6.Політичний плюралізм.
7.Верховенство закону.
8.Незалежність суду.
9.Наявність лояльної опозиції.
10. Законодавче закріплення і забезпечення права відкликання осіб, обраних до відповідних органів влади.
Класифікують демократичні політичні режими за такими ознаками:
• за формою державного правління (президентська, парламентська, президентсько-парламентська);
• за формою демократії (ліберальна, соціал-ліберальна, християнсько-демократична, національно-демократична);
• за етапами становлення демократії (демократичний режим першої хвилі демократизації 1896-1926 рр., демократичний режим другої хвилі демократизації 1945-1962 рр. — після краху фашистського тоталітаризму, демократичні режими третьої хвилі демократизації після 70-х років XX ст.).
Демократичного політичного режиму в ідеалі не існує. Фактично його не втілено в жодній державі. Він грунтується на прагненні забезпечити рівність, справедливість, добробут усіх громадян. При цьому демократія поділяється на безпосередню і представницьку. Безпосередня демократія — це референдуми, пряме голосування, всенародне обговорення проблем, зведення до мінімуму функцій представницьких органів влади. Представницька демократія — це прийняття рішень через депутатів, представників народу (парламенти, законодавчі збори суб'єктів федерації).
В Україні сьогодні є елементи як безпосередньої, так і представницької демократії. До першої належать елементи, що забезпечують пряме народовладдя: вибори, референдуми, звернення громадян до органів державної влади. Друга характеризується насамперед наявністю представницьких органів державної влади: Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих представницьких органів державної влади, органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських і районних рад.
Ті, хто віддає перевагу представницькій демократії, оперують аргументами, спрямованими проти безпосередньої демократії, наголошуючи, що вона, мовляв, хибує слабкістю контролю за прийнятими широким загалом рішеннями, може розвиватися у бік тоталітаризму або популістського авторитаризму, унеможливлює залучення більшості громадян до управління державними і суспільними справами, діє демократичними, а не примусовими методами тощо.
За всіх позитивів демократичних політичних режимів в окремих країнах Європи, у США, Канаді, Австралії кожен з таких режимів має як свої переваги, так і недоліки.
Вирізняють такі основні загальні ознаки демократичного політичного режиму:
• громадянське суспільство незалежних громадян-власників;
• загальні, рівні, прямі, таємні вибори;
• поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, що функціонують за системою взаємних противаг;
• конституційну, юридичну гарантію рівноправності громадян;
• права людини і громадянина як найвищу цінність держави.
Слід визнати, що в сучасній Україні є багато ознак демократизму, як, до речі, і тоталітаризму, автократизму. Наприклад, маємо демократичним шляхом обрані органи влади, та не маємо справді ефективного контролю народу за функціонуванням влади. До цього ще треба йти. Маємо багато задекларованих прав і свобод громадян, та не маємо їх економічного й організаційного забезпечення. Маємо проголошені принципи гласності, безконтрольності діяльності засобів масової інформації, які, на жаль, не забезпечені і не дотримуються.
Анархічний політичний режим. Анархізм — це сукупність досить різнорідних течій, настроїв, орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси. Родоначальниками анархізму були М. Штирнер, М. Бакунін, П. Кропоткін, Ж. Сорель.
Анархічний політичний режим має такі характерні ознаки:
• відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;
• конфронтація владних структур, нескоординованість їх діяльності;
• ерозія загальної ідеї єдності, впорядкованої політичної системи;
• наявність різних впливових політичних сил, що виборюють виняткове право на владу;
• втрата вищими органами влади монополії на застосування насилля.
Специфічною ознакою будь-якої форми анархізму є уявлення про державу як основне джерело зла і негараздів (війни, гноблення, утиски, репресії, соціальний паразитизм). Анархісти тому й закликали раз і назавжди покінчити з державою, вбачали в цьому початок радикальних змін у соціальних відносинах.
Прихильники анархізму негативно ставляться до засобів політичної боротьби, особливо — до діяльності політичних партій, організацій, об'єднань. Вони віддають перевагу економічній боротьбі — діяльності профспілок, організації страйків, масових виступів і навіть тероризму. Культ індивідуалістичного бунтарства — основа теорії і практики анархізму.
Охлократичний політичний режим. Це тимчасове або більш-менш тривале домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, "маси". Про охлократію писали ще Полібій, Платон, Аристотель, інші філософи і політики Греції і Риму.
Варто зазначити, що і в Україні владним структурам, а особливо окремим політикам, державним діячам притаманні такі риси, характерні для охлократії, як недостатня компетентність, відсутність або неповажливе ставлення до знань, намагання простими, неефективними методами вирішити надто складні соціально-економічні та соціально-політичні проблеми.
Якщо стисло і узагальнено характеризувати політичний режим сучасної України, то він виглядатиме як симбіоз тоталітаризму (залишки), авторитаризму (певна відчуженість влади від народу, використання адміністративно-командних механізмів в управлінні тощо), демократизму і навіть охлократії. Заради об'єктивності варто все ж сказати, що передумови для трансформації політичного режиму в Україні в бік демократизму хоча й невеликі, а все ж існують. І це додає оптимізму.
Використана література
1. Абизов В.С, Кремень В.Г. Політичне рішення: механізм прийняття. — К., 1995.
2. Бердяев Н. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. — К., 1996.
3. Брегеда А.Ю. Основи політології. — К., 1997.
4. Гаевский Б.А. Философия политики. — К., 2001.
5. Даниленко В.И. Современный политологический словарь. — М., 2000.