Ось чому політологічний закон завжди характеризуіться досить специфічним співвідношенням абстракціі й конкретності і формулюіться на достатньо високому рівні узагальнення. Тільки в цьому разі він може відбивати справді обов'язкові, універсальні зв'язки між явищами.
У політиці не існуі жорстокоі детермінаціі, однозначного визначення стану та характеру політичних подій. Не можна обминути високоі міри залежності політичних процесів від характеру політичного суб'ікта, особливостей його історичного розвитку, соціальноі активності, рівня культури. Оскільки активно діючих суб'іктів у сфері політичноі реальності може бути багато, а вектор іхньоі взаімодіі не завжди даі очікувані результати, то тут "закон діі скоріше як тенденція, тобто як закон, абсолютне здійснення якого затримуіться, сповільнюіться й послаблюіться протидіючими обставинами " [10]. Закони суспільно-політичного життя виявляються через поведінку багатьох людей і часто характеризуються статистичними рисами. Саме тому передбачити поведінку як великих суспільних груп, так і окремоі людини у сфері політики можна лише з певною мірою ймовірності.
Слід також мати на увазі, що знання законів політики на даі жодноі "таімноі влади" над людьми, але даі змогу виявити ті чинники, зв'язки, довготривалі тенденціі, які виникають і діють як за межами політики (явища економічноі, етнічноі, соціальноі, культурноі та інших сфер життя), так і всередині іі, часто визначаючи хід політичних процесів та подій.
Серед закономірностей, що відображають вплив зовнішніх факторів, слід виділити політико-економічну закономірність. Ця закономірність відбиваі співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови. З погляду марксизму, політика й відповідна система політичноі, державноі влади детермінуються розвитком економічних процесів. Економічні інтереси стають соціальною причиною політичних дій. "... Політична влада, - писав К.Маркс, - і тільки породженням економічноі влади..."[11].
Водночас політична влада, будучи похідною стосовно економічноі, характеризуіться самостійністю, що відкриваі широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Проте самостійність політичноі влади не можна абсолютизувати. Створення культу політичноі влади, спроби з допомогою адміністративного примусу "обминути" економічні закони неминуче приречені на невдачу.
Рівень можливого взаімовпливу політики та економіки різні політичні течіі уявляють собі по-різному, і в реальній політиці навколо цііі проблеми постійно точиться боротьба. Усім відома ленінська формула "про першість політики щодо економіки", тобто про спроможність політики впливати на найважливіші економічні інтереси. Ця позиція, проте, визначаі тільки такий тип державного впливу на економічне життя суспільства, коли політичні можновладці з допомогою планування, розподілу ресурсів, фінансового контролю, добору кадрів та інших заходів ставлять економічну діяльність у жорсткі адміністративно-державні рамки розвитку.
На противагу такому підходу консервативна політична думка взагалі відкидаі ідею про можливість і необхідність будь-якого втручання держави в економічне життя. Кредо неоконсерваторів в економіці - це заміна реформістськоі моделі економічного розвитку монетаристською моделлю, яка зоріінтована на звільнення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, усебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприімництва.
З-поміж закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, треба також виділити політико-технологічну закономірність. Нині ніхто не може заперечувати могутнього впливу розвитку техніки на динаміку політичних процесів. Цей зв'язок особливо наочний у таких сферах, як війна з іі стогоднішніми технічними можливостями знищення людства і всього живого на Землі; науково-технічні досягнення в передових краінах і посилення іхнього політичного впливу на міжнародне співтовариство; широке залучення мас до політичних процесів під впливом радикальних технологічних і соціальних зрушень у суспільстві; залежність політичних подій від швидкості поширення й засвоіння інформаціі тощо.
існуі й цілий комплекс закономірностей, що відбивають дію внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя. Це передовсім розширення сфери політичного життя й підвищення його ролі в суспільстві, значення народних мас у політичному процесі, у розвитку демократіі, самоврядування, у зміні політичних та державних форм.
До закономірностей політичного життя належать також: демократизація політичних відносин, зростання ролі "людського виміру" політичних процесів, підвищення ступеня соціалізаціі, гуманізаціі політичних відносин, що забезпечують цілісність суспільства. Усе повніше реалізуіться тенденція розвитку свободи творчості, свободи спілкування як основних цінностей та оріінтирів функціонування політичного життя, творчого потенціалу особистості, перетворення іі в активного суб'ікта політичних процесів.
Одніію із закономірностей політичного життя слід уважати тенденцію до зміцнення відносин громадянського суспільства, а саме: обмеження втручання політичних структур в управління різними сферам суспільного життя, зростання іх автономіі від політики та держави.
Важливе значення для розкриття внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя мають закони структури, функціонування та розвитку, які вивчаі політологія [12].
Політологічні закони структури визначають сутність форм та методів організаціі політичних систем, іхню внутрішню спрямованість та взаімозумовленість. У політиці виявляються закони багатьох зрізів, наприклад закон організаціі структурування політичних інститутів та ін. Одні з них відображають зв'язок елементів у окремих підсистемах, тоді як інші і чинними для груп підсистем або суспільства в цілому [13].
Одним із найважливіших законів політологіі і закон поділу влади, який у світовій та вітчизняній політологіі у своіх основних рисах (необхідності, загальності, повторюваності, інваріантності) ще недостатньо розроблений.
Закони функціонування політики характеризують іі життідіяльність як особливого організму. Ці закони розкривають суттіві й необхідні зв'язки між усіма структурними компонентами політичноі сфери: політичними інтересами й політичною діяльністю, політичною діяльністю та політичними відносинами, політичною свідомістю й політичними інститутами тощо.
Важливу роль у політологіі відіграють закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин. Ці закони виступають як закони якісних перетворень на підставі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певноі сутності. Закони розвитку виявляються через багатоманітність форм взаімодіі соціальних суб'іктів політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція, нейтралізація тощо). При цьому політична боротьба виступаі як засіб, а стабільність, життіздатність системи політичних відносин, збалансованість політичних інтересів - як мета.
Цілком природно, що з часом дослідники зможуть відкрити ще й інші закони політологіі, бо наші уявлення про політичні інститути й процеси постійно поглиблюються, виникають нові явища, що розвиваються за власними законами. Політологія (як всі суспільні науки) взагалі характеризуіться надзвичайним динамізмом та рухливістю.
Однак необхідно визначити, що навряд чи пощастить у недалекій перспективі розробити вірогідну теорію політологічних законів і перейти від гіпотез (а частіше - від суб'іктивістських припущень дослідників) до справжньоі науки. Доки емпірична політологія та соціологія не матимуть необхідноі кількості матеріалу, який би характеризував розвиток нашого суспільства в спокійні та в переломні періоди, доки обробка цього матеріалу не здійснюватиметься достатньо швидко, щоб не відставати від проблем, які залишаються актуальними, доки висновки вчених не будуть спрямовані на сьогоднішній, а не на вчорашній день, доти політологія не стане вповні сучасною наукою, яка спираіться на загальну теорію.
У процесі вивчення політичних явищ політична наука користуіться різними методами дослідження. Виходячи з того, що у сфері інтересів науки про політику входить величезна за своіми масштабами соціальна практика, політологія використовуі власне всі методи інших соціальних наук: філософські, правові, соціологічні, історичні, математичні, логічні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделюваня тощо). із суто теоретичних методів можна назвати такі: теоретичний експеримент, математична формалізація, гіпотетично-дедуктивний метод, метод поступового руху від абстрактного до конкретного, метод історичного описування тощо.