Смекни!
smekni.com

Оцінювання фінансової звітності (стр. 3 из 5)

• структуру власного капіталу;

• забезпечення підприємства власними обіговими коштами;

• повноту і своєчасність сплати податків і платежів;

• фінансову сталість, платоспроможність тощо.

Для забезпечення якості проведення аудиту фінансової звітності необхідна така інформація:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• розшифрування дебіторів і кредиторів;

• розрахунок нормативу власних обігових коштів;

• бізнес-план;

• Головна книга;

• статистична звітність;

• податкова звітність;

• регістри бухгалтерського фінансового обліку;

• первинна документація.

Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері писав, що факти, відображені у фінансових звітах, є предметом ауди­торської перевірки. Обов'язок аудитора — сформувати думку про стан фінансової звітності в цілому у вигляді аудиторського висновку [21, с. 20].

Мета аудиторської перевірки фінансової звітності — незалежна експертиза для встановлення реальності та достовірності її, своєчас­ності та єдності методичних звітних показників.

На початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (Закону України "Про бухгал­терський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку тощо).

Під час аудиту показників фінансової звітності для встановлення ЇЇ реальності й достовірності аудитори мають виявляти нереальну дебіторську заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосере­дити на контролі позовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактично термін її стягнення через суд чи ар­бітраж адміністрацією підприємства пропущено і вона підлягає спи­санню на збитки. У такому випадку аудитор зобов'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгованості, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудитор також встановлює несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розра­хунками з бюджетом, з оплати праці тощо). При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована та підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Таким чином, аудит фінансової звітності має підтвердити реаль­ність інформації про активи і пасиви підприємства.

Під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати ауди­тору повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити ви­сновок, що відпадає необхідність вносити суттєві зміни у фінансові звіти з тим, щоб вони відповідали вимогам норм (стандартів).

При цьому аудитору слід здійснити такі процедури:

• ознайомитися з принципами, прийомами і методами бухгалтер­ського фінансового обліку і способами їх застосування;

• простежити, яким чином клієнт збирає інформацію для вклю­чення у фінансовий звіт;

• упевнитися, що фінансові звіти складені відповідно до загаль­ноприйнятих принципів ведення бухгалтерського фінансового обліку;

• з'ясувати, який існує зв'язок між сальдо рахунків і який вплив на результати мають відхилення.

Складовою аудиту фінансової звітності є фінансовий аналіз звіт­ності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової сталості й плато­спроможності, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники лік­відності й фінансової активності, що зроблено в наступному параграфі.

Отже, аудит фінансової звітності сприяє виявленню недоліків, по­передженню банкрутства, визначенню перспектив розвитку виробниц­тва в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

5. Фінансовий аналіз звітності

Здійснюючи фінансовий аналіз звітності підприємства аудитор, насамперед, досліджує показники балансу, його актив і пасив, тобто їхні статті. На підставі даних балансу і звіту про фінансові результа­ти аудитор розраховує коефіцієнти платоспроможності (ліквідності) і рентабельності активів і пасивів.

Вивчення структури балансу допомагає встановити, як розподіля­ються активи підприємства, зокрема запаси і дебіторська заборго­ваність, з одного боку, і як розподілені джерела цих активів між дов­гостроковими, поточними зобов'язаннями і власним капіталом, з іншого. Для цього спочатку визначаємо динаміку оборотності запасів і дебіторської заборгованості шляхом використання даних балансу і звіту про фінансові результати та розрахування двох відносних показників: коефіцієнта оборотності запасів і коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості.

1. Коефіцієнт оборотності запасів дає можливість встановити швидкість обороту запасів для забезпечення виконання завдання з продажу (реалізації) готової продукції (товарів, робіт, послуг).

Такий показник розраховується за формулою [40, с. 130].

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим вищий рівень обо­ротності запасів, що позитивно відображається на забезпеченні обся­гу реалізації продукції.

Приклад. Собівартість реалізованої продукції (ф. № 2, код рядка 040) — 5900,0 грн. Середній розмір запасів (ф. № 1) — 2100,0 грн. Коефіцієнт оборотності запасів:

5900,0 : 2100,0 = 2,8.

Розділивши кількість днів звітного періоду (року чи кварталу) на коефіцієнт оборотності запасів, одержимо кількість днів, необхідну на один оборот запасів.

За цифровими даними умовного прикладу цей показник дорівнює 130 дням (365 : 2,8). Звідси випливає, що для забезпечення поточного рівня реалізації продукції поповнення запасів слід зробити через 130 днів.

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості пока­зує, скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до роз­рахунків.

Такий показник розраховується як відношення загального обся­гу реалізації продукції до середнього розміру дебіторської заборго­ваності

=

У даному випадку чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує кошти від своїх боржників (дебіторів).

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (ф. № 2) — 6300,0 грн., середній розмір дебіторської заборгованості (ф. № 1) — 1400,0 грн.

Коефіцієнт оборотності дорівнюватиме:

6300,0 : 1400,0 = 4,5.

За допомогою цього показника можна розрахувати так званий період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти. Для цього тривалість звітного періо­ду (скажімо, 1 рік) розділимо на коефіцієнт оборотності. Такий пер­іод інкасації, тобто час очікування підприємством одержання грошей від дебіторів, становитиме 81 день (365 : 4,5).

Аналіз пасиву балансу

Якщо підприємство не може забезпечити самофінансування, воно змушене взяти кредит. Тому кредиторська заборгованість показує тимчасове залучення в оборот кредитів на умовах їх повернення. Однак, якщо термін погашення кредитів перевищуватиме строк по­гашення дебіторської заборгованості, то зростання кредиторської заборгованості випереджатиме зростання дебіторської, що призведе до погіршення фінансового стану підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості роз­раховується як відношення собівартості до середнього розміру кре­диторської заборгованості

=

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 6300,0 грн. (дані ф. № 2). Середній розмір кредиторської заборгованості — 1050,0 грн. (дані ф. № 1).

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості дорівнюва­тиме:

6300,0 : 1050,0 = 6.

Отже, розділивши тривалість звітного періоду (року) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кіль­кість днів для оплати рахунків кредиторів. У нашому прикладі це займе, у середньому, 61 день (365 : 6).

Платоспроможність (ліквідність) визначається здатністю підприєм­ства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань за платежами. Для здійснення таких операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши у гроші найбільш ліквідну частину своїх мобільних запасів або маючи достатній запас грошей у банку й у касі. Оцінювання платоспроможності проводиться за да­ними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для переведення їх у грошову масу. Є три рівня ліквідності. Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові кошти і короткотермінові цінні папери. Збільшення частки грошових коштів і цінних паперів у загальній сумі оборот­них засобів сприяє зростанню платоспроможності.

Ліквідність — це здатність швидко перетворити актив на гроші без втрат його ринкової вартості. Під час оцінювання ліквідності підприємства аналізу підлягає достатність поточних (оборотних) ак­тивів для погашення поточних зобов'язань, тобто короткострокової кредиторської заборгованості.

Оцінюючи ліквідність, розраховують три коефіцієнти:

• коефіцієнт покриття;

• коефіцієнт швидкої ліквідності;

• коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Коефіцієнт покриття (іноді його називають коефіцієнтом за­гальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грив­ню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за вели­чиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує. Такий показник розраховується за формулою

Коефіцієнт покриття

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про мож­ливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Критичне зна­чення коефіцієнта покриття прийняте за 1. Тому якщо коефіцієнт покриття менший 1, то підприємство має неліквідний баланс. У роз­робленому в Україні Положенні № 323 як орієнтовне значення кое­фіцієнта покриття наведено його теоретичне значення, яке має бути не меншим 2,0—2,5.