Треба сказати, що соціальні психологи в США проробили колосальну роботу з рішення цієї проблеми. Накопичено великий досвід по складанню шкал, запитальників, техніці проведення інтерв'ю, які підлеглі однієї центральної мети: проникнути «за»те що бачимо. Однак, незважаючи на всі ці зусилля, уже зараз можна констатувати, що хоча завдання не вирішене, але можливості в цьому напрямку, видимо, в основному вичерпані. Не випадково особливо бурхливо розвиваються методи, які мінімально пов'язані з вербальним самозвітом випробуваних.
По-перше, удосконалюються методи спостереження, які раніше «застосовувалися незаслужено мало», розробляється техніка спостереження за невербальним поводженням (міміка, обмін поглядами, руху тіла, жести), переміщеннями в просторі, поводженням (тональність голосу, тембр, паузи й т.п.), лінгвістичним поводженням. Складаються докладні шкали, класифікації дрібних виражень внутрішнього психологічного стану, винаходиться нова апаратура.
По-друге, інтенсивно вивчаються методи психофізіологічного дослідження соціально-психологічних феноменів. Крім звичайних психофізіологічних вимірів: пульсу, артеріального тиску, частоти подиху, фіксуються скорочення зіниць. Був створений ВПС (вимірник психологічного стресу) - пристрій, що може розрізняти емоційні модуляції голосу (у тому числі й по телефоні). На думку Д. Шапиро й Г. Шварца, «ця техніка забезпечує невербальні, об'єктивні, відносно вільні від впливу схильності показники реакції людини, які мають почасти ті ж переваги, що жести й інші індикатори зовні спостережуваного поводження».
Отже, проникнення в психологічну сутність сприйняття випробуваним соціальної реальності йде наступними шляхами: 1) створенням системи «фільтрів», що очищають «сиру» вербальну реакцію від можливих перешкод (цей напрямок досліджень, на думку багатьох соціальних психологів, вичерпало себе); 2) удосконалювання методів, що дозволяють обійтися без вербального самозвіту (спостереження й психофізіологічні методи), на ці методи зараз покладають більші надії.
От отут і виникає проблема етики соціально-психологічного дослідження як проблема начебто б неминуча й об'єктивно задана. Вихід, здавалося б, простий, якщо випробуваний заради забезпечення високої якості дослідження не повинен знати про щиру його мету, те його не тільки можна, але й треба обдурити, запропонувавши інше пояснення, сховати суть експерименту й т.п. Однак у такому випадку треба відмовити людині в праві бути (у тому числі й у соціально-психологічному експерименті) людиною й звести його до рівня піддослідної тварини. Тільки тоді етично можливий обман і «проникнення» у щирий зміст вербальних реакцій, що порушує права людини на охорону особистої таємниці.
Всі ці проблеми обговорюються винятково гостро на сторінках американської наукової печатки. Досвіди С. Милгрема, у яких інсценувалося покарання за помилку у виконанні завдання й випробуваним пропонувалося збільшувати силу електроструму, що нібито застосовувався до людини, що перебуває в сусідній кімнаті. В інших досвідах випробуваних змушували заповнювати по двох тисячі сторінок безглуздими цифрами, потім рвати їх на клаптики й починати всю роботу спочатку. Метою експерименту було оголошене вивчення впливу монотонної праці.
«Просочування» суспільства соціально-психологічними знаннями створює, таким чином, ще одну проблему, виявлену К. Гергеном, також досить значиму для подальшого розвитку методів соціально-психологічного дослідження.
У якому ступені допустиме обман, настільки необхідний для дотримання чистоти експерименту, а якщо він неприпустимий, то які прийоми повинні його замінити? Якщо врахувати, що «скільки-небудь значимі дослідження невіддільні від обману», то стане зрозуміла заклопотаність не тільки етичною стороною справи, але й практичною долею емпіричного дослідження в американській соціальній психології. Далі, обман як необхідний прийом навряд чи може сприяти авторитету самої соціальної психології й, крім того, цілком природно викликає негативну реакцію у випробуваних. Усвідомлюючи себе об'єктами дослідження, вони більш насторожено будуть стежити за всіма маніпуляціями дослідника. Нарешті, як це трапилося в соціології, з'являться й рекомендації випробуваним про те, як поводитися в тім або іншому соціально-психологічному дослідженні, а тим більше маюче практичне значення (тестування при прийманні на роботу й т.п.). З огляду на, що популярні видання по соціальній психології зараз винятково широко поширюються в США, ця перспектива представляється досить реальної.
Література
1.Лебедєва Н.М. Введення в етнічну й крос-культурну психологію. - М., 1998.
2.Пенто P., Гравії М. Методи соціальних наук. - К., 2004
3.Левкович, О.В. Соціологія й сучасність. - К., 2000
4.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2006