Смекни!
smekni.com

Історія розвитку юридичної психології та структура злочинних груп (стр. 3 из 5)

4) група є єдиним особливим суб'єктом діяльності тобто кожен учасник робить свій внесок відповідно до координації та розподілу ролей — з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги — з іншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальні (здійснювати протизаконні дії, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та субординації) й часткові (обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей).

Причини об'єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити самому чи складність одноосібної реалізації злочину;

б) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у минулому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи декількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;

г) цілеспрямований вплив осіб, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід.

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі неформальних об'єднань у сфері побутового спілкування (за місцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується внутрішньою ізоляцією та страхом викриття, протиставленням суспільству і зростанням ймовірності кримі-нального покарання, круговою порукою і острахом розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

Злочинна група може також спеціально створюватися особами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце прояви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити наступні закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно;

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

Структура злочинних груп:

1. лідер, який очолює ієрархію "домінування — підлеглість";

2. відповідальні виконавці — керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності.

3. виконавці які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізуючи лише частину загального групового плану.

4. "опозиціонери" — ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін.

4) заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділові, що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи — повністю відсутнє;

5) вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відо-соблення та ізоляції. Відповідно мінімізується кількість учасників до обсягу, необ-хідного для вчинення злочинів;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням зло-чинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон — район — місто — область — регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

Зазначені психологічні особливості, в тому числі й закономірності функціонування, стосуються злочинних груп загалом. Разом із тим, залежно від складу учасників та спрямованості злочинної діяльності, можна виділяти окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку.

1. Злочинні групи неповнолітніх і молоді

Понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виняток, аніж правило. Завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального ото-чення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніше. Не виключена різниця соціальної ролі, виконуваної в неформальній групі та при вчиненні конкретного злочину.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді виникають, переважно, на основі неформальних груп або "груп дозвілля". Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.

Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватися. Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці схильності до групування. Саме в неформальній групі підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитися як особистість.

За даними психологічних досліджень, учасників злочинних груп неповно-літніх та молоді первісно об'єднувало: сусідство по будинку — 30,4%, проживання на одній вулиці — 24,8%, спільне навчання та робота — 16%. Повнокровне спілкування з однолітками в офіційному середовищі для підлітків, які опинилися в психологічній ізоляції, змінюється дозвіллям асоціального змісту. Антисуспільна група стає референтною, завдяки чому негативний вплив її посилюється, а вікові особливості набувають викривлених форм: підвищена емоційність виявляється у нестриманості, потреба самоствердження — у брутальності, цинізмі тощо.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною. Вони поступо-во втрачають зв'язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватися на їх ставлення, не цінують їх думку. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45% обстежених), що серед законослухняних зустрічаються значно рідше. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя — відбувається активний процес "перевиховання" (десоціалізація). Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх і молоді можлива переорієнтація її на позитивний розвиток, але для цього необхідно створення відповідних сприятливих умов її функціонування в соціумі. У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх і молоді у злочинну в ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників та підвищується ступінь їх ідентифікації з групою ("ми" на відміну від "вони"); зростає питома вага осіб із негативними соціально-моральними характеристиками (схильні до вживання алкоголю та наркотиків, раніше засуджені тощо); склад групи стає більш різнорідним за соціальним складом (учні загальноосвітніх шкіл і вищих закладів освіти, малокваліфіковані робітники, непрацюючі); учасники все більше часу проводять у місцях із кримінальним забарвленням; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.

2. Злочинні групи раніше засуджених

Даний різновид груп характеризується, передусім, тим, що вони спеціально створюються для вчинення злочину чи тривалої в часі злочинної діяльності. Цей процес ініціюється лідером — авторитетною особою, який відразу визначає груповий статус кожного з учасників, норми і правила поведінки в групі та її злочинну "спеціалізацію" (об'єкти злочинних домагань та засоби досягнення злочинної мети), тобто створює чітку функціонально-психологічну структуру. Завдяки цьому злочинні групи, що складаються з раніше засуджених, з самого початку свого існування стають організованими, "минаючи" попередні етапи групової динаміки.

Оскільки учасники названих груп мають злочинний досвід, відповідно, вони знайомі (особисто чи з розповідей товаришів у місцях відбування покарання) з методами оперативно-розшукової та слідчої діяльності правоохоронних органів, що дозволяє створити достатньо ефективну систему маскування та конспірації злочинних діянь, утруднює їх викриття і притягнення до кримінальної відповідальності.