Смекни!
smekni.com

Взаємовідносини людей (стр. 2 из 4)

Але справжнім носієм та осередком концентрації за­гальнолюдських принципів та норм морального життя стали світовірелігії, у віровченні яких уперше постає питання про індивідуальну відповідальність людини перед вищим моральним Кононом. Із найбільшою виразністю це демонструє християнство, у якому вищим моральним авторитетом виступає Бог, котрий своєю жертовністю спокутував людські гріхи. Головна теза християнства про спокутувальнужертву Христа набуває морального значення. Якщо практично в усіх інших релігійно-етичних системах головною запорукою дотримання віруючими моральних норм є страх перед Божим гнівом та посмертним покаранням, то цей аспект у християнстві відступає на другий план. Насамперед, головним законом христи­янства постає любов. Християнського Бога не треба боятися, бо він є Любов. Бог любить людину, до­казом чого є мученицька добровільна смерть Сина Божого на хресті в ім'я спасіння людини. Заради спо­кутування гріхів кожної людини.

І головною вимогою до людини християнство проголошує теж любов. Найперша заповідь християнства: «Люби Господа Бога свойого всім серцем своїм». Зда­валось би, абсолютно релігійно характерна вимога. Але християнство вимагає від людини не просто покірності надприродній Істоті, а любові, сприйняття її серцем. Віра переноситься у внутрішній план людини, набу­ваючи значення морально-смислового відношення. У Біблії дається відповідь, де ж саме шукати Бога. Не в розумі, не у відчутті, а саме у серці своєму. Тобто Бог не зовні, він у нас самих. Тільки треба вміти його віднайти.

Якщо перша заповідь закликає любити Бога, то друга розкриває зміст цієї любові. Любов до Бога здій­сненна лише через любов до людей'. «Люби свого ближ­нього як самого себе». Любов до Бога і людини відразу підносить моральний план людини на вищий щабель — вона постає як уособлення всезагального відношення — любові. Ствердження останньої як найвищої моральної

цінності закладає фундамент розвитку вселюдської мораль­ності, побудованої на принципах рівності й братерства.

Християнство закладає основи розуміння вселюд­ського характеру моральної особистості. Адже «немає ані елліна, ані іудея... варвара, скіфа, невільника, вільного,— але все та у всьому Христос»,— говориться в Біблії.

Важливою рисою християнської моральності є про­голошення свободи волі людини у прагненні моралі. Тіль­ки через власне серце, власне внутрішнє прагнення людина спроможна досягти добра й любові, тільки через власне творення добра відбувається моральне вдосконалення особи. Християнські положення заклика­ють до терпимості, всепрощення, милосердя, свободо­любства. Але основним закликом лунає прагнення до духовного. Визнаючи пріоритет «царства Небесного» над земним, християнин тим самим прагне духовних цінностей культури, залучається до них — адже головною умовою Христової віри є саме внутрішнє сприйняття моральних заповідей, вільна творча духовна праця (праця душі), спрямована до вищих смислів буття. Священні тексти християнства, що містять цілу скарбницю мо­ральних роздумів та настанов, були визначним кроком уперед в духовно-моральному розвитку.

Звичайно, слід відрізняти моральне вчення християн­ської релігії від духовно-практичної діяльності та вимог до поведінки людей у практиці релігійних організацій християнства — церков. Всупереч виголошеним у Біблії принципам, церкви переслідували інакомислячих, спалювали єретиків, освячували хрестові походи, війни. Проголошення вищих моральних принципів не означає їх автоматичного сприйняття, адже за проголошеними принципами добра завжди може приховуватися найчорніше зло, що полюбляє надягати маски.

Загальнолюдські моральні цінності та історичні форми моралі. Мораль має свій розвиток в історії. На кожному історичному щаблі виробляються певні сталі системи принципів поведінки та системи норм співжиття, котрі вважаються для даної доби обов'язковими, або ж до­пустимими. Так, для рабовласника цілком природним було мати рабів і відповідно до них ставитись, для феодала — користуватися правом першої шлюбної ночі для підприємця доби «дикого капіталізму» — експлу­атувати працю дітей тощо. Тому, здавалось би, праві ті, хто стверджує, ніби кожне суспільство виробляє свої моральні норми, що мораль взагалі визначається стано­вими чи класовими інтересами, що моральним є те, що «вигідно» з точки зору пануючої соціальної сили.

Добро і зло — абсолютні виміри вселюдської духовної культури. За всіх часів вважалося аморальним вбивати, красти, зраджувати, ставитись без пошани до батьків тощо. Моральність, як загальнолюдське явище, завжди зберігалась у скарбниці народної мудрості та прові­щалась у проповідях духовних пророків усупереч сталим нормам та традиціям, які визначали груповий інтерес та користь. Конкретна «мораль» будь-якої групи має частковий характер, визначає правила поведінки у пев­них, конкретно визначених верствах людських. Так, наприклад, «злодійський закон», є «правила політичної гри», (морально-кастові традиції (в Індії), є «китайські церемонії» як правила етикету та поведінки тощо. Все це не є моральністю.

Моральність постає як узагальнення та усуспільнення інваріантних вимог до людини, які випливають із духовно-культурного надбання, із самої природи людини. Мораль безпосередньо пов'язана з таким явищем, такою якістю особистості, як духовність.

2. Структура та функції спілкування

Перш за все, потрібно мати на увазі, що думка про Вас у потенційного роботодавця буде складатись за першим вражен­ням. Тому треба уважно скласти свій послужний список, зазна­чивши, де Ви працювали раніше, бажано подати відгуки тих, на кого Ви раніше працювали. Якщо список задовольнить робото­давців, вони призначать Вам зустріч. Під час бесіди, яка між Вами відбудеться, велику роль відіграватиме Ваш зовнішній ви­гляд, манера триматися, вміння відповідати на «слизькі» питан­ня та знаходити виходи з непростих ситуацій. А деякі з них бувають нелегкі. Наприклад, молода жінка, що пройшла декіль­ка співбесід на різних рівнях при прийомі на роботу у велику фірму, на заключну бесіду була запрошена в кабінет до президен­та фірми. Останній запросив її сісти на низьку банкетку, що стояла збоку від його столу. Сівши на неї, молода жінка опини­лася швидше на рівні його ніг, причому вона майже нічого не бачила, бо яскраве світло настільної лампи засліплювало. Пре­зидент поставив жінці декілька питань, періодично запитуючи її, чи не хвилюється вона. Вона спитала, чому це його непокоїть - вона спокійна. У відповідь почула, що часто мигає очима і президент сприйняв це як ознаку хвилювання. Його співбесідни­ця пояснила, що різке світло, яке засліплює її, будь-кого приму­сить моргати. Після цього молода жінка повідомила, наскільки їй незручно було сидіти на банкетці. В цьому випадку багато що вже залежало від вихованості президента: при її недостатності жінка навряд чи могла розраховувати бути прийнятою на робо­ту. На її щастя, він був вихованою людиною і, вибачившись, запропонував їй пересісти на більш зручне місце.

Як правило, пошук роботи ведеться через знайомих, за об'я­вою в пресі та через агентства по працевлаштуванню. У всякому випадку роботу ви шукаєте згідно вашій кваліфікації і будьте готові надати відомості про ваші попередні місця роботи та, по можливості, рекомендації з них. Суто по знайомству у діловому світі не прийнято рекомендувати когось на роботу: зрештою, ніхто не хоче ставити під загрозу довіру інших до них самих. Якщо ви вирішили піти на роботу в якусь певну компанію, маєте право надіслати туди листа навіть в тому випадку, коли у вас немає особистих контактів із кимось з її співробітників. Звертання у листі повинно бути адресне, комусь конкретно, а не абстрактно: «Шановне панство!» У цьому листі вам слід пояснити причину написання даного листа і попрохати про призначення зустрічі. Якщо у двотижневий термін вам не відпо­віли по телефону чи письмово, можете передзвонити по служ­бовому телефону тому, кому ви направили свій лист, та запи­тати, коли він (вона) має змогу з вами зустрітися.

Домовившись про зустріч усно чи письмово, підготуйтесь до неї ретельно: по-перше, з'ясуйте про компанію, в яку най­маєтеся, якомога більше. На жаль, ще не стало нормою, як, наприклад, у США, що про роботу фірми можна багато дізна­тися з серйозних ділових журналів або щорічних оглядів, які готуються спеціально для цих цілей.

По-друге, продумайте те, що ви повинні повідомити про себе під час співбесіди. Замість того, щоб просто, абстрактно просити роботу, ведіть мову про ваші професійні інтереси і про те, чим саме робота в даній компанії буде корисною для вашо­го професійного зростання.

Ідучи на співбесіду, твердо запам'ятайте ім'я людини, з якою будете вести цю розмову та правильно його вимовляйте. Якщо ви його точно не/знаєте, запитайте у секретаря; якщо ж ви збираєтесь вашого співбесідника називати на прізвище, не за­будьте називати його «пан» (або «пані», якщо це жінка). В англомовних країнах запитайте в секретаря, як звертатися до жінки, що вестиме з вами бесіду - «міс» чи «місіс». Ось деякі поради, які допоможуть вам вдало провести співбесіду: