5. Вибір способу обслуговування
Загалом, способи обслуговування й ремонту складної техніки можна умовно поділити на три більші групи:
По-перше, це експлуатація техніки власними силами. При всіх очевидних вигодах такого підходу (оперативність взаємодії, знання нюансів виробництва та ін.) він доступний далеко не всім. Для того щоб організувати окремий структурний підрозділ, що займається винятково обслуговуванням складної техніки, необхідно зробити значні первісні вкладення, підтримувати штат кваліфікованих фахівців різних спеціальностей і мати добре організоване складське господарство. Для більшості виробництв такі витрати є нераціональними. Проте, на дуже великих підприємствах, що мають на балансі велика кількість складної техніки, такий підхід практикується. По-друге, організація разових сервісних робіт підрядними організаціями. Такі компанії мають постійний штат кваліфікованих фахівців і ремонтну базу. Але, незважаючи на те, що це досить розповсюджений шлях, до його очевидних недоліків ставляться відсутність системного підходу й втрата переваг ІПЖЦВ, оскільки в «разового» фахівця найчастіше немає можливості судити про події, що відбуваються, у динаміку процесу. Крім того, сторонні фірми, що займаються загальним обслуговуванням складної техніки, часто мають проблеми з автентичними запчастинами, що може привести до невиконання взятих зобов'язань і порушенню строків робіт. Можливість заощадити, викликавши фахівця «по факті» уже виниклої проблеми, з лишком компенсується вартістю робіт і встаткування, якщо ця проблема чревата поломкою й серйозним ремонтом.
І по-третє - фірмове сервісне гарантійне й постгарантійне обслуговування. Як правило, відносини зі спеціалізованими сервісами зав'язуються вже при покупці нового обладнання, при початку експлуатації в рамках гарантійного строку. Фірмовий сервіс зручний тим, що саме в ньому найбільше яскраво виражені переваги ІПЖЦВ-технологій, оскільки агрегат перебуває під пильною увагою фахівців безпосередньо від складального конвеєра до місця роботи. Додатковою перевагою сервісів є можливість оперативної роботи з фірмою-виробником, більше дешеві автентичні запчастини й приналежності й висока кваліфікація персоналу саме в області експлуатації даної марки техніки. Як приклад можна привести сервісну службу російського відділення концерну Grundfos (ведучий виробник насосного встаткування). Там була розроблена досить діюча дворівнева схема, причому другий рівень (авторизовані сервіси) в обов'язковому порядку повинен мати постійне підключення до Інтернету. У складних випадках інтерактивну консультацію дає головний офіс сервісу. При цьому робиться практично непотрібним ППР, а експлуатація встаткування стає набагато більше зручною.
6. Надійність устаткування і його сервіс
Одне з основних вимог до сучасного складного встаткування - його надійність. Це комплексне поняття, що включає в себе ряд необхідних умов - таких, як довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність і стійкість до зміни умов. Від сполучення цих властивостей багато в чому буде залежати вартість його життєвого циклу. Очевидно, що чим надійніше встаткування, тим менше витрат буде вироблятися на його обслуговування. Тому сервіс складної техніки повинен містити в собі систему керування надійністю встаткування. Тобто сервісна служба в рамках інформаційного забезпечення життєвого циклу виробу повинна робити збір відомостей про надійність агрегатів (відмови, ремонти, аварійні й надзвичайні ситуації, вплив техобслуговування й ремонту на надійність). При цьому полегшується подальший аналіз і прогноз роботи техніки. Такий підхід дозволяє сервісній організації з великою точністю робити і коректувати їхні параметри відповідно показникам системи керування надійності встаткування.
На сьогоднішній день існує кілька уніфікованих систем аналізу надійності. У РФ прийнятий ДЕРЖСТАНДАРТ 27.301-95 «Аналіз видів, наслідків і критичності відмов», що дозволяє стандартизувати підходи до цієї проблеми. Він містить у собі комплекс процедур - таких, як виявлення можливих видів відмов і їхніх причин, імовірних наслідків відмов, діагностика з використанням спеціальних засобів, аналіз дій персоналу й ряд інших формалізованих операцій. Необхідною умовою організації систем керування надійністю служить оперативність і вірогідність інформації, що залежить від ступеня комп'ютеризації процесу й устаткування. При використанні вона досягається шляхом безперервного моніторингу всіх систем і вузлів і автоматичного ведення журналу роботи, доступного фахівцям сервісу. Треба сказати, сучасне встаткування дозволяє створити інтерактивну систему керування, не потребуючих спеціальних диспетчерських підрозділів. У цьому випадку високоавтоматизована система перебуває на постійному зв'язку з інженером-експлуатаційником, дозволяючи йому відслідковувати роботу в режимі онлайн і при необхідності повідомляючи про ймовірні збої на мобільний телефон. Це в значній мірі полегшує обслуговування й контроль систем.
7. Технічне обслуговування по фактичному стані
На більшості підприємств у технічні регламенти входить планово-попереджувальний ремонт (ППР) складного встаткування. Звичайно це викликано тим, що вартість ремонту по факті аварії істотно (іноді до 10 разів!) дорожче ППР. При цьому принцип плановості припускає профілактичну спрямованість зупинки й ремонту встаткування. Проте, існують ситуації, коли вигідніше робити не ППР, а по фактичному стану. Викликано це тим, що в ряді випадків плановий ремонт із розбиранням механізму й заміною деталей тимчасово (до приробляння деталей) або постійно знижує надійність агрегату. Дослідження показали, що близько 70% виникаючому послу втручання дефектів було викликано ППР.
Варто відразу обмовитися, що обслуговування по фактичному стані можливо лише на сучасній, якісній техніці, постаченої системами телеметрії. Суть такої системи сервісу складного встаткування полягає в тому, що за допомогою постійного технічного діагностування виробляється аналіз стану вузлів і агрегату в цілому й робиться прогноз необхідного. При цьому діагностування може вироблятися за різними критеріями. Найпростіше організувати контроль по зміні припустимого рівня одного або декількох параметрів. Більше складні варіанти містять у собі не тільки контроль припустимої величини параметра, але й прогноз рівня надійності вузла або агрегату в цілому. Варіантом обслуговування по фактичному стані може служити планування обсягу робіт. Цей варіант також вимагає автоматизації встаткування й дозволяє враховувати зміни режимів роботи, найчастіше дуже що сильно впливають на стан техніки. Планування обсягу робіт може бути корисним у випадку, коли діагностика вузлів неруйнуючими методами неможлива. Безумовно, для ефективного планування обсягу робіт повинна бути гарна статистична база по роботі агрегату в різних режимах.
Основна складність ТЕ по фактичному стані полягає саме в організації збору й обробки даних при експлуатації техніки. Незважаючи на наявність у значної частини сучасного складного встаткування систем, що дозволяють автоматизувати всі процеси, не скрізь це робиться, і не всяка організація здатна організувати таку систему. Втім, серйозні виробники звичайно з більшою увагою ставляться до сервісного обслуговування своєї продукції. У принципі, можна сказати, що чим більше відомо фірму-виробник, тим краще організована сервісна підтримка й тем більше можливостей для організації професійного обслуговування по фактичному стані. Отже, використання нового наукомісткого обладнання в різних сферах економіки спричиняє не тільки очевидні вигоди - такі, як інтенсифікація виробництва й економія ресурсів, - але й зміна звичних технологій експлуатації й сервісу. Застосування ІПЖЦВ - технологій дозволяє створювати системи складної архітектури, що дозволяють експлуатувати й обслуговувати складну техніку найбільше ефективно, до мінімуму знижуючи витрати на обслуговування й ремонт. При цьому необхідно високий рівень обслуговування задається вже на стадії виробництва й монтажу сучасних агрегатів.
Висновок
Проблема становлення й розвитку обслуговування складної техніки, що випускається вітчизняними товаровиробниками, повинна розглядатися як важливий компонент стратегії створення конкурентоспроможного національного ринку, а також підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного товаровиробника на міжнародному ринку.
Доцільно із цією метою на регіональному рівні включити цей напрямок у перелік основних економічних проблем в області промислової політики, на рішення яких будуть спрямовані зусилля її суб'єктів.
Однієї зі сформованих форм планування є розробка й забезпечення федеральних і регіональних цільових програм, які повинні включати заходу, спрямовані на, підтримку й розвиток обслуговування, припускати розробку комплексних цільових програм кредитування.
У силу складності й інтелектуальності сучасної техніки в промислово розвинених країнах останнім часом одержала поширення система інформаційних технологій наскрізної підтримки виробу протягом його життєвого циклу, або CALS-Технології. Ця система одержала назву ІПЖЦВ-Технології (Інформаційна Підтримка життєвого циклу Виробу). Ці технології засновані на стандартизованому впорядкованому поданні даних про виріб і систему колективного доступу до цих даних. Такий підхід істотно знижує витрати на всіх етапах життєвого циклу складного встаткування - від проектування до утилізації.
Оскільки введення складного встаткування у виробництво має на увазі досить високий ступінь його автоматизації й комп'ютеризації, система сервісу повинна стати однієї з невід'ємних частин технологічного циклу. Використання ІПЖЦВ-технологій робить це природним процесом. У принципі, не настільки важливо, є сервіс частиною виробництва або здійснюється сторонньою організацією. Необхідним стає лише постійний інтерактивний контроль параметрів устаткування.
Використана література
1. Горохов В.Г., Симоненко О.Д. Соціальні й методологічні проблеми нової техніки й технології. – К., 2004
2. Горохів В.Г., Степін В.С. Філософія науки й техніки. – К., 2005
3. Мелещенко Ю.С. Техніка й закономірності її розвитку. – К., 2005
4. Методологічні проблеми створення нової техніки й технології. – К., 2005
6. Нова технократична хвиля на Заході. – К., 1996
7. Філософські питання технічного знання. – К., 2004