Смекни!
smekni.com

Форми корпоративного підприємництва (стр. 3 из 3)

Акціонерна власність може сприяти деякій демоно­полізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

Акціонерні товариства поділяються на два види: акціо­нерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого ти­пу, акції якого поширюються лише серед його засновників.

У ході приватизації в Україні на базі державних під­приємств створюватимуться відкриті акціонерні товари­ства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники уклада­ють між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передпла­тили акції, і третіми особами.

Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Акція (від франц. — «цінний папір») —цінний па­пір без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р.

Прийняте в Україні законодавство жорстко визначає умови і розміри випуску акцій. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства. Додатковий ви­пуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного това­риства, заборонений. Засновники товариства зобов'язані викупити не менше 20 % акцій.

Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається диві­дендом (від лат. — «той, що підлягає поділу»). Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за раху­нок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статут­ним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном.

Укладати договір про повне товариство, який передба­чає спільну підприємницьку діяльність або досягнення якоїсь певної мети (наприклад, спільні оптові закупівлі сировини), можуть лише ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право займатися підприємницькою діяльністю. При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність, мають са­мостійні баланси, право розпоряджатися виготовленою продукцією, вибирати постачальників і т. ін. Форми влас­ності учасників не мають значення. Нові учасники лише передають на підставі договору про спільну діяльність спільне майно в управління одного з них. Учасники поділя­ються на дійсних членів і членів-вкладників.

Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна, згода всіх або більшості. Члени-вкладни­ки таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник—лише дорадчий.

У повному товаристві відповідно до договору необмеже­ну солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть всім своїм майном всі учасники, а у змішаному — один або декілька дійсних членів, а члени-вкладники від­повідають по зобов'язаннях товариства лише у межах своїх вкладів.

Прибуток або збитки розподіляються так, як визначили учасники товариства у договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати уча­сті в інших підприємствах, що здійснюють підприємницьку діяльність у цій же галузі, що й товариство, без згоди на це решти дійсних членів товариства.

Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Виходячи з товариства, учасник може зажадати частку, що належить йому у майні товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків заснов­ників.

Спільним для них є принцип обмеженої відповідально­сті: засновники відповідають по зобов'язаннях підприєм­ства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить що форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю мо­жуть створюватися підприємствами, установами, організа­ціями, державними органами і громадянами. Для това­риств з обмеженою відповідальністю досить об’єднати су­му в 50 тис. крб.

Установчими документами для товариства з обмеже­ною відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше ЗО % свого внеску на бан­ківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у ви­конкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування.

Спільне підприємство — це організаційна форма підприєм­ства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».

Підстави та порядок припинення права участі в підприємствах корпоративного типу.

У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному підприєм­стві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивни­ми причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасни­ків) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, това­риства з обмеженою відповідальністю.

Припинення права участі, самої участі та, відповідно, при­пинення корпоративного права в суб'єктах під­приємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком.

Припинення участі в підприємстві корпоратив­ного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення учас­ті в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути та­кож у разі виключення його з цього товариства, як це перед­бачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При ви­ключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за не­виконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні.

Юридичний факт припинення участі в корпоративному підприємстві тягне за собою певні правові наслідки.

Припинення участі громадянина в акціонерному това­ристві чи товаристві з обмеженою відповідальністю тягне за собою позбавлення його прав учасника. Від дня відступлення акцій акціонерного товариства чи частки у статутному капіта­лі товариства з обмеженою відповідальністю особа позбавля­ється прав майнового і управлінське-контрольного характеру у відносинах з підприємством корпоративного типу. Коли особа, котра відступила акції (частку), одночасно припинила й трудові відносини з підприємством, то їй слід видати трудо­ву книжку і провести з нею розрахунок як із найманим пра­цівником, що звільнився.

У разі відступлення частини акцій чи частини чистки у статутному капіталі підприємства, у цієї особи зменшується право на одержання дивідендів і зменшується кількість голосів при голосуванні.

Процес зародження елементарних форм корпоративного підприємництва в Україні (як і в усьому світі) йде повним ходом. Вектор цього процесу спрямований від первинних способів кооперування на предметному рівні підприємницьких схем – через проектування систем корпоративного прийняття рішень – до проблематики стратегії трансдержавних підприємницьких корпорацій.


Використана література

1. Конституція України.

2. Закон України “Про власність” від 07.02. 1991.

3. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991.

4. Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22 січня 1996.

5. В.З. Ярчук. Аграрне право України. – Юрінком Інтер. К.: 2000.

6. В.С.Щербина “Господарське право України”.