Суцільна перевірка доцільна при аудиторській перевірці операцій з готівкою (касові і банківські операції), при перевірці сигналів про крадіжки, а також зловживань на вимогу слідчих органів, суду і арбітражного суду. Першочерговим завданням аудитора є встановлення типових порушень (помилок) у роботі підприємства, для чого суцільна перевірка є необов'язковою. Характерна ознака систематичних порушень – постійне їх повторення, хоча детальна перевірка документів за один-два місяці дозволяє встановити їх наявність. Цим обгрунтована правомірність вибіркової перевірки, яка забезпечує проведення аудиторської перевірки з найменшими затратами часу. Вибірковий метод дозволяє отримати достовірні результати, якщо для перевірки правильно відібрані документи. Останнє забезпечується при врахуванні специфіки діяльності підприємства, матеріалів попередньої перевірки та визначенні господарських операцій, які вимагають особливої уваги. Вибірка документів здійснюється за двома ознаками: хронологічною та систематичною.
За хронологічною ознакою відбираються документи за місяці, протягом яких було проведено найбільше операцій, що підлягають аудиту. Крім того, перевіряються документи за останній місяць року, де найчастіше незаконно списуються цінності при закритті рахунків.
За систематичними ознаками відбираються документи, на основі яких складені бухгалтерські проводки з сумнівною кореспонденцією рахунків.
Правильна вибірка документів дає достовірні відомості про наявність порушень. Якщо при вибірковій перевірці виявлені порушення, то аудитор може використати суцільну перевірку щодо окремих господарських операцій для встановлення масштабів порушень, якщо необхідно визначити суму збитку, завданого підприємству, або ступінь відповідальності посадової особи за допущені нею порушення чи зловживання.
Основний принцип аудиторської вибірки визначається при плануванні аудиту. Кількість відібраних господарських операцій і документів для аудиторської перевірки залежить від оцінки системи бухгалтерського обліку та ефективності внутрішнього контролю. Чим вища оцінка, тим менший обсяг вибірки. Обсяг аудиторської перевірки може визначатися двома шляхами:
- оціночно, на основі попереднього досвіду;
- залишковим методом, що базується на імовірності виникнення помилок.
У першому випадку аудитор визначає обсяг вибірки інтуїтивно, виходячи із досвіду і специфіки господарських операцій. У другому – аудитор спочатку встановлює точність підтвердження інформації, а далі за формулою вибіркового розподілу Пуасона визначає коефіцієнт надійності (достовірності) і на його основі розраховує необхідний обсяг вибірки.
Якість аудиторської перевірки залежить від одержаної аудитором інформації і доказів. Аудиторська інформація – це вся інформація, підготовлена і зібрана аудитором до і в процесі аудиторської перевірки, а також надані аудитору документи та їх копії.
Аудиторські докази – це інформація, зібрана аудиторами у процесі перевірки, висновки аудитора. Аудиторські докази повинні бути релевантними і достовірними.
Аудиторські докази поділяються на внутрішні, зовнішні і змішані. Внутрішні докази – інформація, одержана від клієнта; зовнішні – інформація, одержана від третіх осіб та організацій; змішані – інформація, одержана від клієнта і підтверджена зовнішніми джерелами. Найціннішими і найдостовірнішими є зовнішні докази, далі – змішані і після них – внутрішні.
Якість аудиторських доказів залежить від джерел надходження. Використання доказів з різних джерел знижує аудиторський ризик. Про відсутність достатніх доказів аудитор обов'язково повідомляє у аудиторському висновку.
Докази підбираються з використанням таких процедур:
- перевірки арифметичних розрахунків клієнта (залежно від плану перевірки, оцінки системи внутрішнього контролю і аудиторського ризику);
- нагляду або участі в інвентаризації активів клієнта, що забезпечує одержання цінних і достовірних доказів про реальність статей активу балансу і фактів проведення господарських операцій. Це дозволяє правильно оцінити організацію бухгалтерського обліку і систему внутрішнього контролю на підприємстві;
- нагляду за здійсненням окремих господарських і бухгалтерських операцій. Ця процедура важлива для оцінки організації бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю;
- перевірки достовірності окремих статей звітності, залишків на рахунках і реальності господарських операцій шляхом отримання письмових підтверджень від третіх сторін.
Перевірка документів, одержаних підприємством від третіх осіб, супроводжується контролем за правильністю складання і оформлення документів, за точністю і своєчасністю їх відображення у бухгалтерському обліку. Перевірка документів, підготовлених на підприємстві, дає можливість встановити їх достовірність і оцінити ефективність системи внутрішнього контролю.
Система методичних прийомів проведення аудиту передбачає: інвентаризацію, обстеження, спостереження, лабораторні аналізи, експертизи (експертні оцінки), контрольні обміри виконаних робіт, контрольний запуск сировини та матеріалів у виробництво; документальних прийомів – аналогію, моделювання, зустрічну перевірку документів, логічне осмислення операцій, зворотний рахунок, коефіцієнтний спосіб непрямого розподілення витрачених матеріалів, прийом спеціальних розрахунків, експертизи (експертні оцінки) документів, балансовий метод, статистичні методи (групування абсолютних, відносних та середніх величин, дисперсія, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, амплітуда коливань, індексний метод, кореляція), економіко-математичні методи (математичні моделі), евристичні методи, оцінка реальності балансу, логічна перевірка достовірності машинограм, прийоми економічного аналізу, програмного контролю введеної в ПЕОМ інформації тощо.
Основними методичними прийомами аудиторської перевірки є: фактична перевірка, підтвердження, документальна і арифметична перевірки, нагляд, опитування, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальна перевірка, зустрічна перевірка тощо.
Фактична перевірка – огляд чи підсумок (підрахунок) аудитором матеріальних активів, у тому числі інвентаризація.
Підтвердження – одержання письмових відповідей від клієнта або третіх осіб для уточнення інформації.
Документальна перевірка – перевірка документів і записів. У практичній діяльності аудиторів застосовується як метод документальної перевірки, так і формальна перевірка документів.
Арифметична перевірка – правильність підрахунків у документах.
Нагляд – одержання загального уявлення про можливості клієнта на основі візуального нагляду.
Опитування – одержання письмової або усної інформації від підприємства-клієнта.
Аналітичні тести – метод порівнянь, індексів, коефіцієнтів.
Сканування – безперервний поелементний перегляд інформації з метою виявлення чогось нетипового.
Обстеження – особисте ознайомлення аудитора з об'єктом контролю. Обстеження та застосування нагляду для вивчення використання основних виробничих фондів, умов зберігання товарно-матеріальних цінностей, стану матеріально-технічної бази підприємства тощо.
Спеціальна перевірка – перевірка з участю запрошених спеціалістів вузької спеціалізації (товарознавців) для підтвердження якості товару тощо.
Зустрічна перевірка – одночасна перевірка двох підприємств, пов'язаних між собою здійсненням господарських операцій.
Застосування методичних прийомів визначається завданнями аудиторської перевірки підприємства. Вони обумовлюють послідовність аудиторської перевірки, її етапи.
Чітко визначеного алгоритму аудиторської перевірки не існує. Залежно від конкретних умов аудитор проводить ті чи інші дії. На методику та послідовність проведення аудиту впливають: форма власності підприємства; галузь економіки, до якої відноситься об'єкт аудиту (промисловість, торгівля та ін.); нормативні акти України; умови договору з економічним суб'єктом чи зміст доручення на перевірку прокурора, суду або арбітражного суду; рівень інфляції за період, в якому проводиться аудит тощо.
Інформаційну базу аудиту становлять форми річної звітності, облікові регістри (Головна книга, журнали-ордери або меморіальні ордери, оборотні відомості за синтетичними рахунками, звіти касира, накопичувальні, групувальні, розрахунково-платіжні відомості, картки аналітичного обліку, особисті рахунки тощо) та первинні документи.
Насамперед вивчаються установчі документи. Основна увага приділяється перевірці звітності підприємства: балансу підприємства – форма №1; звіту про фінансові результати та їх використання – форма №2; звіту про фінансово-майновий стан підприємства – форма №3.
Серед звітності найважливішим документом є бухгалтерський баланс. Він дозволяє оцінити розміри підприємства, структуру господарських коштів та їх джерел, ступінь зносу основних засобів, фінансовий стан, результати фінансово-господарської діяльності за звітний період тощо. Послідовність дій при перевірці стану бухгалтерського обліку та достовірності звітності визначається залежно від поставленого завдання. Спочатку перевіряється стан бухгалтерського обліку та реальність статей балансу, далі – достовірність звітності. Якщо ж об'єктом перевірки є достовірність звітності, то перевірку слід починати з уточнення реальності балансу та правильності оцінки його статей. Перевірка реальності балансу передбачає насамперед підтвердження усіх статей балансу записами у регістрах синтетичного та аналітичного обліку та документів інвентаризації, проведеної напередодні складання річного звіту.
Статті балансу порівнюються із залишками на рахунках Головної книги. Вони повинні співпадати. Після перевірки Головної книги перевіряються облікові регістри – журнали-ордери, меморіальні ордери, накопичувальні та групувальні відомості.