Класичне мистецтвознавство протягом ряду століть у виявленні сутності побудови форми (у теорії просторових мистецтв) обходилося без категорії кольору. Колір домінував у живописі, в основному у великих колористів минулого, в архаїчному чи народному мистецтві, тому що в академічному живописі він служив для ілюмінювання малюнка, що був основою основ. Для всіх інших видів мистецтва й галузей художньої культури колір вважався додатковим засобом художньої виразності.
Теорія архітектури припускала існування кольору в архітектурі (як колір матеріалу поряд з фактурою), відводячи головну роль простору, обсягу, масштабності, тектонічності. Так, А. Гільдебранд обґрунтовував необхідність кольоровості скульптури тим, що в природному барвистому оточенні вона "не повинна являти якийсь прорив, а повинна існувати також як барвисте враження", (застерігаючи водночас від розфарбованості скульптури, допускаючи лише тонування каменю і патинування бронзи). Це є природним для представників аналітичного мистецтвознавства, що знаходять опору своїм судженням головним чином у мистецтві ренесансу, що вважає колір "спеціальною часткою мальовничого досвіду" та й самому живопису відводить службову роль "стосовно просторового уявлення".
Народження художньої культури новітнього часу визначило колір уже на рубежі ХІХ-ХХ століть як одну з могутніх реалій культури, протиставивши його величезні виразні можливості в побудові художнього образу вихолощенності академічного ілюмінування малюнка в живописі, монохромності академічної архітектури та скульптури. Вперше колір одержує своє теоретичне обґрунтування як найважливіша для просторових видів мистецтва категорія форми, що володіє самостійною образною емоційною виразністю, у доповіді В. Кандинського "Про духовне в мистецтві", на Всеросійському з'їзді художників у 1911 році. Кандинський узагальнив не тільки свій власний досвід, але і колективний досвід бачення художників рубіжної епохи початку XX століття, не скованих академічними забобонами, що успадкували, серед найближчих попередників, імпресіонізм і постімпресіонізм, а також все докласичне, архаїчне та народне мистецтво.
Багаторічні дослідження взаємодії просторових мистецтв показали, що змістовно-функціональне поєднання тектонічних засобів формально реалізується в триаспектній їх єдності: просторовому, пластичному і колористичному аспектах. Подальші дослідження показали, що неможливо розглядати позазакономірностями розвитку кольору не тільки безпосередню композиційну єдність різних видів мистецтва, але і їх стильові й історичні зміни в культурі.
Психологічна колірна характерність стилю не вичерпує всієї історії колірної культури, але є її найважливішою структурною складовою, як і кожен конкретний стиль не вичерпує складності художньої культури епохи, але характеризує її ядро чи одну з найважливіших складових у багатостильовій системі.
Колір як засіб композиції
Весь простір, що оточує людину, має відповідні кольори. Людина живе в різноманітному кольоровому світі та бачить тільки ті предмети, що пофарбовані у певний колір.
З давніх часів людина постійно використовує кольори і насолоджується грою фарб. Крім того, колір впливає на організм людини в емоційному та психофізіологічному відношенні.
Поняття кольору та його сприйняття надзвичайно складні. Кольорознавство охоплює питання, тісно пов'язані з фізикою, фізіологією, психологією, медициною, технікою і мистецтвом.
Колір - це властивість тіл викликати певні зорові відчуття у відповідності зі спектральним складом і інтенсивністю видимого випромінювання, що відбивається чи випускається.
Кожен спектральний колір характеризується відповідною йому довжиною хвилі. Кольори спектру чергуються в послідовності: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Усі кольори поділяються на дві групи: ахроматичні та хроматичні.
До першої групи відносяться білі, чорні і усі відтінки сірих кольорів. До другого - усі спектральні кольори, із усіма переходами і відтінками між ними. Хроматичних кольорів - незліченна безліч, однак людське око здатне відрізняти одне від іншого лише обмежену їх кількість - близько 300.
Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки світлотою. Тіла, що мають ахроматичний колір, характеризуються невиборчим поглинанням, тобто їх коефіцієнт відбиття однаковий для всіх довжин хвиль.
Тіла, що мають хроматичний колір, характеризуються виборчим поглинанням, коефіцієнт відбиття їх різний для різних довжин хвиль. Кожен хроматичний колір володіє трьома основними властивостями: певним колірним тоном, більшою чи меншою світлотою, певною насиченістю.
Колірний тон - основна характерна властивість хроматичного кольору, завдяки якій ми сприймаємо різні кольори як червоні, жовті, зелені.., тобто за їх спектральною характеристикою. Основним природним рядом колірних тонів є спектр. Червоні, жовтогарячі, жовті кольори та їхні відтінки називають теплими, а блакитні і фіолетові - холодними.
Світлотою чи яскравістю хроматичних кольоьмянішеНасиченістю певного колірного тону є ступінь відмінності цього кольору від ахроматичного, рівного йому за світлотою. Насиченість визначають у відсотках, причому 100% відповідає спектральному кольору, а за 0 приймається білий чи інший ахроматичний колір.
Таким чином, спектральні кольори мають насиченість, рівну одиниці, а ахроматичні - насиченість, рівну нулю.
Ґрунтуючись на трьох властивостях кольору - тоні, світлоті та насиченості, можна побудувати колірне тіло, що зображується в тривимірному просторі
? Центральною віссю просторової схеми є ахроматична шкала від чорного кольору внизу до білого кольору вгорі.
На великому колі в протилежній площині розташовані всі спектральні кольори найбільшої насиченості. В міру наближення до центральної осі насиченість кольору падає. По вертикалі змінюється яскравість тих же тонів, від розбілених до затемнених, при зміщенні кола від білого до чорного.
У дизайні, архітектурі, образотворчому мистецтві й інших галузях людської діяльності використовуються не тільки чисті колірні тони, але і змішання кольорів.
Змішання хроматичних кольорів у певних пропорціях дає нові кольори чи ахроматичний колір. На цьому засновані три закони змішання кольорів.
Перший закон встановлює, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, котрий при змішанні у визначеній пропорції з першим дає ахроматичний колір.
Такі два хроматичних кольори називають контрастними - додатковими: червоні та блакитнувато-зелені, жовтогарячі та блакитні, жовті та сині, жовто-зелені та фіолетові, зелені та пурпурні... У колірному колі додаткові кольори лежать на кінцях одного діаметра.
Другийзакон встановлює, що змішання двох недоповнюючих хроматичних кольорів різних колірних тонів дає завжди новий колірний тон, що лежить у колірному колі між тонами кольорів, що змішуються. Наприклад, змішуючи червоний і жовтий, одержуємо жовтогарячий, змішуючи червоний і синій, одержуємо фіолетовий...
Третій закон встановлює, що результат змішання залежить від характеристик кольорів, що змішуються, а не від спектрального складу тих світлових потоків, якими ці кольори викликаються. Завжди можна замінити колір спектрального жовтогарячого сумішшю червоного і жовтого. Промені, що йдуть від різних джерел, ніби складаються один з одним. Цей вид змішання кольорів, при накладанні один на одного світлових потоків, називається додатковим, чи аддитивним.
Інше явище спостерігається при змішанні фарб чи кольорових скелиць, поставлених одне за іншим, коли світловий промінь проходить через пофарбоване прозоре середовище. Воно дає приклад змішання, що називається віднімальним, чи субтрактивним.
У тектонічних побудовах форм часто використовується явище одночасного контрасту кольорів.
Колірним контрастом називається така зміна кольору, що відбувається внаслідок сусідства його з іншими кольорами. Контрастом яскравості чи світлом називається зміна яскравості або світлоти кольору під впливом сусідніх кольорів.
Загальні положення світлотного та колірного контрастів поляга оть у закономірностях:
1. На світлому тлі будь-який більш темний колір стає ще темнішим, а на темному тлі більш світлий колір світлішає (наприклад, біла пляма на чорному тлі здається світлішою та яскравішою, ніж на сірому).
2. Якщо ахроматичний колір оточений хроматичним тлом, то він змінюється в бік додаткового до кольору тла (наприклад, сіра пляма на червоному тлі приймає зеленуватий відтінок, а на зеленому тлі - рожевий).
3. Усякий колір, знаходячись на тлі однакового з ним колірного тону, але більшої насиченості, втрачає в насиченості (наприклад, яскраво жовтий на тлі жовтогарячого тону стає блідим).
4. Усякий колір, знаходячись на тлі свого додаткового, виграє в насиченості (наприклад, жовтий на тлі яскраво-синього кольору стає більш насиченим).
5. Ефект хроматичного контрасту найбільш сильний тоді, коли відсутній контраст яскравості, тобто коли тло і колір, що знаходиться на ньому, однакові за світлотою (найбільш яскраво контраст червоного та зеленого виявляється при однаковому ступені світлоти).
6. Контраст кольорів тим сильніший, чим менша площа колірної плями в порівнянні з площею тла (наприклад, невелика чорна пляма на білому тлі виглядає більш контрастно, ніж велике чорне поле, що змішується з білим)._
Однією з характерних властивостей сприйняття кольору, пов'язаною з висвітленням, є зміна кольору при штучному освітленні. Червоні кольори світлішають, холодні зелені, сині, фіолетові темнішають, жовтогарячі кольори червоніють, ясно-жовті - важко відрізняються від білих, блакитні кольори зеленіють, а фіолетові - червоніють.
При сприйнятті кольору око людини відчуває різні його властивості й асоціації. Так, наприклад, існує поняття "важкі і легкі кольори", "теплі і холодні". Чим темніше колір, тим він "важче", і навпаки, світлий колір сприймається як "легкий". Це правило відноситься до всіх кольорів, хроматичних та ахроматичних.