25 жовтня 1990 р. було прийнято рішення про “малу” приватизацію. Передбачалося продати на публічних торгах приблизно 100 тис. невеликих об’єктів. Початок реформи датується 1 січня 1991 р. Переслідувалась мета домогтися стабілізації національної валюти, часткової лібералізації цін і введення конвертованості крони. В січні 1991 р. розпочалася “мала” приватизація шляхом продажу з аукціону невеликих магазинів іресторанів. На першому етапі ці підприємства продавались лише громадянам Чехо-Словаччини.
На середину липня 1991 р. в Чеській Республіці було приватизовано 5411 об’єктів на загальну суму 3,9 млрд. крон. В Словацькій Республіці продали 3123 дрібних підприємств, що принесло в Фонд державної власності 1,8 млрд. крон. Один з результатів “малої” приватизації – створення асоціації підприємців Чехо-Словаччини, що налічувала, згідно журналу “Тайм”, вже на початку травня 1991 р. 350 тис. чоловік. Для майже 16-мільйонного населення країни це було достатньо вагома цифра, хоча багато підприємців не мали достатніх коштів, щоб негайно розпочати свою діяльність.
Одним з основних елементів економічної реформи в ЧСФРбуло створення конкурентного середовища. З цією метою в січні1991 р. був прийнятий закон про захист економічного суперництва (антимонопольний закон). Під контроль республіканських антимонопольних управлінь підпадали виробники, участь яких у випуску певного виду товару чи наданні послуг на внутрішньому ринку перевищувала 30%. Підприємства з понад 40% часткою відносилися вже до компетенції створеного в ЧСФР Федерального управління з економічного суперництва. На думку аналітиків, країна успішно (на відміну від багатьох інших постсоціалістичних держав) пройшла першу фазу реформ, зберігаючи макроекономічну стабільність. Окреслились шляхи повернення на західні фінансові ринки та в світову економіку, власне ринкові механізми все ще залишалися слабкими.
В 1991-1992 рр. національне питання в контексті політичного та соціального розвитку зберігало найбільшу гостроту для ЧСФР. Предметом суперечок була національна та культурно-мовна самобутність словаків, державно-правове й економічне становище Словаччини у складі єдиної держави. До історично традиційних взаємних претензій додавалися розбіжності з приводу темпів і методів здійснення економічних реформ. Президент країни В. Гавел розробив проект нової конституції, але 21 січня 1992 р. Федеральні збори його не підтримали. 14 березня в Братиславі відбувся мітинг з вимогою державної самостійності Словаччини. На парламентських виборах 6 червня в Чехії перемогу одержала коаліція правоцентристських партій Громадянсько-демократичної (ГДП) та
Партії християнських демократів, що орієнтувалися на збереження федерації та проведення радикальних ринкових реформ і заперечувала проти бездумної соціальної політики. В Словаччині переміг лівоорієнтований Рух за демократичну Словаччину (РЗДС), що виступав за суверенітет Словаччини та прийняття своєї конституції і підкреслював важливість соціального аспекту реформ.
5 березня 1992 р. Президія ФС ЧСФР встановила термін парламентських виборів – 5-6 червня 1992 р. Фактично впродовж трьох місяців розгорнулася боротьба різних політичних сил з приводу двох фундаментальних проблем у контексті майбутнього єдиної держави: приватизація та її економічні наслідки, з одного боку, та державний устрій Чехо-Словаччини – з іншого. Ці проблеми перетиналися з третьою – зовнішньополітичною, що тоді зводилася насамперед до відносин з Німеччиною.
Виокремлюючи в якості провідної приватизацію, яку В. Гавел називав “тотальною трансформацією економіки”, треба відзначити, що проходила вона не без перешкод і прорахунків. Зовнішньо- та внутрішньополітичні події справили різноплановий вплив на неї. Напередодні парламентських виборів відбувся вибух приватизаційної активності, який супроводжувався періодом обережного очікування. Швидкий викуп купонів змінив ситуацію, передбачалось включення принципово нових економічних механізмів акціонування. Проглядалася нова якість економічного життя: модернізація одних великих підприємств і банкрутство інших. Наявні ресурси Чехо-Словаччини – не в повній мірі застаріла індустріальна база, кваліфікована робоча сила, відносно стабільна ситуація в сільському господарстві, насиченість ринку товарами споживання, стабільна крона – давали можливість перетворити перехідний період хоча і в достатньо “шоковий”, але не “надмірно хірургічний”.
Відносно долі федеративної держави проглядалася лінія назростання загрози її розколу. Суперсепаратисти Чехії (їх мотив – чим скоріше відкинемо “слабку” Словаччину, тим швидше станемо “частиною сильної Європи”) та Словаччини (чим швидше відмовимося від “пригноблюючої” Чехії, тим інтенсивніше будемо розвивати “свою” економіку) в результаті останніх виборів зміцнили свої позиції. На Братиславських переговорах лідерів чеської Громадянської демократичної партії (ГДП) та Руху задемократичну Словаччину (РЗДС) В.Клауса та В. Мечіяра, що перемогли на виборах, було досягнуто домовленості про початок роботи по підготовці поділу Чехо-Словаччини на дві самостійні держави, кожна з яких стане суб’єктом міжнародного права. Для того, щоб зберегти дієздатність і безперервність державного механізму, було створено новий федеральний уряд, який разом з Федеральними зборами мав врахувати всі нюанси, всі деталі “лагідного розлучення”.
В результаті було прийнято рішення про поділ країни на дві держави. 25 листопада Федеральна збори прийняли Закон про припинення існування ЧСФР з 31 грудня 1992 р. та поділ її на дві держави. Поділ мирним законодавчим шляхом став позитивним прикладом вирішення національних проблем, хоча й чехословацьке “розлучення” не обійшлось без деяких труднощів і ускладнень. Значний розрив у соціально-економічному розвитку та політичному менталітеті Чехії та Словаччини, їх відмінні національно-культурні традиції в переломний історичний момент і на цей раз сприяли перемозі відцентрових сил.
Література
1. Бартушка В. Советское влияние на смену режима в Чехословакии в 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 176 – 181.
2. Браун Т, Моа М. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ.. – К.: Основи, 2000.
3. Волков В.К. Революционные преобразования в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Вопр. истории. – 1990. – № 6.
4. Вступ до аналізу державної політики: Навч. посібник./ В. Романов, О. Рудик, Т. Брус. – К.: Основи, 2001.
5. Гавел В. Путь без насилия // Известия. – 1990. – 2 февраля.
6. Гавел В. Умение ждать – это мастерство, которому надо учиться, как и умению созидать // Независимая газета. – 1994. – 29 ноября.
7. Гавел думает о преемнике // Эхо планеты. – 1998. – № 24.
8. Гавел не намерен отдавать корону // Эхо планеты. – 1999. – № 7.
9. Даньшина В. Экономическая реформа в Чешской республике // Экономист. – 1995. – № 2.
10. Дидусенко А. Два Вацлава договорится не сумели // Новое время. – 1997. – № 51.
11. Задорожнюк Э.Г. Приватизация в Чехо-Словакии: прорывы и тупики // Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития. – М., 1992.
12. Задорожнюк Э.Г. Вацлав Гавел – драматургия президентства // Кентавр. – 1995. – № 5. – С. 10 – 22.
13. Зубовский В. Экономическая реформа в Чехии // Свое дело. – 1993. – № 37-38.
14. Клаус В. Десять заповідей чеської реформи // Голос України, 1994. – 13 квітня.
15. Коровицына И.В. Социокультурные процессы пери ода посткоммунистической трансформации в Чехии (по материалам исследований чешских социологов) // Посткомунистическая Восточная Европа: новые межгосударственные отношения и внешнеполитические ориентиры: сборник статей, обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН РАН, 1996.
16. Лукашина Ю. Аналіз соціальних процесів Чехословаччини – Чехії та Словаччини (історичний аспект) // Актуальні проблеми міжнародних відносин і країнознавства: матеріали конференції професорсько-викладацького складу і студентів / Кафедра міжнародних відносин і країнознавства. – Т.1. – Рівне: РІС КІСУ, 2001.