Опитувальник Спілбергера-Ханша (СХ)
Опитувальник СХ призначений для оцінки реактивної та особистісної тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів.
Реактивна тривожність - це стан, який характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційної напруги та розвивається за конкретної стресової ситуації. Якщо особистісна тривожність уявляється стійкою індивідуальною характеристикою, то стан реактивної тривожності може бути достатньо динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.
Опитувальник Ч. Спілбергера-Ханіна складається з 40 запитань-суджень, з котрих 1-20 призначені для оцінки реактивної тривожності (шкала "Як ви себе почуваєте в даний момент?") та 21-40 для визначення особистісної тривожності (шкала "Як ви себе почуваєте звичайно?"). На кожне запитання можливі 4 відповіді за ступенем інтенсивності (зовсім ні, мабуть так, вірно, цілком вірно) - для шкали реактивної тривожності та 4 відповіді за частотою (майже ніколи, іноді, часто, майже завжди) - для шкали особистої тривожності.
Деякі запитання-судження в опитувальнику Ч. Спілбергера сформульовані так, що відповідь (1) означає відсутність чи легку ступінь тривожності. Це в шкалі реактивної тривожності так звані прямі запитання: № 3, 4, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 19, а в шкалі особистісної тривожності - № 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40. В інших, так званих зворотних запитаннях відповідь (1) відповідає високій ступені тривожності, а відповідь (4) - низькій тривожності: № 1, 2, 5, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 20 - в шкалі реактивної тривожності; № 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39 - в шкалі особистісної тривожності. Обробка проводиться таким чином. Спочатку окремо складаються результати за зворотними та прямими запитаннями, потім із сум прямих віднімається сума зворотних запитань і до одержаного числа додається постійне число 50 для шкали реактивної тривожності та 35 -для шкали особистої тривожності.
Показник результату за кожною шкалою може знаходитись в діапазоні від 20 до 80 балів. Чим він більший, тим вищий рівень тривожності (реактивної або особистісної). Оцінка рівнів реактивної та особистісної тривожності за результатами показників здійснюється в таких межах: до 30 балів - низький рівень тривожності, від 31-45 балів - середній, більше 45 балів - високий рівень тривожності.
Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика "Прогноз" за В.А.Бодровим)
Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості (НІШ). Вона дозволяє виявити окремі початкові передзахворювальні прикмети порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці й діяльності людини.Методика має 84 запитання (міркування), на кожне з яких обстежуваний дає відповідь "так" або "ні". Результати відображаються кількісними показниками (в балах), на основі яких робиться висновок щодо рівня нервово-психічної стійкості. Аналіз відповідей дозволяє уточнити окремі біографічні відомості, особливості поведінки та стану психічної діяльності людини в різних ситуаціях.Обстежується одночасно 25-30 чоловік за 20 хв.
3.3 Аналіз результатів проведеного дослідження
На підставі докладного вивчення анамнестических і клінічних даних були відібрані 100 хворих з різними видами захворювань на дерматити, що спостерігалися психоневрологом у зв'язку з наявністю в клінічній картині супутнього основному захворюванню психічних розладів різного ступеня виразності. Виключалися при цьому ендогенні психози (маніакально-депресивний психоз, шизофренія), грубі органічні ураження ЦНС із вираженими змінами особистості і слабоумством. Таким чином, психопатологічна симптоматика в пацієнтів відносилася до групи приграничних психічних розладів.
Обстеження хворих проводилось за психодіагностичними методиками представленими в роботі. Оцінка проводилася за шкалами тривожності та методики „Прогноз". В міру нагромадження матеріалу дані, отримані за допомогою комп'ютерної обробки тестів, після виділення репрезентативних груп обстежених хворих усреднялись і аналізувалися. Комплексна психолого-психіатрична експертна діагностика дозволяла уточнити найбільш часто зустрічні види приграничної психопатології в клініці психосоматичних розладів, простежити динаміку зворотного розвитку синдрому, побічно вказуючи на ефективність лікування.
Клінічна картина психічних розладів характеризувалася спектром приграничних психопатологічних утворень афективного, невротичного і зверхцінного ряду.
Депресивні стани були представлені синдромом депресії різного ступеня виразності - від субдепресії (які проявляються неявним зниженням настрою, деякою апатією, пригніченістю, трохи зниженою самооцінкою хворого, що супроводжувалася ідеями власної неспроможності, нікчемності, схильністю до песимістичної оцінки подій) до явно депресивного стану (який характеризувалося різко зниженим настроєм, бездіяльністю, ідеями власної провини, зниженням психічної і фізичної активності, почуттям розпачу, думками про нерозв'язність проблем, безвихідності в ситуації, що створилася, аж до суїцидальних).
Вивчена нами структура депресивного синдрому в різних випадках мала особливості. Так, тривожна депресія характеризувалася більш вираженою тривогою, що реалізовувалася в скаргах на непосидючість, серцебиття, задишку. Хворі знаходилися в постійній напрузі, скаржилися на масу вегетативних розладів. Зміст думок при тривожній депресії - тривога за майбутнє: хворі не наважуються залишити родину для лікування в клініці, тому що вважають, що вдома без них з господарством ніхто не справиться, діти не будуть нагодовані, чоловік не одержить необхідної уваги.
Іпохондрична депресія завжди супроводжувалася пильною увагою до свого здоров'я, найчастіше хворі перебільшували сам факт хвороби. На тлі зниженого настрою вони висловлювали ідеї невиліковності захворювання, відсутності результатів від терапії, у більш серйозних випадках починали підозрювати, що лікарі ховають дійсний діагноз їхнього захворювання. У них виникали думки про те, що життя кінчене, майбутнє виглядає в похмурих тонах, стан безвихідності сполучилося з ідеями провини за свій стан. Вони вважали, що стали тягарем для родини; з метою позбавити родичів від страждань починали суїцидальні спроби. Часто іпохондрична депресія супроводжувалася якимсь зверхцінним відношенням до хвороби (зверхцінна іпохондрія). Так, у пошуках діагнозу хворі, не довіряючи лікарям, мігрують з одного лікувального центра в іншій, домагаються найсучасніших і дорогих обстежень, переводять лікарів своїми можливими висновками, самі коректують призначувану терапію, іноді безпідставно застосовуючи сильнодіючі препарати.
Тривожно-фобічний синдром сполучається, як правило, з іпохондричній або депресивним, виражається в тривозі, що доходила до стану паніки (що бувало рідко), в основному ж превалювали ідеї погрози своєму соціальному статусу, страх появи в суспільстві (соціофобія), страх почервоніння (ерейтофобія). Хворі найчастіше через це уникали відвідування пляжів, громадських місць, прагнули до самоти, виникали труднощі у сімейній адаптації. Іноді можна було відзначити симптом, що позначається як фобофобія (страх виникнення страху).
Обумовлений неврастенічний синдром на тлі сверблячки і порушення сну, безсоння (дисомнії) розділився на дві складові: астенічний - з перевагою загальної слабості, млявості, швидкій стомлюваності, зниженням працездатності і безсонням на тлі сверблячки і гіперстенічний - із дратівливістю, що супроводжується швидкою виснаженістю як емоційною, так і фізичною.
Дисфоричний (експлозивний) синдром спостерігався при хроніфікації важкого шкірного процесу і супроводжувався вираженими спалахами злості, дисфоричними приступами, провокованими самими незначними причинами, у яких хворий ставав некерованим, агресивний по відношенню як до оточуючих, так і до медичного персоналу. Хворі з таким станом виглядали похмурими, напружено мовчазними, виявляли злопамятность, в'язкість, ригідність у своїх реакціях, надовго фіксувалися на негативних емоціях.
Психопатологічні синдроми і їхні комбінації в обстежених хворих представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Частота психопатологічних синдромів
| Психопатологічний синдром | Kількість хворих | |
| Абс. | % | |
| Депресивний | 75 | 62 |
| Тревожно-фобічний | 57 | 47 |
| Неврастенічний на тлі сверблячки і дисомнії | 40 | 33 |
| Астенічний | 29 | 24 |
| Іпохондричний | 23 | 19 |
| Експлозивно-дисфоричний | 14 | 12 |
Як видно з таблиці 3.1, найбільша частина синдромів, що зустрічаються, приходиться на депресивний, тревожно-фобічний і неврастенічний на тлі сверблячки і дисомнії.
Співвідношення між частотою психопатологічних синдромів і клінічною формою атопического дерматиту в обстежених хворих представлене в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 Частота психопатологічних синдромів при різних формах атопического дерматиту
| Синдром | Форма атопичного дерматиту | |||||
| локалізована | дисемінірована | дифузійна | ||||
| абс. | % | абс. | % | абс. | % | |
| Депресивний | 5 | 21 | 31 | 52 | 26 | 71 |
| Тревожно-фобічний | 11 | 46 | 22 | 48 | 17 | 46 |
| Неврастенічний | 0 | 0 | 17 | 29 | 15 | 42 |
| Астенічний | 8 | 33 | 13 | 23 | 0 | 0 |
| Іпохондричний | 0 | 0 | 17 | 29 | 3 | 8 |
| Експлозивно-дисфоричний | 0 | 0 | 6 | 10 | 7 | 12 |
| Зверхцінні утворення | 0 | 0 | 9 | 16 | 8 | 21 |
Як видно з таблиці 3.2, у хворих з важкими ураженнями шкіри частіше визначається депресивний синдром (у 71% - дифузійна, у 52% - дисемінована форма).