Поняття “конфлікт" тісно пов’язане з поняттям “сумісність". Сумісність є двополюсним феноменом: ступень її змінюється від повної сумісності членів групи до повної їх несумісності. Позитивний полюс виявляється в згоді, у взаємній задоволеності, негативний полюс частіше проявляється як конфлікт. Згідність або конфлікт можуть бути не тільки наслідком сумісності або несумісності, але й їх причиною: ситуаційне проявлення згоди сприяє збільшенню сумісності, виникнення конфліктів - її зниженню.
Досить часто конфлікт ототожнюють з таким поняттям як спір. Але це не так. Оскільки “спір - це публічне обговорювання проблем, які цікавлять учасників, викликане бажанням якомога глибше, обставно розібратися в обговорюваних питаннях; це зіткнення різних точок зору в процесі доведень та спростувань" [40].
Від поняття “конфлікт" треба відзначати поняття “конфліктність”
Під конфліктністю ми розуміємо частоту конфліктів, спостерігаємих в даній особистості або в даній групі.
Ділова конфліктність носить конструктивний або мобільний характер - вона зникає, як тільки зникає предмет суперечки, як тільки вирішується проблема або задача, яка викликала зіткнення суджень та думок.
Особистісна або міжособистісна конфліктність має стійкий, інерційний характер. Вона може бути наслідком ділової конфліктності, коли принципові розбіжності на функційній основі перетворюються на взаємну особистісну ворожість, але може бути і результатом психологічної несумісності, несумісність характерів, інтересів, поглядів, коли зіткнення між людьми виникають за малим приводом або без всякого привода. Така конфліктність може бути названа “дрімаюча". Вона може проявлятися у взаємних образах, що трапляються час від часу, у сліпому протистоянні опонентові, якщо навіть він не має рацію, в принесенні інтересів загальної справи в жертву беззвітного прагнення нашкодити йому.
Ділова конфліктність супроводжує демократичному, колегіальному стилю керування та є показником життєздатності та творчих можливостей колектива, якщо вона не створена витратами колегіальності (анархією) або слабкою організованістю колектива. При авторитарному стилі керування ділова конфліктність або відсутня, або трансформується в різні форми міжособистісних конфліктів.
У колективі з високим рівнем духовної та моральної культури наявність виробничих проблем та задач приводить до появлення внутріособистісної конфліктності, тобто люди наодинці з собою сумніваються в правильності своєї позиції, знаходяться перед необхідністю вибору альтернативних рішень, суперечать з собою та ін. Виникає феномен внутрішнього конфлікту особистості.
Якщо внутрішнєособистісна конфліктність є результатом не слабкості характеру, а високої духовної культури особистості, то вона полегшує рішення ділових конфліктів та попереджує міжособистісне зіткнення. Іншими словами, людина високої культури бажає зрозуміти іншу (позицію та точку опонента), і або вони знаходять оптимальний варіант рішення потенційного конфлікту, або виходять на реальний конфлікт без зштовхувань, з економією душевних сил своїх та свого опоненту. Якщо вище рівень моральної культури людей, та більш розвинута їх здібність розуміти конфлікти ситуації, тим менш міжособистісних конфліктів в колективі та тим ефективніше їх вирішення в інтересах загальної справи.
Конфлікт - це процес різкого загострення протидії та боротьби двох або більше сторін - учасників в вирішенні проблеми, яка має особистісну значимість для кожного з його учасників.
Будь-який конфлікт встановлюється зовнішніми та внутрішніми обставинами, кількість яких дуже велика. Для характеристики конфлікту необхідно визначитися в таких поняттях як “предмет конфлікту", “об’єкт конфлікту”, суб’єкт конфлікту”, “учасник конфлікту”, “кордони конфлікту" тощо.
Предмет та об’єкт конфлікту - це поняття, які дають можливість більш чітко визначити наявність та спрямованість конфлікту.
Предмет конфлікту - це основне протистояння, заради якого суб’єкт вступає в конфлікт.
Під об’єктом конфлікту розуміють ту конкретну матеріальну або духовну цінність до володіння або використання якої прагнуть обидві сторони конфлікту.
Характеризуючи основні особливості конфлікту, можна відмітити, що поняття “суб’єкт" та “учасник” конфлікту не завжди однакові.
Активна сторона, яка здатна створити конфліктну ситуацію та вплинути на хід конфлікту в залежності від своїх інтересів, - суб’єкт конфлікту.
Учасник конфлікту може прийняти участь у конфлікті, а може випадково або насильно бути утягнутим в конфлікт [].
Виходячи зі сказаного можна зробити висновок, що тільки повне та всебічне вивчення суттєвих характеристик дійсного конфлікту надає можливість для керування цим процесом, дозволяє передбачати його наслідки та знайти найкращий варіант вирішення конфлікту.
Науковий підхід дозволяє не тільки передбачати можливість виникнення окремих гострих проблем в діяльності людини, але й передчасно розробляти засоби по їх вирішенню.
Найбільш пильну увагу психологів привертає така соціальна причина агресії, як фрустрація, тобто блокування діючих в теперішній час цілеспрямованих реакцій. Схрещення одним індивідуумом цілеспрямованого поводження іншого може стати детонатором агресії.
Сам термін “фрустрація" в перекладі з латинської означає обман, марне очікування. Фрустрація переживається як напруження, тривога, відчай, гнів, який охоплює людину, коли на шляху до досягнення цілі він зустрічається з неочікуваними перешкодами, які заважають йому задовольняти свої потреби.
Найбільш поширена реакція на фрустрацію є виникнення генералізованої агресивності, спрямована частіше за все на перешкоди. Адекватна реакція на перешкоди полягає в тому, щоб подолати або обійти їх, якщо це можливо: агресивність швидко переходить в гнів, проявляється у бурливих та неадекватних реакцій: образи фізичні напади на людину або об’єкт.
В деяких випадках суб’єкт реагує на фрустрацію уходом, супроводжує це агресивністю яку не проявляє відкрито.
Фрустрація тягне за собою емоціональні порушення тільки тоді, коли виникають перешкоди для сильної мотивації.
Відношення до фрустрації як до однієї з причин агресії є наслідком прихильності теорії “фрустрація-агресія" Долларда, яка в своєму чистому вигляді припускає, що фрустрація завжди приводить до будь-якої форми агресії, а агресія завжди є результатом фрустрації.
Однак, ми можемо говорити про те, що ця гіпотеза дуже узагальнена. Багато хто з психологів вважає, що фрустрація не завжди приводить до агресії, а остання часто викликається іноді іншими факторами. Отже, обидва даних припущення в теперішній час не зустрічають широкої підтримки серед дослідників. Але відмова від цих досить полярних стверджень ніякими чином не означає відмову від дійсного погляду на проблему - припущення, що фрустрація є просто одна з важливих детермінант агресії та інколи сприяє цьому типу поводитися.
Досить великій кількості дослідників, які проводили експерименти незалежних один від одного, не вдалося знайти підтвердження для теорії “фрустрація-агресія" (Басс 1969, 1966 а, Тейлор, 1967, Медян та Бенеч, 1967).
На основі цих та аналогічних експериментів деякі дослідники прийшли до висновку, що фрустрація не є основною, ні суттєвою причиною агресії. Вони відкинули навіть удосконалене визначення гіпотези “фрустрація-агресія”, стверджуючи, що в якості соціальних детермінантів агресивності інші фактори мають набагато більшу вагу, ніж різні форми міжособистісного тертя. За словами Басса, “можна вивести, що фрустрація не веде до фізичної агресії... очевидно, що... фрустрація у своєму первозданному вигляді є порівняно малозначною причиною фізичної агресії" [].
Отже, ми зіткнулися з набором неоднозначних та суперечливих емпіричних результатів. З одного боку, деякі експерименти наводять на думку, що фрустрація підвищує вірогідність виникнення агресії, а з іншого боку, беручи до уваги вагомі результати, які отримані в процесі старанних досліджень, хочеться зробити висновок, що вплив фрустрації на виникнення агресивного поводження невеликий або зовсім відсутній. На підставі даних, які ми вже маємо можна вивести, що фрустрація іноді сприяє агресії, але проявляється її вплив чи ні, залежить від декількох факторів. До них можна віднести:
1) рівень фрустрації, відчуваємої потенційним агресором;
2) присутність причин до агресії;
3) ступень, в якому фрустратор непередбачувані або неочікувані;
4) емоційні та когнітивні процеси фрустрованого агресора.
Якщо говорити образно то фрустраційну теорію агресії в Ії сучасному вигляді можна зібрати всі ці фактори - “проміжні ланки" ланцюга “фрустрація - агресія". Рівень та непередбачуваність фрустрації народжують негативні емоції, наявність яких Берковітц рахує необхідним для виникнення агресивних. Посили до агресії можуть підсилити (або примусити) спонукувати до агресії, випливаючи з обумовлених фрустрації негативних емоцій.
Таким чином, спровокує фрустрація за собою агресію чи ні, залежіть від інтерпретації індивідом безліч ситуаційних факторів та від його емоційної реакції на них.
Підлітковий вік часто називають "важким", "критичним", "переломним". І це не випадково. У період від одинадцяти до чотирнадцяти років (± 2 роки) відбувається багаторівнева перебудова організму дитини, завершується формування особистості.