по-третє,розподіл влад - рівновага, компроміс, баланс інтересів різних соціальних сил як важливі елементи сучасного поліархічного типу правління;
по-четверте, відкритість еліт для соціальної мобільності - встановлення терміну перебування при владі виборних та призначених осіб;
по-п’яте, суворе дотримання законності, демократичних процедур політичного процесу.
Можна констатувати, що елітарна природа управління суспільними процесами характерна як для демократичних, так і авторитарно-тоталітарних політичних систем. Спроби створення замкнених систем відбору політичного керівництва призводить до корпоративізму - формування обмеженого кола осіб або груп, що об’єднуються за спільними інтересами. Для демократичної держави насамперед характерно не намагання підпорядкувати еліту суспільству (це можливо лише до певної міри за допомогою самоврядування), а конструктивне формування корисної для суспільного прогресу політичної еліти шляхом забезпечення її демократичного соціального представництва та своєчасного якісного оновлення. Критеріями ефективної діяльності політичної еліти виступатимуть досягнутий рівень прогресу та добробуту нашого народу; політична стабільність українського суспільства; національна безпека держави; авторитет України на міжнародній арені; оптимальне співвідношення між громадянським суспільством і державою
1. Політична система - це інтегрована сукупність інститутів і взаємозв’язків, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.
Особливості політичної системи полягають в тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне і адміністративно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.
Сутність владно-політичної функції зводиться до формування механізму використання і підтримки державної влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суспільства. Влада тримається на примусі, ідеології і довірі до неї народу, тобто легітимності.
Функція національної інтеграції полягає у здатності політичної системи забезпечити формування нації. Цей процес може здійснюватися шляхом примусу, насильства або шляхом консолідації (що є характерною тенденцією сучасності).
Функція стабілізації соціально-політичного життя виявляється у здатності політичної системи забезпечувати рівновагу між суспільними підсистемами, не допускати гострих конфліктів між соціальними суб’єктами. Такого рівня можна досягти або завдяки жорсткому контролю політичними інститутами суспільного життя, або шляхом узгодження соціальних інтересів.
Функція соціально-політичної модернізації зводиться до того, що політична система забезпечує перехід суспільства від одного стану до іншого через реформування його інститутів. Успіх цього процесу залежить від попередньої культури, реформаторського потенціалу політичної еліти, а також геополітичних чинників.
політична влада система функція
Функція управління передбачає наявність професійного апарату управління, який функціонує як на рівні державних органів, так і громадських інститутів. Висока ефективність політичного управління забезпечується через високий професіоналізм працівників апарату, розвинутий правовий контроль і жорстку конкуренцію між політичними елітами. формує право і функція політичної системи залежить від здатності суб’єктів політичного процесу виробити такі правила гри, які б забезпечували б зрівноваженість соціальних інтересів і реалізацію творчих потенціалів людини. Якщо суб’єкти політичного процесу не оволоділи сучасною політичною культурою, котра передбачає принцип гармонізації інтересів особи і спільноти то їм, як правило, не вдається витворити й сучасну правову систему.
1. Абетка українського політика: Довідник / М. Томенко (керівник авторського колективу). - К., 1997.
2. Абетка української політики: Довідник / М. Томенко (керівник авторського колективу). - К., 2001.
3. Айзенштат Я. От тоталитарного государства к правовому. - М., 1990.
4. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.
5. Атлас світу. - К., 1999.
6. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
7. Бердяев Н. О сверхдемократии. - М., 1994.
8. Білоус А.О. Політико-правові системи: Україна і світ: Навч. посібник. - К., 1997.
9. Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з франц. - К., 1995.
10. Гавриш С. Парламентаризм на чолі суспільного прогресу // Віче. - 2001. - № 7.
11. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. - 1992. - № 2.
12. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія. - К., 1999.
13. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. С франц. - М., 1988.
14. Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М., 1993.
15. Дискусія про авторитаризм // Віче. - 1993. - № 7, 10; 1994. - №3. общества. - Свердловск, 1990.
17. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. - К., 1996.
18. Каменская Г.В.,Родионов А.П. Политические системы современности: Уч. Пос. - М., 1997.
19. Конституции зарубежных государств. - М., 1996.
20. Кухта Б.Л. Основи політичної науки. Ч.2. Політичні процеси, системи та інститути. - Львів, 1997.
21. Мадіссон В., Шахов В. Політологія міжнародних відносин. - К., 1997.
22. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.
23. Марченко М.Н., Фарушкин М.Х. Буржуазные политические партии. - М., 1997.
24. Мир: страны, народы, достопримечательности: Словарь. - М., 1999.
25. Основы теории политической системы. - М., 1985.
26. Парламент и президент. Опыт зарубежных стран. - М., 1995.
27. Парламенты мира. - М., 1991.
28. Партии и партийные системы современной Европы. - М., 1994.
29. Политическая теория и политическая практика: Словарь - справочник. - М., 1994.
30. Политические системы современности: (Очерки). - М., 1978.
31. Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993.
32. Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів, 1994.
33. Політичні партії в демократичному суспільстві. - К., 1997.
34. Політичні партії в Україні: Інформаційно-довідкове видання. - К., 2001.