів, цінностей і. т. інше. Одночасно вона є джерелом формування уявлень про політичні цілі діяльності.
На наш погляд, найбільш переконливо та обґрунтовано спробували розмежувати політичну культуру та політичну свідомість Ф. Бурлацький та А. Галкін. Вони визначили суть відмінностей між цими феноменами: для політичної свідомості характерно переважання когнітивних елементів, хоча вона і не зводиться до них. Політична культура ж “присутня в політичній свідомості” так би мовити незримо, у вигляді фактора, який істотно впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору; а також конкретних політичних думок… У цьому розумінні політична свідомість, здавалося б ширше поняття “політична культура”.
Разом з тим в іншому контексті, як вважають дослідники, вже політична культура ширше, ніж політична свідомість, оскільки наявна і в тих випадках, коли політичну свідомість виявлено в дуже невеликій мірі або взагалі відсутня. Більш того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, яка в цьому випадку існує не в активній, а в пасивній формі. Інакше кажучи, політична свідомість є лише одним з типів реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовного порядку та “імпульсивними поведінковими актами”.
Тому ці поняття не можна протиставляти, більш того, вони не можуть бути розкритими і зрозумілими одне без одного.
Література
політичний свідомість національний
1. Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитика Украины // Зеркало недели. – №2 (223). – 16 января 1999 года.
2. Демидов А.И., Федосеев А.А. Основы политологии: Учебное пособие. – М., 1995. – 271 с.
3. Державна ідеологія в сучасній Україні: Матеріали науково-практичної конференції, 20 травня 1994 р. – К., 1995. – 88 с.
4. Дещиця А.Б. Трансформація тоталітарного режиму в Україні: теорія і практика: Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.01 / Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1995. – 23 с.
5. Дилигенский Г.Г. В поисках смысла и цели: проблемы массового сознания современного капиталистического общества. – М., 1986. – 256 с.
6. Додонов Р.А. К вопросу о соотношении идеологии и ментальности // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 1996. – Вип.3. – С. 96-102.
7. Додонова В.И. Политическое сознание: сущность, структура, современные тенденции развития (Социально-философский анализ): Дис. канд… филос. наук: 09.00.03 / Запорожский государственный университет. – Запорожье, 1996. – 181 с.
8. Іщенко Ю. Реалії та реальності духовного відродження // Політологічні читання. – 1992. – №2. – С. 187-203.
9. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадської та національної свідомості). – К., 2000. – 88 с.
10. Канигін Ю.М., Ткачук З.Ю. Українська мрія. – К., 1996. – 152 с.