Відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12 липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент – державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі видами підприємницької діяльності.
Для продавців системи роздрібної торгівлі багатьма актами законодавства встановлюється ціла низка додаткових вимог та обов'язків, зокрема щодо правового режиму роботи господарюючих суб'єктів, організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог.[5]
Іншою є ситуація у правовому становищі покупця, який володіє переважно правами, а обов'язки у нього можуть виникнути лише після укладення договору купівлі-продажу. Головною передумовою вступу громадянина-споживача у договірні відносини з торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями) є наявність у нього необхідної дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Згідно з п. 41 Порядку заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється у встановленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям – тільки у випадку, якщо вони можуть самостійно зробити покупку і розрахуватися за придбаний товар. Звичайно ж тут мають враховуватися відповідні положення ЦК України про обсяг дієздатності неповнолітніх (статті 13 і 14).
Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлення. Введення обов'язкового письмового оформлення угод у роздрібній торгівлі лише загальмувало б товарообіг у такій наймасовішій торговельній системі. На такі випадки розрахована ст. 43 ЦК України, зміст якої дає підстави для висновку про те, що громадянину-споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина-підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей та підставу їх одержання.[6]
У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, який відповідно до Закону України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» має бути виданий споживачеві разом з покупкою через електронний контрольно-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки. Оскільки законодавством допускається можливість роздрібної торгівлі з використанням товарно-касових книг, постає питання про те, який документ може видаватися покупцеві на підтвердження покупки у даному випадку або в інших можливих випадках. [7]
Відповідно до п. 9 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» під час продажу товарів продавець зобов'язаний видати споживачеві квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Це правило може стосуватися тих продавців, які за законодавством зобов'язані мати відповідні можливості для оформлення перелічених документів. Загальновідомо, що в дрібнороздрібній торгівлі через палатки, лотки, автомагазини, тощо таких документів продавці не видають, оскільки для цього немає відповідних технічних можливостей, а можливо й не потрібно на кожну покупку, зроблену за таких умов, видавати відповідний документ.
Порядок укладення договору роздрібної купівлі-продажу має й інші особливості, зумовлені характером і призначенням роздрібної торговельної мережі.
За загальним правилом цивільного законодавства існує дві стадії укладення будь-якого договору. На першій стадії зацікавлена особа направляє іншій особі пропозицію укласти договір на запропонованих умовах. Дача відповіді про прийняття пропозиції другою стороною – друга стадія. Договір вважається укладеним, коли між ними у належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору (ст. 153 ЦК).
Як правило, продавець висловлює пропозицію у вигляді так званої публічної оферти, яка полягає в тому, що торговельне підприємство виставляє зразки товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках, рекламних пристосуваннях і пропонує невизначеному колу осіб укласти договір. Незважаючи на це, така оферта має таке саме юридичне значення, як і оферта, запропонована конкретній особі. Другою стадією укладення договору роздрібної купівлі-продажу є прийняття покупцем пропозиції, тобто акцепт. Надзвичайно важливою є та обставина, що продавець не має права відмовити такому покупцеві в укладенні договору.[8]
Своєрідно тут також проявляється акцепт покупцем. Він може самостійно відібрати товар у спеціальний кошик (при самообслуговуванні), вказати продавцеві щоб відклав товар тощо. Укладення договору вважатиметься завершеним у разі сплати обумовленої ціни, а якщо продаж здійснюється з використанням контрольно-касового апарату – з моменту касового оформлення.
Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі-продажу в кредит. Торгівля товарами в кредит здійснюється відповідно до Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.
Як правило, вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. В Україні здійснено перехід від виключно державного централізованого регулювання цін радянського періоду до принципу вільного ціноутворення, за деякими винятками, що визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 р. (з наступними змінами).[9]
Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності. Він підтверджує наявність зобов'язальних правовідносин між торговельним підприємством і покупцем.
Існуючий порядок оформлення договірних відносин у роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін, оскільки встановлення додаткових процедур щодо оформлення договору лише гальмувало б товарообіг. Водночас було б доцільно передбачити в Законі України «Про захист прав споживачів» правило про те, що при продажу товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов'язаний укласти письмовий договір купівлі-продажу.[10]
Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів.
Договір роздрібної купівлі-продажу має ознаки публічного договору, в якому за законом на продавця покладаються додаткові обов'язки, а покупцеві надаються певні привілеєві права.
1.2 Огляд нормативної бази та спеціальної літератури
Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється державою, яка, діючи в інтересах всього суспільства, встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб'єктів. В основу правового регулювання покладено принцип обов'язковості дотримання правових норм. Економічна доцільність та юридична обов'язковість не є взаємними протилежностями. Однак, якщо перша орієнтована на особисті інтереси підприємства, яке веде облік, то друга базується передусім на публічному інтересі, який складається з інтересів як самого підприємства, так і всіх інших суб'єктів.
Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних документів КМУ, міністерства фінансів, Держкомстатистики, головної державної податкової служби, Національного банку та інших державних органів. Нормативні органи регламентують як об'єкти обліку, так і схему кореспонденції рахунків
Законодавчі основи регулювання бухгалтерського обліку, в тому числі і в торгівлі визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Розглянемо перелік нормативних документів, на основі яких ведеться облік у торгівлі:
1. Закон № 168 – Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
2. Закон № 507 – Закон України від 03.12.90 р. № 507-XII «Про ціни і ціноутворення».
3. Закон № 996 – Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
4. Інструкція №6 – Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 №П-6.
5. Інструкція №7 – Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 №П-7.
6. Інструкція про облік роздрібного товарообігу і товарних запасів, затверджена наказом Мінстату України від 28.12.96 р. №389.
7. Лист №15-03 – Лист МЗЕЗТоргу України від 17.03.98 № 15-03/29-192 «Роздрібна, оптова торгівля. Основні поняття. Терміни і визначення».
8. Наказ №95 – Наказ Держ. комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 30.06.93 №95.
9. П(С)БО 15 – П(С)БО 15 «Доход», затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. № 290.
10. П(С)БО 16 – П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318.
11. П(С)БО 2 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Мінфіна України від 31.03.99 р. № 87;
12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 246 від 20 жовтня 1999 р.