Смекни!
smekni.com

Аудиторська діяльність (стр. 3 из 4)

Під час аудиту показників фінансової звітності для встановлення її реальності й достовірності аудитори мають виявляти нереальну дебіторську заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактично термін її стягнення через суд чи арбітраж адміністрацією підприємства пропущено і вона підлягає списанню на збитки. У такому випадку аудитор зобов'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгованості, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудитор також встановлює несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо). При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована та підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Таким чином, аудит фінансової звітності має підтвердити реальність інформації про активи і пасиви підприємства.

Під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати аудитору повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити висновок, що відпадає необхідність вносити суттєві зміни у фінансові звіти з тим, щоб вони відповідали вимогам норм (стандартів).

При цьому аудитору слід здійснити такі процедури:

-ознайомитися з принципами, прийомами і методами бухгалтерського фінансового обліку і способами їх застосування;

-простежити, яким чином клієнт збирає інформацію для включення у фінансовий звіт;

-упевнитися, що фінансові звіти складені відповідно до загальноприйнятих принципів ведення бухгалтерського фінансового обліку;

-з'ясувати, який існує зв'язок між сальдо рахунків і який вплив на результати мають відхилення.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною. Звіти підприємств і організацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансові відносини – універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичній звітності.Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

3. У яких випадках проведення аудиту є обов’язковим. Якими нормативними документами це регламентується?

Становлення ринкової економіки, передача в приватну власність засобів виробництва, розвиток банківської, страхової справи та зростання інвестиційної активності призвели до появи такого зовсім нового для України виду підприємництва як аудиторська діяльність. Аудит здійснюється не тільки в інтересах клієнта, але і в інтересах суспільства, забезпечуючи реалізацію конституційного права на інформацію і сфері підприємницької діяльності та економіки. Інакше кажучи, аудит представляє собою інструмент забезпечення інформаційної та економічної безпеки громадян, суб’єктів підприємницької діяльності та держави.

Для усвідомлення сутності й логіки методів аудиту, технічних прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід зрозуміти умови й організаційні рамки його здійснення.

Питання, пов'язані з роботою і професійним захистом аудиторів, регулюють Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Обов’язковий аудит – це аудиторська перевірка, яка здійснюється відносно окремих суб’єктів господарювання, критерії вибору яких та строки проведення аудиту безпосередньо встановлюються державними правовими актами. Необхідність проведення обов’язкового аудиту виникає в тих випадках, коли держава вважає за необхідне захистити інформаційні права та законні інтереси певних осіб в отриманні достовірної інформації про діяльність окремих суб’єктів.

В законодавстві Європейського Співтовариства для визначення критеріїв обов’язковості проведення аудиту застосовується визначення «суб’єкти суспільного інтересу», тобто вважається, що ступінь значимості суспільних інтересів має визначати тих суб’єктів, які повинні в обов’язковому порядку підлягати щорічному аудиту. До таких суб’єктів віднесено підприємства, які представляють значний суспільний інтерес внаслідок таких факторів: вид бізнесу, обсяг діяльності, чисельність працюючих, корпоративний статус, що передбачає наявність значної кількості акціонерів.

Обов’язковий аудит на Україні розпочав своє існування в 1994 році, з 18 жовтня 1996 року Закон України «Про аудиторську діяльність» діє в новій редакції, відповідно дещо змінилися випадки проведення обов’язкового аудиту. Аналіз випадків проведення обов’язкової аудиторської перевірки, які існували та існують на даний час в Україні, дозволяє узагальнювати їх в наступні групи:

- фінансовий стан засновників (для суб’єктів господарювання певної організаційно-правової форми та видів діяльності);

- достовірність та повнота річної фінансової звітності;

- ліквідація, банкрутство та санація підприємства;

- приватизація, реорганізація та корпоратизація (державного підприємства та в окремих випадках недержавних пенсійних фондів);

- витрати та збитки іноземних інвесторів;

- операції з емісії цінних паперів.

Зміни стосовно випадків обов’язкового аудиту стосувалися в основному виключення з їх переліку таких ситуацій як:

- приватизація, корпоратизація та інші зміни форми власності підприємства;

- здача державними підприємствами в оренду цілісних майнових комплексів;

- порушення питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом.

Перші дві ситуації були виключені тому, що в основному задачі, які висувалися до аудиторів стосувалися підтвердження оцінки майна при приватизації. Але з прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» такі функції почали виконувати професійні оцінювачі.

Що стосується обов’язковості проведення аудиту при порушенні питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом, то обов’язковість аудиту в цьому випадку замінена на примусовість. В Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 30.06.1999 р. №784-ХІV зазначено: «Арбітражний суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. Відсутність аудиторського висновку не зупиняє продовження у справі про банкрутство те не є підставою для припинення провадження у справі»(п.10, ст.11).

Моніторинг інших законодавчих документів показує, що так званих «інших» випадків обов’язкового аудиту значно більше, крім того існує неузгодженість між іншими законодавчими документами та Законом України «Про аудиторську діяльність». Це свідчить про суперечливість та різнорідність правової бази в даній сфері. Можна виділити декілька ситуацій згадування в інших законах України:

1. Згадується можливість проведення контролю діяльності певних суб’єктів за допомогою залучення незалежних аудиторів. В таких випадках до законодавчого документу включають такі положення:

- «Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюється державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями» (ст.17 Закону України «Про господарські товариства»);

- «Ревізії фінансово-господарської діяльності споживчих товариств, спілок та підпорядкованих їм підприємств проводяться їх ревізійними комісіями (ревізорами) або контрольно-ревізійним апаратом відповідних спілок чи аудиторськими організаціями» (ст.15 Закону України «Про споживчу кооперацію»);

- «Контроль та перевірку діяльності промислово-фінансових груп здійснюють в межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації» (ст.5 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»);

- «Рахункова палата в межах своєї компетенції має право на договірній основі залучити до ревізій і перевірок недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів» (ст.21 Закону України «Про Рахункову палату»);

- «Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об’єднання на загальних зборах обирається з числа членів об’єднання ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про залучення аудитора» (ст.10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

2. Згадується про необов’язковість аудиту або певних суб’єктів, або в певних випадках. Фактично така ситуація була знайдена лише в Законі України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», в якому зазначено, що «проведення аудиту під час приватизації радгоспів ті інших державних сільськогосподарських підприємств не є обов’язковим» (ст.24).