регистрация / вход

Східна та Південно-східна Азія як поле геостратегічних інтересів України

Кореляція геополітичних концепцій. Перспективи України у Східній та Південно-Східній Азії. Спрощення митних та інших бюрократичних процедур. Учасники українсько-японських ділових контактів. Співробітництво у сферах інвестицій та обміну технологіями.

Національний університет «Києво-Могилянська Академія»

Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра політології

Східна та Південно-східна Азія як поле геостратегічних інтересів України

Письмова робота

з політичної географії

студента 3 року навчання,

Мельника Романа Івановича

Науковий керівник

Кандидат географічних наук,

Доцент

Ткачук Л.М.

Київ – 2010


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне підґрунтя розгляду Східної та Південно-східної Азії як поля геостратегічних інтересів України

Розділ 2. Перспективи України у Східній та Південно-Східній Азії

Розділ 3. Кореляція геополітичних концепцій з реальним станом справ, спираючись на розділ №2

Висновки

Джерела


Вступ

Україна з часу проголошення своєї незалежності не проголосила і не артикулювала ні законодавчо, ні практично ні навіть ідейно чи науково-публіцистично своїх чітких геостратегічних цілей, не працювала над геополітикою як прикладною наукою, а тому не визначила поля своїх геостратегічних інтересів. Ці питання лише піднімаються, і мають бути вирішеними за будь-яких політичних умов, тому дана робота є досить актуальною, адже пропонує коротке обґрунтування геостратегічних інтересів України у регіоні Східна та Південно-Східна Азія (СПСА).

Сусідами першого порядку України виступають впливові регіональні актори – РФ та ЄС. Обидва актори прагнуть до максималізації контролю над оточуючою територією, а тому їхні геополітични цілком природні інтереси стикаються саме в України, як межовій державі між двома геополітичними потугами сучасного людства. Така буферна зона зазвичай приносить країнам неабиякі політичні та фінансові дивіденди, від співпраці між двома системами, однак ця практика реальна лише для тих країн, які суттєво краще ніж Україна відчувають власний і довколишній простір, і які потужною економікою та стабільним, не обов’язково демократичним, політичним режимом концептуалізують власні інтереси-зазіхання, а тому вдало використовують геопросторове розташування. Стосовно цих двох геополітичних потуг, Україна намагається вести більш-менш стратегічну політику взаємовідносин та співпраці. Щодо Східної та Південно-Східної Азії (СПСА), Україна ніколи не демонструвала серйозних довгострокових намірень стосвоно будь-якої співпраці з даним регіоном. Україна заявляє свої поодинокі і не артикульовані інтереси у даному регіоні, що свідчить про тактичну, низькопробну діяльність, а отже не може забезпечити належного розширення поля геостратегічних інтересів України (ПГІУ) у СПСА. Політична передвиборча риторика та реалії української політики за останні 19 років ілюструють факт зацикленості та невирішеності Україною вектору спрямування: на Захід ( ЄС, США, ринкова демократія, капіталізм, толерантизм, прозорість, лібералізм) чи на Схід – на Росію (частково ручна економіка, позики, відсутність реформ, отримання преференцій з боку РФ у певних дрібних питаннях). Може здатися, що орієнтація на Схід однозначно програшна, однак врахувавши той факт, що орієнтація на Захід призведе до реформ, зміну і чистку кадрів, зменшення рейтингу серед селекторату, «Росія» досить приваблива. Ще однією проблемою є постановка питання: Захід чи Схід, що обмежує, особливо у сучасному пласкому глобалізаційному світі, ПГІ України. Дуже рікдо проскакує серед політиків, і трішки частіше серед економістів потреба у вихід на економічний, а згдодом і геополітичний ринок Азії, особливо східноазійскьих тигрів та центрів найінтенсивнішого зростання господарства, яке знало людство (якраз регіон СПСА який є домівкою багатьох економічних див: Японського, Корейського, Сінгапурсього, Малазійсього, Тайванського та сучасного Китайського).

Зважаючи на низьку ефективність діяльності всієї політичної та економічної системи України, у даній роботі буде лише гіпотетично розглянуто можливості України у слідуванні власним геостратегічним інтересам, зважаючи навіть на той факт, що багато експертів взагалі сумніваються, що Україна володіє власною суверенністю. [1]


Розділ 1. Теоретичне підґрунтя розгляду Східної та Південно-східної Азії як поля геостратегічних інтересів України

Територія сучасної держави України у більшості парадигм геополітики минулого століття була втягнута у різноманітні концепції розстановки сил на світовій політичній карті. Будучи у складі Російської імперії, а згодом у СРСР, терени нашої держави активно розглядалися як плацдарм для різноманітних потенційних маневрів, як одна з небагатьох «шахівниць», доля якої нечітко визначена, і може зіграти ключову роль у потенційній тій чи іншій світосистемі. Проблема у тому, що Україну, як окремий геополітичний простір, з політичними кордонами, з причини фізичної відсутності суверенності України, майже ніхто не розглядав, тому аналізуючи різні ідеї геополітиків, треба постійно віднаходити чи створювати Україну, на ігрищі Європейської, Російської, Євразійської, Хартлендівської, Рімлендівської та інших концепцій.

Згідно з відомою концепціює Хартленду, найбільшого теоретично-наукового наповнення якій надав Г. Маккіндер,

Світова історія є результатом конфронтації континентальних та океанічних держав. Дану тезу взяли на озброєння майже всі відомві геополітики 20 ст. , починаючи з концепції Гартленду Г. Маккінедера, яка і спрямувала розвиток всіх наступних концепцій у схожому руслі. Саме розподіл на сушу та море, вихід до океану, здатність блокувати та бути заблокованим морською, океанічною чи суходільною блокадою визначалося як одне з ключових положень для конкретної держави у вибудовуванні своєї геостратегії.

Коротко розглянемо концепцію Г. Маккінедера. Згідно з нею, звісно ж вся розстановка сил пов’язана з протистоянням морських та суходільних країн, що у його теорії призвело до утворення таких двох світових центрів активної взаємодії як: Гартленд та Морські держави. Ключову роль відіграє саме Гартленд, який включає у себе басейн льодовитого океану, передньоазійскі простори, Монголію, Європейську Росію, Кавказ і, залежно від дати публікації нових і нових вдосконалень Гартленду, України. Все було б набагато простіше, однак територія України, ще в 10-50 рр. минулого століття не є однозначними навіть для Західних науковців, схильних до редукціонізму заради виправдання своїх же інтересів. До морських держав належать західноєвропейські та США, які в першу чергу протистоять Гартеленду. Гартленд, або по іншому «осьовий ареал» чи «географічна вісь історії» не має чітких меж, проте в загальному вписувався у межі СРСР і був привабними для автора особливо у тому ключі, що його неможливо було блокувати ані морем, ані океаном, бо ця земля виключно суходільна, з величезними запасами ресурсів, і в принципі єдина самодостатня регіональна одиниця, що не потребує співпраці чи торгівлі з іншими країнами. Ще одним структурним елементом є Світовий острів, який складається з Європи, Азії та Африки.[2] У праці «Британія та Британські моря» висловлено відому максиму Маккіндера: «той, хто контролює Східну Європу, керує Гартлендом; хто керує Гартлендом, домінує над Світовим островом (Європа, Азія, Африка); хто домінує над Світовим островом, керує світом»[3] . Як бачимо, Східна Європа, де ключову позицію займає Україна та східноєвропейська частина Росії, є у даній парадигмі, входом у світове панування, формулою для розширення власних геостратегічних полів, для певної країни. Цікаво, що автор пише: хто володіє Східною Європою, неначе натякаючи, що нема реального володаря цих земель, або що володар може бути змінений, адже така фраз як: «хто володіє США» буде виглядати менш привабливо і реально. Отже Україна згідно з даною концепцією має усі шанси бути потужним геополітичним гравцем, однак щодо теми цієї роботи, дана концепція підходить не дуже, адже немає більш прямого і адекватнішого зв’язку між Україною та СПСА, окрім як заволодіння Гартлендом, Світовим Островом, а тоді вже рештою світу, включно з СПСА.

Тому пропонуємо іншу геополітичну парадигму відомого американського геополітика нідерландського походження Н. Спікмена, який особливу роль віддав географічним чинниками стверджуючи, що «міністри приходять і зникають, диктатори помирають, а гірські хребти залишаються на місці»[4] . Пан Ніколас запропонував протилежний Гартлендівській концепції варіант геополітичної будови світу, згідно з якою запорукою світового панування є «внутрішній півмісяць» (Рімленд). Тому той хто домінує над Рімленд, домінує над Євразією, а отже тримає долю світу у власних руках – інша версія чергової максими. Рімленд – Західна і Центральна Європа, країни Близького Сходу та Аравійський півострів, Туреччина, Іран, Афганістан, Тибет, Китай, Східний Сибір, Індійський та Бірмано-Сіамський півострови. Звідси видно, що регіон СПСА (за винятком Японії )якраз належить до центральної «осі» парадигми Н. Спікмена, а отже володіння ним, чи принаймні співпраця та взаємодія дозволяють підвищити рівень забезпеченості «ніколи необежених» геополітичних інтересів держав. Послідовник Спікмена Д. Майнінг у одній зі своїх робіт відмічає, що геополітичні критерії повинні враховувати функціональну орієнтації населення і держави, а не лише чисто географічні відношення Суші до Моря. В число країн першого виду, тобто найбільш сприятливих для співпраці та взаємодопомоги, ввійшли Китай, Монголія, Північний Вєтнам, Бангладеш, Афганістан, Східна Європа, Прибалтика і Карелія. [5] Тобто автор підійшов частково синтетично до підходу Спайкмена і об’єднав, більше зважаючи на економічні та прагматичні чинники, Східну Європу, куди належить Україна, та частину СПСА (Китай, В’єтнам) в особливе коло країн, поєднаних спільними інтересами, в тому числі потенційними і ще не розвинутими. Звісно дане геополітичне бачення світо устрою не повністю пояснює зв'язок України та СПСА, проте навіть у американських авторів є певні концепції, які розглядати подібну співпрацю чи навіть об’єднання між цими двома суб’єктами. З іншого боку, дані концепції досить старі, не враховують сучасні телекомунікаційні та економічні фактори, здатні знівелювати релігійні, культурні, просторові перешкоди, а отже є можливість стверджувати, що Україна, яка знаходиться на краю Гартленду, і одразу межує з Рімледом має усі карти для того, аби не зменшуючи потенціал використання Євроінтреграції та співпраці з Росією, активно форсувати інтеграцію з регіоном СПСА. Це твердження окрім сучасних реалій базується на тому, що як вже було згадано, Україна знаходиться на кордоні Серединної Землі і Внутрішнього моря, до якого якраз відносяться країни СПСА, а отже парадагми Гартленду і Рімленду малюють для України непогані перспективи у проектуванні власного поля геопросторових інтересів на теренах Східної та Південно-Східної Азії (СПСА).

Розділ 2. Перспективи України у Східній та Південно-Східній Азії

Регіон Східна Азія – це третій найпотужніший світовий регіон з точки зору ВВП та продуктивних сил. Ядром цього регіону є Китай, Північна Корея, Японія та Тайвань, які і визначають фінансово-політичне обличчя даного регіону у світовій політиці, та формують найбільше геостратегічне поле, своїми активними економічними зростаннями та розширеннями. Монголія та Північна Корея у даній роботі не розглядатимуться як частини українських геостратегічних інтересів України, зважаючи на їхню закритість економік, відсутність потенційних у найближчій перспективі точок дотику, задля виграшу у економічній, політичній та як наслідок геопросторовій сферах.

Східна Азія має у своєму складі такі країни, які у переважній своїй більшості, спроможні вкладати гроші будь-де у світі, аби тільки мати з цього вигоду, та певні гарантії. Це свідчить про відкритість даних країн до співпраці та зацікавленість у ній у різноманітних формах. Тому зволікання з активізацією співпраці та інтегрування у даний регіон кожного року буде приносити все більші втрати навіть у грошовому еквіваленті, якщо взяти за основу економічну модель розрахунків альтернативних вигід та втрат. Важливою деталлю, навіть ключовою, є те, що окрім авторитарного Китаю, усі країни показують високий рівень демократичності, не ведуть, на зразок США, експансіоністську військову та культурну діяльність, не бавляться у месіанство, а тому вигідні економічні, та політичні партнери, адже можна будувати поля взаємодії без якихось роздратувань чи поступок, будувати ці поля прагматично та прозоро. Згодом така діяльність може перерости у все тісніші союзи, що може дозволити створення третього вектору орієнтації України – Східноазійский.

Японія

Країна сонця, що сходить. У своїй геополітичній доктрині, представленій працями Іккі Кіта, Танакі Гіїті, Амау Уджі, Тодзьо Хідекі, полягає у формуванні великої Східно-Азійсько сфери співпроцвітання, що залишає за Японією метрополітичні функції стосовно суміжних континентальних держав. Історія свідчить, що Японія останні сто років активно намагалася стати геополітичним гегемоном як мінімум у своєму регіоні, а тому історія та доктрини власних інтересів чітко концептуалізовані. На даний момент, не вдаючись до теорії та історичного фактажу, можна стверджувати, що друга за величиною ВВП після США економіка світу справляється зі своїми неабиякими намірами бути надпотужним лідером. Зважаючи на пост воєнну західну модель державного будівництва, незалученість до жодних військових блоків, активну зовнішньоекономічну та фінансову діяльність та інші похідні фактори Японія є дуже привабливим партнером для українського приватного сектору, а також для самої держави. Сучасний стан зацікавленості України у Японії як у своєму стратегічному партнері досить низький. Аналітики стверджують, що японські бізнесові кола готові працювати з Україною, проте у них замало інформації про нашу державу та можливості кооперації. Також товарообіг між нашими державами в основному відбувається через широку, ускладнену міжнародну мережу поставок, що зменшує інтенсивність та продуктивність зовнішньоторговельної діяльності двох країн. Для вирішення таких проблем, а також для залучення Японії в українське поле геостратегічних інтересів, потрібно активно розвивати та поглиблювати насамперед міжурядове співробітництво задля налагодження та приведення у відповідність законодавства обох країн задля спрощення різних митних та інших бюрократичних процедур, налагодження постійних зустрічей на міждержавному рівні між урядом та вищими очільниками державних органів влади із залученням широких кіл підприємців обох країн. Проведення спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Залучення японських інвестицій насамперед у такі перспективні галузі українського господарства як: сільсько-господарська, хімічна, наукова, важка промисловість, а також переоснащення вже наявних промислових об’єктів. Сучасний стан Україно-Японської співпраці не такий вже плачевний, але це швидше через всюди сущність японських грошей та товарів і їх високу якість, ніж спрямовані стратегічні зусилля українського уряду.

Варто зазначити, що темпи позитивних змін у галузі українсько-японських и японо-українських відносин поки що не задовольняють жодну із сторін і це служить чудовим ресурсом для тіснішою співпраці між обома країнами. Японія хоче розвивати торговельне й інвестиційне співробітництво з Україною, Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й в інвестуванні в розвиток української інфраструктури. [6]

Подібну думку розділяють багато японських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів. Беручи участь у семінарі "Економіка України: нові можливості для зміцнення співробітництва" ділові люди з Японії відверто говорили про те, що наш ринок їх дуже цікавить, але на ньому дуже важко працювати.

Непоганим показником є те, що починаючи з 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії в рамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР).

ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів - фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної допомоги. Координація залучення в Україну фінансової допомоги в рамках програми ОДР Японії та надання пропозицій Уряду України щодо напрямків її використання покладено на Міністерство економіки України. Перспективні інвестиційні українсько-японські проекти відносяться насамперед до галузі транспорту і енергетики. Українська сторона запропонувала декілька проектів для фінансування в рамках програми ОДР Уряду Японії протягом останніх п’ять років.

Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:

1. Надання культурного гранту для масштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращання інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);

2. Надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до $6,5млн.).

Щодо перспектив геополітичного розширення поля українських інтересів, потрібно передусім провести ребрендинг самої держави України, і врегулювати заплутане внутрішнє становище. Зараз Японія як і більшість країн з високим рівнем інветсуванняя у інші країни, вкладає значно більше коштів у російську економіку, що свідчить про більш активну та продуктивну діяльність російського вищого керівництва та намагання вести економічну багатовекторність, задля можливості поступового політичного маневрування. Тому для України потрібна подвійна діяльність: перебудова на покращення самої держави, реформи і т.д. і водночас показати зацікавленість та готовність до співпраці з Азійськими країнами, та більш точніше капіталами. Японії потрібна опора у час, коли її могутність з кожним роком все більше ставиться під знак питання зважаючи на те, що минулого року ВВП номінальний Китаю лише на 11 млн. доларів був меншим ніж Японії. Не треба відкидати з поля зору військово-технічну співпрацю, що саме є одним з базових блоків розширення ПГІУ у регіоні СПСА, а особливо цей козир допоможе у співпраці з Японією, яка поступово виводиться у «вільне плавання» з точки зору оборонки та воєнки. Тобто США вже не має змоги і такої потреби у наданні військової парасольки Японії, тому остання потребуватиме військового оснащення, та створення певних видів військ та стратегічних озброєнь, у чому український ВПК, хоча і не надто сучасний, проте потенційно ефективний, може прислужитися Японській стороні. Це буде на початках однією з небагатьох сфер, де Україна може виступати з Японією більш-менш на рівних умовах. Така військо-технічна, а з нею неодмінно технологічна співпраця допоможе заодно більш глибоко інтегруватися двом країнам, адже військова сфера більш інтимна ніж просто суто економічна. Проте заради цього, як вже почасти згадувалося вище, Україні слід перетворитися на самостійного суб’єкта власної як зовнішньої політики, так і внутрішньої, та забезпечити своїм азійським друзям, не лише Японії, принаймні прозору звітність діяльності української економіки онлайн, переклад урядових порталів паралельно англійською та японською і іншими мовами, задля декларування особливого статусу цих країн, а також відкритість і шанобливість. Чудовим прикладом є Сінгапур, на урядових сайтах якого можна знайти англійською мовою, в силу того, що англійська мова державна мова Сінгапуру, практично всю економічну звітність даної країни.

Чудовою була б політична тісна співпраця між Японією та Україною. Спільна участь глав урядів у різноманітних культурних та політичних заходах, спільні заяви та підтримка одне одного на міжнародній арені.

Для формування ПГІУ у регіоні СПСА потрібно застосовувати таку загальну схему співробітництва, яку відповідно треба узгоджувати та пристосовувати до кожного із геополітичних гравців:

• політична підтримка Японією процесів державотворення в Україні;

• політична взаємодія у запобіганні та врегулюванні міжнародних конфліктів;

• співробітництво в рамках міжнародних організацій з таких питань, як безпека, захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ядерної зброї тощо;

• співробітництво у сферах інвестицій та обміну технологіями;

• спільні розробки в галузі енергозбереження; розвиток ядерної енергетики, а також нових джерел енергії та розробка заходів для зменшення енергоспоживання;

• транспортування нафти з району Каспія до країн Східної та Центральної Європи; залучення японських інвестицій до розбудови інфраструктури транспортних коридорів через українську територію.

• створення спільних технологічних парків.

• студентський обмін між університетами.

• Стажування українських студентів у японських корпораціях не лише в Японії, але і в інших країнах їхнього розташування.

• відкриття кафедр японістики, запрошення японських професорів та науковців у вітчизняні виші.

Особливо уважним та виваженим потрібно бути з КНР, як державою, яка цензурує Інтернет і чітко заявляє про свою готовність стати гегемоном у всьому азіатсько-тихоокеанському регіоні.

Китай

Отже, Китай! Для України дана капіталістично-комуністична країна повинна бути особливим партнером, проте зважати потрібно та той факт, що з такою країною співпраця у політичній сфері, спільна участь у певних подіях і схожого роду заняття виглядатимуть тьмяно та нереалістично, допоки Україна не виокремиться з тіні інших пострадянських країн, вирветься з-під влади Росії, та заявить себе на світовій геополітичній арені як східноєвропейського лідера, співпраця з яким принесе шанси до зближення з іншими країнами Європи, особливо ЄС, та навіть Росії. Китаю, як майбутньому чітко вираженому політико-економічноу полюсу, доступ до Європи, до Росії через Україну, через розміщення на її території своїх капіталів, як людських так і фінансових ресурсів, через допомогу у розвитку України, як свого часу робив СРСР Китаю, хоча не дуже успішно і через інші шляхи. Україна ласий шматочок для країни, яка накопичила 2, 648 тлрн. дол. США золотовалютних резервів. [7] Євгеній Шаров, завідуючий відділом зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень, твердить що без Китаю Україна і зовсім не здатна вирватися з матриці перманентної деградації і деіндустріалізації останніх 19 років, провести модернізацію країни і створити умови для переходу на інноваційний розвитком економіки. Також аналітик твердить, що україно-китайська співпраця створить стратегічний фундамент для виходу з матриці великої шахівниці поважним геостратегічним гравцем, і завадить спробам установлення над Україною зовнішнього впливу. «Україно-китайське співробітництво –це розчарування тим, хто хотів би бачити нинішню політику України як повністю проросійську».[8] Проте є значна загроза того, що Україна просто стане для Китаю одним з елементів його геополітики, східноєвропейською філією без особливих власних втілених геостратегічних інтересів. Китай просто може купити Україну, вкласти величезні кошти в економіку, тому на даному етапі, якщо брати реальну ситуацію в Україні, нашій державі світить лише роль поля чудових інвестиційних проектів для Китаю, не більше. Проте навіть така співпраця в умовах тотальної зовнішньополітичної бездіяльності значний потенційний прогрес, який зможе дати нашій державі поштовх до розвитку, можливості для маневрування між Заходом-Сходом у більш технологічному та грошовитішому вимірі. В загальному Китай надважливий для України, в першу чергу як економічний партнер, але також як політичний і геополітичний, особливо зважаючи на намагання КНР перетворитися на найбільш розвинуту та впливову державу світу. Україні ж слід вдало використати цю політику Китаю, вигнути вектор його зацікавленості та грошових потоків в сторону України, з паралельним зростанням важливості України для Китаю. Такі здобутки розв’яжуть нашій державі геопросторові пута та дозволять увійти у ЄС чи іншу економічну, військову, політичну систему сильними та зміненими, бажаннями та очікуваними. Вересневий візит В. Януковича до Китаю, який за словами експертів перевершив усі їхні сподівання щодо продуктивності співпраці з достатньо закритим і настороженим Китаєм, свідчить про те, що Україна починає шукати фінансового донора, без належного внутрішнього очищення організму від «паразитів», як системних,так і ментальних і людських. Як вже було сказано вище, це становить небезпеку перетворення нашої держави на вдалий економічний придаток, однак краще ніж нічого.

Південно-східну Азію (ПСА) у даній роботі ми розглянуло у форматі Асоціацій країн південно-східної Азії, як їх найчіткішого виразника, що дає змогу більш стисло та ефективно розглянути цей регіон, як шанс для розширення ПГІУ. Отже наддержаве утворення АСЕАН включає у себе 10 країн-членів, і існує з 1967 року, хоча практичне закріплення економічних та геостратегічних цілей відбулося не раніше ніж 1976 року. Сюди входять: Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур і Тайланд – засновники, а також Бруней, Камбоджа, Лаос, Мянма та Вєтнам, які згодом приєдналися.

Площа АСЕАНу 4.46 млн. кв.км, що складає 3% суходолу Землі, населення 600 млн. людей, 8.8% світового населення. За останніми даними комбінований номінальний ВВП становить приблизно 1.8 трл дол. Якби АСЕАН була країною, то посіла б 9 місце у світі за економікою, і 3 у Азії з точки зору номінального ВВП.

Причиною утворення Асоціації був страх цих країн бути завойованими сусідніми потугами (Китай, Індія) або ж потрапити у їхню економічну чи політичну залежність, а також бажання об’єднати усі сусідні країни в рамках консенсусної, демократичної, паритетної економічної співпраці, що б зменшило шанси на конфронтацію та конфлікти між країнами-сусідками.

Геополітично АСЕАН заявив себе як новий регіональний лідер, якому по силі потягатися з основними геополітичними гравцями регіону. Важливим фактом також є те, що країни-засновники АСЕАН спромоглися не вступити, підтримуючи Захід за умов біполярної системи міжнародних відносин, з західними країнами в офіційні блокові відносини, що засвідчує бажання південно-східних азійських країн до власного творення своєї геополітики і розпоряджанням геопросторовими можливостями. З іншого боку це є ваговим зростання економічної моці і надалі, через відсутність зовнішніх, навіть мінімальних центрів впливу. Дані країни об’єдналися навколо спільної території , культури та бажанням бути незалежними і впливовими, що дало міцну закваску для зростання і все більшої взаємної інтеграції, адже ідеологія, політичний режим та певна економічна кон’юнктура речі доволі мінливі, та тимчасові. Ще одним фактом потуги АСЕАНу є його довга, злагоджена історія вдосконалення та розширення функцій. Станом на 2009 рік у Тайланді на 30 асамблеї АСЕАНУ було прийнято Дорожню карту спільноти АСЕАН на 2009-2015 рр. [9] У цій масштабно деталізованій роботі на 6 років розбито чіткі плани щодо інтенсифікації співробітництва та обміну у трьох базових проектах: 1)ASEANPolitical-SecurityCommunityBlueprint 2) ASEANEconomicCommunityBlueprint 3) ASEANSocio-CulturalCommunityBlueprint. Варто відмітити те, що у кожному проекті було створено чи по-новому організовано досить багато підкомісій, комісій, рад і т.ін. які якраз представляють практично кожну сферу суспільно-політичного, демократичного і економічного життя цих країн. Завдання цих комісій у обміні, зустрічах,виробленні спільних стратегій і т ін. Тобто АСЕАН на даний момент чітко усвідомила себе єдиним представником свого регіону, відчула власний простір, і спільними зусиллями країн-учасниць намагається пробитися у поля геостратегічних інтересів інших країн, особливо Китаю, Пд. Кореї, Японії, Австралії, і більш дотично Росії та США.

Окремо варто згадати Росію і її місце у співпраці з АСЕАН, адже РФ має єдиний і особливий статус у Асоціації – оглядача. Окрім того, Росія з 1996 року активно співпрацює з АСЕАН і задекларована повномасштабним партнером цього блоку. За цей час було сформовано нормативно-правову базу взаємодії, яка включає: спільну декларацію про партнерство у справі миру і безпеки, і декларацію щодо процвітання і розвитку Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР). З майже кожним роком кількість угод та їх специфікація розширювалася, що свідчить про зацікавленість у інтеграції Росії у дану структуру з обох сторін. У 2005 році в Куала-Лумпурі відбувся перший саміт Росія-АСЕАН за участю президента РФ В. Путіна. Для України надмірна участь Росії у функціонуванні АСЕАНу невигідна тим чином, що у плані економічного становища, потенціалу та привабливості та навіть корупції ми знаходимося на схожих позиціях, а отже на даному рівні важко вирватися вперед за якимись показниками, щоб економічно привабити АСЕАН. Тому варто аналізувати кожен крок і саміт не лише головних самітів АСЕАНу, але і Росії+АСЕАНу, і максимально ефективно та продуктивно потрібно українському урядові намагатися не відставати від РФ у плані зближення з АСЕАН, а також використовувати модель співпраці України не зі всією асоціацією, а з її окремими членами. Наприклад співпраця України з Сінгапуром у сфері високих технологій для виведення супутників, чи облаштування українських дослідних інститутів найновішими технологічними обладнаннями, а також пропозиція щодо побудови на території України певних виробничих потужностей Сінгапуських корпорацій, спільні проекти, що можуть зацікавити не лише Сінгапур, але і Малайзію у доступі до не менш кваліфікованої ніж китайці робочої сили, та близькість до одного з найбільших споживчих ринків світу – Західної та Центральної Європи. Важливість АСЕАНу для України полягає у тому, що цей регіон є регіоном, що активно розвивається, хоча деякі його суб’єкти почали розвиток разом із творенням Японського та інших східноазійських див, що свідчить про схожі моделі економік та векторів державної стратегічної діяльності. Цей регіон, не претендуючи на гегемонічність, якраз буде зацікавлений у партнерстві з Україною, зважаючи на те, що остання лише стоїть на шляху перетворень, має надзвичайний різносторонній потенціал і готова до геополітичних маневрів, заради не зациклення на Росії та ЄС. Схожа модель як до Східної Азії повинна бути застосована до Південно-Східної Азії, особливо звернувши увагу на харчову промисловість та постачання зернових у ці країни. Це дозволило б здійснити непогане закріплення українських товарів на даних ринках, та залити фундамент для подальшої співпраці. ПСА має вигідне положення, адже розташована біля Азійських лідерів – Японії та Китаю, а також здатна через зручне океанічне та морське сполучення сполучатися із країнами зовнішнього півмісяця, а також внутрішнього. Україна може стати цікавим не лише політичним але і політичним другом для країн ПСА, особливо зважаючи на завоювання України капіталами інших країн, особливо східноазійських (Китай, Південна Корея, Японія), а тому частково гра на випередження і проста зважена політика будуть іти на користь для обох сторін. Україні не потрібно нехтувати жодною з країн АСЕАН і не менш активно співпрацювати та організовувати щорічні саміти з кожною з країн окремо, а також з усіма разом у форматі АСЕАНу. Отже в епоху глобалізації вигідне положення України між Сходом та Заходом, де під Сходом розуміють переважно Росію і близький Схід і передню Азію, варто трактувати як положення між Заходом та Сходом у широкому значення, де під останнім мати на увазі перш за все розвинений Схід – майбутній світовий економічний та політичний центр – регіон АТР, або ж СПСА.

україна азія геополітичний співробітництво


Розділ 3. Кореляція геополітичних концепцій з реальним станом справ, спираючись на розділ №2

Концепція Гартленду не могла похвалитися особливою точністю та розумінням регіональних особливостей, однак в загальному пояснювала, і спрогнозувала майбутні вузли конфліктів та протистоянь, базуючись лише на геопросторових деталях та факторах, не звертаючи уваги на цивілізаційні та культурні чинники. Однак так може здатися лише з першого погляду, проте кордон між Гартелендом та внутрішнім півмісяцем і зовнішнім півмісяцем таки проходить по зонах або економічних систем, чи цивілізаційних. Тобто дана концепція Г. Маккінедера швидше випливає з історично-економічних, а отже культурно-цивілізаційних умов, тому твердити, що приналежність до регіону серединної землі, до великих просторів Євразії, може надати преференції у володінні над рештою світу, замало обґрунтована, адже відмінність «Географічної вісі історії», що лежить в основному у відсталості як політичному так і економічно-культурному від регіонів півмісяців, веде швидше до наслідування моделей розвитку більш успішних регіонів, або ж до витворення власного історичного ходу, що може звісно мати успіх, проте це можна лише псевдонауково передбачити, але не обґрунтувати. Іншим боком медалі є те, що ця історична вісь історії в основному закріплена за Росією у трохи ширшому ніж державний рівень сенсі, тому є імовірність того, що Г. Маккіндер вірив у те, що даний регіон, в міру своєї особливості винайде власну лінію розвитку, як економічну так і геополітичну, що дозволить йому дійсно стати світовим центром, або ж одним з небагатьох полюсів світосистеми. Накладаючи парадигми Рімленду та Гартленду можна простежити певні закономірності та залежності, які можуть пояснити і спрогнозувати певні наслідки, проте вони наскільки малі, що дозволимо вважати дані концепції даниною історіє геополітики, невиправданою у час 21 ст.. яке поламало безліч стереотипів та навіть усталених та перевірених геополітичних концепцій. Світ занадто ускладнений та поляризований і сегментований, щоб увігнати весь його механізм у якусь глобальну теоретичну світсистему, тому Україні швидше треба виробляти свою власну школу геополітики та геостратегії і активно діяти на світовій арені, бо саме швидкість та інноваційність, поруч з унікальністю та ризиком обіцяють непогані результати та вигідну зміну геопросторових інтересів.


Висновок

Східний вектор української геополітики характеризується пошуком вільних фінансових активів серед гравців даного регіону та їх бажанням вкласти ці гроші в «підприємство Україна», адже по-іншому це важко назвати. Проте, у будь-якому випадку, чи Україна така слабка, яка вона зараз є, а чи вона потужна та геополітично здорова і агресивна, Східна та Південно-Східна Азія однаково потрібні. У першому варіанті, реальному та похмурому, така співпраця, а переважно продаж економічних проектів для великих азійських капіталів дозволить як мінімум втриматися на плаву та не потонути у власній бездіяльності та антиефективності української влади, і в кращому випадку це дозволить підняти життєвий та світоглядний рівень як населення так і політичної системи, що призведе до поступових демократичних перетворень, до прозорості та лібералізації економіки, і поступовому пробудженню регіонального східноєвропейського лідера – України, якій пророкували лідерство оптимістичні західні аналітики ще на зорі нашої незалежності. як для простого економічного зростання і шанс не потонути в економічній кризі у пасивному сучасному варіанті стану України. Другий варіант ідеалістичний, однак більш кращий, привабливіший. Україна залучає кошти від регіону СПСА і паралельно форсованими темпами здійснює реструктуризацію всієї «бюрократичної тачанки», перетворюючи її html-протокол у веб-мережі. Тобто повна зміна, реформування та максимальна оптимізація діяльності всієї держави. У такому разі економічні вливання країн-донорів будуть ще ефективнішими, що дозволить накопичити більше ресурсів, та перетворити Україну гравця та суб’єкта міжнародних шахівниць у стислі терміни.


Джерела:

1. Вікіпедія.

2. Національна безпека та оборона. Журнал. Джерело: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD113_ukr.pdf

3. Яценко Б. П. Політична географія і геополітика

4. Нартов Н.А., Нартов В.Н. Геополитика. М.: ЮНИТИ-ДАНА 2007 ст. 84

5. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999

6. http://news.finance.ua/ua/~/1/10/all/2010/10/14/213204

7. Roadmap for an ASEAN Community 2009-2015

8. http://www.aseansec.org

9. http://glavcom.ua/articles/1641.html


[1]Національна безпека та оборона. Журнал. Джерело: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD113_ukr.pdf

[2] Яценко Б. П. Політична географія і геополітика. Ст. 169

[3] Див. детал. Яценко Б. П. Політична географія і геополітика. Ст. 169

[4] Див. детал. Яценко Б. П. Політична географія і геополітика. Ст. 162

[5] Нартов Н.А., Нартов В.Н. Геополитика. М.: ЮНИТИ-ДАНА 2007 ст. 84

[6] Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568 с.

[7] http://news.finance.ua/ua/~/1/10/all/2010/10/14/213204

[8] http://glavcom.ua/articles/1641.html

[9] Roadmap for an ASEAN Community 2009-2015. Online source: http://www.aseansec.org/publications/RoadmapASEANCommunity.pdf

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий