Смекни!
smekni.com

Мистецтво, як вагомий засіб впливу на формування особистості підлітка (стр. 2 из 8)

Живопис, як вид мистецтва, здатний відтворити видиму реальність за допомогою кольору на поверхні. Психологи уподібнюють вплив живопису на людину впливу музики, оскільки в ньому відтворюється в одній миттєвості усе людське життя в усьому блиску кольору.

Музика ж завжди визнавалася надзвичайним видом мистецтва. З давнини використовується цілющість музики не тільки для духовного здоров’я, але й для фізичного та психічного. Терапевтичну властивість музики підкреслюють і психологи, стверджуючи, що за допомогою певної мелодії можна спонукати певного емоційного стану людини. Музика - це вид мистецтва, який відображає реальну дійсність в емоційних переживаннях і наповнених почуттям ідеях, що виражаються через звуки особливого роду, в основі яких - узагальнені інтонації людської мови.

В наш час великої популярності досягає хореографія. Мистецтво хореографії будується на музично організованих, умовних, виразних рухах людського тіла. У тому, як людина рухаються, жестикулює, діє й пластично реагує на дії інших, виявляється особливості її характеру, складу почуттів, своєрідність особистості, національні якості.

Своєрідним видом мистецтва є література, тобто мистецтво слова. Вона відображає світ у художньому слові, охоплює суспільні відносини, природні явища, духовне життя особистості, передає емоційний стан людини, її відчуття та почуття. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Крім художньої літератури, виділяють такі види мистецтва: театр, кіно і телебачення. Найбільш масовим видом мистецтва є кіно. Монтаж, ракурс, план, зйомки, наплив, застосування звуку і кольору – усе це зумовило силу впливу кіно на глядача. В сучасному світі кіно та телебачення, зумовлюють значний вплив на формування особистості дитини. Демонструючи шаблони міжособистісних відносин, комплекс цінностей, переконань дитина несвідомо переносить їх в своє життя, свою життєву стратегію.

Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки .протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвитку культури.

1.2 Мистецтво як катарсис

Мистецтво є складною, за своєю природою, діяльністю митця. Переживання творчого екстазу або процесу розрядки, вивільнення і образів фантазії в спонтанному осяєнні розглядають вчені, як своєрідний стан катарсису.

Цей неповторний стан душі творчої людини характеризується певним чином :

· Як стан депресії або переживання гніту творчих задумів, образів уяви, що мають нав’язливий характер;

· Як непереборна потреба митця відділитися, звільнитися, очиститися в процесі творіння від нав’язливих образів фантазії;

· Прагнення людини в образах творчої уяви виділити певні творчі задатки та потенційну творчість особистості;

· Як намагання відшукати особистістю в процесі творчої діяльності гармонію почуттів [6;70].

Перші спроби вивчення природи процесу творчості як катарсису зустрічаються у філософських думках Платона. Більш глибинним вивченням цього питання займались Шеллінг, Шопенгауер, Фіхте та В. Соловйов. Злиття в одне ціле нашого “Я” із об’єктом творчої діяльності в абсолютній безмежності і заклечається анестезуюча дія катарсису зазначив Шеллінг [6;72]. Шопенгауер розходився з Шеллінгом в розумінні природи мистецтва як катарсису: на його думку, не “об’єктивний світ зникає в нашій творчості”, а навпаки – наше “Я” зникає, розтворюється в естетичному творінні світу [6;73]. Він бачить джерело мистецтва в адекватному пізнанні ідей і визнає його, як певний вид творіння предметів не залежно від будь-яких законів, умов певного часу і простору.

За вченням Фіхте, процес художньої та наукової творчості є “певним знищенням індивідума та злиття його з абсолютно чистою формою розуму, тобто із богом ”, в злитті нашого “Я” із “вищою формою розуму”, на скільки воно долає умови певного часу та простору і заклечається анестезуюча дія катарсису, як повного розпилення особистості та з’єднання з богом [7;70]. Погляди Шеллінга на природу катарсису розділяє і В.Соловйов, приписуючи літературному мистецтву терапевтичну дію катарсису, як внутрішнього просвітління. Так як оточуючий світ реальної дійсності нерозривно пов'язаний з духовним світом, то “окреме проміння, відблиски вищого світу повинні – за словами В.Соловйова, – проникати в нашу реальність, і створювати, містити всю красу, істину, ідеал” [7;74]. Істинний поет, зазначає вчений, повинен проникати в “середину” племені, вивчати побут, фольклор, звичаї та ритуали, вірування до настання “ осяяння ”, внутрішнього просвітління, яке називається натхненням.

Флобер підкреслював в своєму тлумаченні катарсису здатність художника розтворитися до повного забуття в естетичному процесі творіння, “перестати бути людиною” і “перетворюватися чистим поглядом пізнання”[6;76].Лікувальну дію музики як терапевтичного чинника проти психологічного напруження, депресії та негативного емоційного стану, спроможну здійснити переворот в душі людини, – факт встановлений наукою. Терапевтичний вплив пісні та гри на особистість людини проявляється у вивільненні накопиченої потенційної енергії через ритмічний унісон звуків та рухи різних частин тіла. Наприклад, хорова пісня під час напруженої, стомлюючої діяльності нормалізує своїм темпом напруження м’язів; з першого погляду безцільна гра відповідає несвідомому поклику тренувати та упорядковувати м’язову чи розумову силу. В цьому розумінні естетичні емоції зводяться до функції – вивільняти запас енергії і розряджати приховану нервово-мозкову силу в ритмі танцю, гри, мелодії, вірша і пісні, як в своєрідному психофізіологічному катарсису, даючи вихід накопиченій нервовій енергії. В терапевтичній дії психофізіологічному катарсису, як прояв волі і сприймання потягу, приховані психологічні чинники, що пояснюють позитивний вплив мистецтва та літератури на погляди і смаки суспільства. Воно збагачує духовний досвіт людини та спонукає до досягнення ідеалів добра, краси та любові до людей.

Існує другий підхід до вивчення природи катарсису, який розглядає мистецтво, як процес розширення творчої особистості шляхом звільнення потенційної енергії душі, закладеної в її універсальній індивідуальності та перетворення її в образи творчої фантазії (Гюго, Вейлінгер, Ліне, Фереро). Такий дуалізм в розкритті питання про природу естетичного катарсису пояснюється двояким підходом до проблематики геніальності як багатогранного синтезу творчої енергії. О. Вайнінгер бачить, на відміну Шопенгаура, в геніальності “живий мікрокосмос”, що наділений універсальною перцепцією та втілення самого найцікавішого, живого, усвідомленого, неперервного, цілісного “Я”, як синтезу всіх потенційних енергій, закладених багатогранністю неповторності генія [7;51]. Погляд Вейнінгера на природу генія поділяв Скрябін: “Геній поміщає всі переливи відчуттів окремих людей і тому він містить в собі свідомість всіх сучасних людей” [7;53].

Гюго характеризує універсальність генія, як здатність бути “багатоликим”, поєднувати в собі декілька індивідуальностей, типів, концентрувати їх в своїй індивідуальності. Як живий мікрокосмос і універсальна особистість, геній приховує в собі в творчому стані ряд різноманітних нахилів, потягів включаючи і потяг до злочинності. В цьому розумінні геній – прихований, не виявлений злочинець, оскільки йому притаманний прихований потяг до протиправної дії, злочину. В цьому розумінні художнє перевтілення, перенесення внутрішніх переживань на об’єкт творчої діяльності служить для генія-творця захисним чинником для відводу закладених потенційних аномальних потягів, які б без цього перейшли б в дію. Даючи вихід аномальним схильностям творчої людини в створенні певних образів у фантазії, творчий процес як катарсис стає певним чином сублімацією – заміщенням, перевтіленням агресивної енергії в творчу. Наділяючи героїв своїх творів негативними якостями, потягами та пристрастями до протиправних дій, чи вчинками, що суперечить нормам та цінностям суспільства людина проектує на них закладені в ній самі латентні стани схильності до цих аномальних форм поведінки. Емоційне перевтілення супроводжується відчуттям художника психологічного стану героїв його творчості та викликає в його душі співпереживання їх емоцій, але художник перевтілюючись в героїв своїх творів, створюючи їхній внутрішній світ не повинен бути таким самим як він, а лише “однотипним” зі своїм героєм, відноситись до одного із ним психологічному типу.

Таким чином, основною базою естетичної реакції є мистецькі афекти, які переживаються людиною зі всією силою, але знаходять в собі розряд в тій діяльності фантазії, яка потребує від особистості постійне сприйняття мистецтва. Завдяки цьому центральному розряду надзвичайно затримується і подавляється зовнішня моторна реакція афекту, і людині починає здаватися, що вона переживає тільки фантомні відчуття. На цій єдності почуття і фантазії і засноване будь-яке мистецтво. Його особливістю виступає те, що воно, викликає в людини протилежно направлені афекти, затримує тільки завдяки початку антитези моторне вираження емоцій і, зіштовхуючи протилежні імпульси, зміщуючи афекти змісту, афекти форми.