Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають можливість самостійно обирати режим оподаткування:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює застосування єдиного податку на певні категорії платників, які:
- провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;
- здійснюють обмін іноземної валюти;
- є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.
Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення кількості малих підприємств, що перейшли на неї.
Для фінансування інвестиційних проектів суб`єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія" тощо.
Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу, франчайзингу.
Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести: мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.
Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва забезпечує наступні переваги:
¨ стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів;
¨ набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання;
¨ можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.
Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках. Воно має таки характеристики:
· фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;
· передбачається обов`язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);
· засоби надаються на довготривалий терміні на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;
· передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.
Іншю проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних коштів у розпорядження суб`єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати їхні ресурси для підтримку малого підприємництва України. Біржі, позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі вимоги включення цінних паперів підприємства у лістинг.
Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої фінансово-кредитної установи.
Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової інфраструктури.
3.2. Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств
В нашій державі досі багато малих інноваційних підприємств зберігають статус державних, оскільки їх засновниками є державні підприємства. В зв'язку із цим здійснюється їх державне фінансування, яке постійно зменшується. За таких умов виникає потреба в пошуку інших джерел фінансування, якими можуть бути кошти від реалізації власної готової продукції, або від продукції, виготовленої спеціально на замовлення.
Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується відповідним виведенням з експлуатації застарілих і неефективних основних фондів, які залишаються на балансах підприємств.
В умовах переходу до ринку інвестиційна діяльність визначається, насамперед, можливостями фінансування капітальних вкладень та їх обмеженнями з боку запитів.
Малі інвестиційні підприємства в нашій країні стали створюватися ще в період перебудови. Але, прикриваючись назвами "впроваджувальні", " досліджувальні", "інноваційні", вони спеціалізувалися переважно на наданні посередницьких послуг.
В останні кілька років малі інноваційні підприємства стали формуватися різними шляхами, відповідно до чого виділяються такі їх групи:
1. Ті, що виокремлюються з великих НВО, НДІ, які стають все більш непридатними до умов швидких змін, інновацій, що здійснюються цими підприємствами, мають характер "таких, що покращують" .
2. Ті, які створюється як "ринкові дублери" лабораторій і відділів галузевих НДІ і заводів. Вони займаються як чисто науковими і прикладними дослідженнями, так і повним інноваційним циклом, а інколи і виробництвом.
3. Що утворюються за ініціативою підприємливих розробників, які об'єднуються для виробництва конкурентоспроможної і прибуткової науковомісткої продукції. Часто з метою спрощення кооперації із зарубіжними партнерами в процесі створення науковомісткої продукції і виходу її на ринки інших країн ці малі фірми об'єднуються у спільні підприємства.
4. Що виступають посередниками в просуванні інновацій і технологій. Зарубіжний досвід свідчить про те, що останнім часом інвестори ризикового капіталу намагаються поглибити міжнародну кооперацію.
У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації, встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн, допомога малим фірмам, створеним за підтримки ризикового капіталу, у виході на зарубіжні ринки.
Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи, можна зробити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими стикаються інвестори ризикового капіталу, цей механізм фінансування нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].
Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш важкому становищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які виникають у сфері малого підприємництва в цілому.
Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодженої інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки, наукою і виробництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період, стала недостатньою.
У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них і надання допомоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з їх оцінки на базі існуючих НДІ. На державному рівні такою структурою має бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в системі державної допомоги малим і середнім підприємствам, що здійснюють інноваційні проекти, впроваджують у виробництво нові продукти і технології.
3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств
До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від надходження сировини до виробництва готового до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівельних, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що в умовах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими. Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджувати передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства порівняно з великими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась на всіляку підтримку великого виробництва, підвіщення рівня його концентрації. Під останнім розумілось зосередження виробництва на все більших за розмірами підприємствах[8,с.128].