3. Виробництва, здатні до переналагоджування. Тут є можливості чергувати обробку різних деталей, перехід на випуск нових деталей.
4. Виробництва, побудовані на гнучкій технології виробництва і обладнання, пристосованого до високого рівня автоматизації.
Впровадження і подальший розвиток ГВС відкриває шлях до створення в машинобудуванні автоматизованого підприємства майбутнього. Це буде повністю інтегроване виробництво, яке включатиме в єдину систему всі необхідні функціональні підсистеми для виготовлення виробів (від ідеї до реалізації готової продукції). Всі підсистеми будуть автоматизовані на базі ЕОМ і мікропроцесорної техніки.
Техніко-економічні показники.
У виробничому процесі ГВС людина безпосередньої участі не бере. Вони функціонують на основі безлюдної технології. ГВС сприяють різкому підвищенню продуктивності праці в умовах серійного виробництва, дозволяють дуже швидко переходити на виготовлення подібної але іншої продукції, забезпечують підвищення якості продукції, покращують умови праці робітників. Знижуються затрати на виробництво, скорочуються виробничі цикли, тривалість технічної підготовки. Гнучкі виробничі системи швидко адаптуються до зовнішніх і внутрішніх дій, забезпечують автоматизацію як основних, так і допоміжних процесів. Створення ГВС забезпечує ефективне використання нових технологій, нової техніки, матеріалів.
В умовах функціонування ГВС забезпечується значне скорочення чисельності основних і допоміжних працівників, які приймають участь у виробничому процесі, одночасно є тенденція на розширення категорій фахівців, необхідних як для створення, так і для експлуатації ГВС. Це означає, що при широкому впровадженні ГВС на машинобудівних підприємствах виникає проблема підготовки відповідних фахівців.
Вирішення економічних, соціальних та інших завдань на підприємстві безпосередньо пов'язано із технологічним прогресом виробництва і використанням його досягнень в усіх сферах господарської діяльності. На підприємстві він здійснюється тим ефективніше, чим досконаліше проведена науково-технічна підготовка. Під науково-технічною підготовкою розуміють комплекс наукових, конструкторських, технологічних та організаційних заходів, що забезпечують розробку й освоєння виробництва нових видів продукції, а також удосконалення виробів, що випускаються. Впровадження у виробництво виробів, що пройшли повну науково-технічну підготовку, дозволяє домогтися високої рентабельності їхнього випуску вже через 1-2 роки. Виробництво виробів без належної технічної підготовки подовжує термін освоєння у 2-2,5 рази. У цьому випадку рентабельний період скорочується тому, що настає моральне старіння продукції, зниження попиту і ціни на неї.
Науково-технічна підготовка виробництва за своїм змістом поділяється на науково-дослідницьку і технічну (конструкторську і технологічну) стадії.
На першій (науково-дослідній) стадії проводяться прикладні дослідження, експериментування, вивчення можливостей використання нових конструктивних рішень, матеріалів, технологічних процесів, прогнозування попиту на продукцію тощо. Наукові дослідження бувають фундаментальні і прикладні. При фундаментальних дослідженнях формуються принципово нові теоретичні проблеми, закони і теорії. їх проводять в структурах академії наук, вищих навчальних закладах. Прикладні дослідження спрямовані на пошуки шляхів практичного використання результатів фундаментальних досліджень у виробництві. їх здійснюють наукові підрозділи галузі чи підприємства.
На другій (конструкторській) стадії проводять всі необхідні види робіт з конструювання нових виробів (розробляють проект), виготовлення дослідних зразків, удосконалення виробів, що випускаються.
На третій (технологічній) стадії розробляють нові та вдосконалюють існуючі технологічні процеси, технологічне оснащення, засоби і методи контролю якості, удосконалюють організацію виробництва в цехах і на виробничих дільницях.
Основними завданнями технічної підготовки виробництва на машинобудівному підприємстві є: формування прогресивної технічної і технологічної політики; створення умов для ритмічної і рентабельної, високопродуктивної роботи підприємства; послідовне скорочення тривалості технічної підготовки виробництва, її трудомісткості і вартості при одночасному підвищенні якості усіх видів робіт.
Рівень технічної підготовки виробництва залежить від багатьох факторів. їх можна поділити на групи, що включають технічні, економічні, організаційні і соціальні аспекти.
Технічні фактори - розробка і впровадження типових і стандартних технологічних процесів, використання стандартизованих і уніфікованих засобів технологічного оснащення; застосування систем автоматизованого проектування технологічного оснащення; застосування АСУП, верстатів із числовим програмним управлінням, прогресивних режимів обробки заготовок; використання прогресивних технологій; впровадження прогресивних заготовок з метою зниження трудомісткості їх обробки; застосування прогресивних методів контролю, їх автоматизація.
Економічні фактори - поетапне фінансування робіт технічної підготовки виробництва; надання пільгових кредитів; створення фонду стимулювання освоєння нової техніки.
Організаційні фактори - розвиток і поглиблення спеціалізації виробництва; атестація якості технологічних процесів і виготовлених засобів технологічного оснащення, нестандартного устаткування за результатами якості дослідного зразка чи першої промислової партії виробів основного виробництва, поліпшення організації допоміжного виробництва; удосконалення відносин між основним і допоміжним виробництвами; розширення кооперування.
Соціальні фактори - підвищення кваліфікації працівників; механізація й автоматизація основних і допоміжних операцій з метою поліпшення умов праці, розвиток соціальної сфери; поліпшення психологічної атмосфери в колективі.
Технічна підготовка виробництва може передбачати технічне переозброєння, реконструкцію і розширення окремих виробничих ділянок, модернізацію устаткування.
Існує визначена система технічної підготовки виробництва. Це сукупність взаємозалежних технічних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства випускати продукцію з заданими технічними умовами та якістю. В умовах переходу до ринку підготовка підприємства до виходу зі своєю продукцією на міжнародний ринок буде ускладнюватися. Тому сьогодні застосовується єдина система технічної підготовки виробництва (ЄСТПВ). Це встановлена державними стандартами система організації та управління технічною підготовкою виробництва. ЄСТПВ покликана забезпечити єдиний для кожного підприємства системний підхід до вибору та застосування методів і засобів технічної підготовки виробництва, високу здатність виробництва до постійного його вдосконалення, швидкого переналагодження на випуск більш досконалої продукції, раціональну організацію механізованого виконання комплексу інженерно-технічних робіт.
Терміни технічної підготовки виробництва можуть бути значно скорочені, якщо механізувати і автоматизувати трудомісткі обчислювальні, графічні, пошукові, розмножувальні та інші роботи, характерні для більшості етапів конструкторської і технологічної підготовки виробництва. Найбільшого ефекту від механізації й автоматизації технічної підготовки виробництва досягають з використанням автоматизованих систем (АСТПВ), автоматизованих систем управління технологічними процесами в рамках автоматизованої системи управління виробництвом. У цьому випадку забезпечується прискорення і підвищення технічного рівня конструкторських і технологічних розробок, вибирається оптимальний технологічний процес, раціонально використовуються виробничі потужності, матеріальні і трудові ресурси, підвищується якість продукції.
Нові технології і технологічні рішення на підприємствах мають бути такими, щоб забезпечити ефективність підприємства, поліпшити його техніко - та соціально-економічні показники. За допомогою цих показників проводять оцінку технологічних рішень, визначають правильний їх вибір.
Ефективність - це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Якщо розглядаємо технологічний розвиток, то тут маємо на увазі витрати на впровадженій! нових технологій або технологічних рішень. Визначають ефективність шляхом порівняння ефекту з витратами на його досягнення. Ефект є результатом від впровадження нових технологій, нових технологічних рішень (або інших заходів). Цим результатом є підвищення якості продукції, продуктивності, зменшення собівартості, вивільнення ресурсів, економія сировинних матеріалів та ін. Найчастіше величину економічного ефекту оцінюють певною грошовою сумою. Він може бути позитивним і негативним (збитки).
Відповідно до методичних рекомендацій, економічний ефект нових технологічних рішень, технологій (нововведень) визначають як різницю між отриманим результатом і витратами за певний період, тобто з врахуванням вартісної оцінки результатів від їх впровадження за розрахунковий період (Р) і вартісної оцінки витрат на їх впровадження за той же період (В):
Е = Р - В
Залежно від обсягу врахованих ефекту і витрат є декілька видів оцінювання, а саме:
1. Народно-господарська ефективність нових технологій. Вона характеризує відношення ефекту до витрат у масштабі народного господарства.
2. Госпрозрахункова ефективність, що оцінює результативність витрат в масштабах галузі (підприємства). її розраховують як відношення прибутку до собівартості продукції або до вартості виробничих фондів.