Смекни!
smekni.com

Мотивація і її роль в навчальному процесі (стр. 2 из 4)

Радянський психолог Л.С. Виготський також розглядав проблему детермінації і мотивації поведінки людини. Він вважав, що проблема потягів і інтересів є ключовою на шляху розуміння психічного розвитку підлітків, яке обумовлене еволюцією його інтересів і зміною структури спрямованості його поведінки. Л.С. Виготський також приділяв увагу проблемі “Боротьбі мотивів ”. Він одним з перших почав розрізняти мотив і стимул.

[1] Виготський був прихильником вчень Сєченова і Павлова, які він вважав фундаментом, на якому повинна будуватися система уявлень про детермінацію людської поведінки.

В 40-х роках мотивацію з позиції “теорії установки” розглядав Д.Н. Узнадзе, який вважав, що джерелом активності є потреба, яку він розумів як те, що потрібно організму, але він в даний момент цього не має.


ІІ. МОТИВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ІІ.1 Класифікація потреб

Основу мотиваційної сфери особистості ставлять потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина.

Неузгодженість між людиною і оточуючим середовищем (об’єктами, цінностями), тобто відсутність того, що потрібно людині у певний момент, можна назвати ситуацією потреб, яка може не усвідомлюватись особистістю. Тому ситуація потреб може бути лише базисом для виникнення потреби. Ситуація потреб може усвідомлюватись не тільки самим суб’єктом, але і іншими людьми (наприклад батьками, які знають, що потрібно дитині). Якщо ситуація потреб є значимою тільки для іншої людини, тоді це буду обмежене тільки порадою. Якщо ж це саме усвідомлюється самою людиною, це викликає дії для того, щоб вирішити цю ситуацію. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі. Базові потреби – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості і творчій праці

Існують різні класифікації потреб людини, які будуються в залежності організму від інших об’єктів. А.Н. Леонтьєв в 1956 р. поділив потреби на предметні і функціональні. Як було зазначено вище всі потреби поділяють на первинні (базові) і вторинні (соціальні). А. П’єрон запропонував розрізняти 20 видів базових фізіологічних і психофізіологічних потреб: геденістські, пошуки комунікації, взаємодопомоги, конкурентні і т. ін.

Вітчизняні вчені-психологі поділяють потреби на матеріальні (потреби в їжі, одязі, житлі), духовні потреби (потреба в пізнанні навколишнього середовища і себе, потреба в творчий діяльності, естетичній насолоді і т. ін.) і соціальні (потреби в спілкуванні, праці, в суспільній діяльності, розумінні іншими людьми і т. ін.)

Матеріальні потреби називають первинними, вони лежать в основі життєдіяльності людини. Ці потреби сформувались в процесі філогенетичного суспільно-історичного розвитку людини і складають родові властивості.

Духовні і соціальні потреби відображають суспільну природу людини, його соціалізацію. Однак, слід зазначити, що матеріальні потреби також є продуктом соціалізації людини. Навіть потрібність в їжі у людини має соціалізований вид: людина вживає їжу не сирою, як тварина, а після її приготування.

Г. Мюрей (H. Murrey, 1938) виділяє психогенні потреби: агресії, домінування, досягнень, захисті, грі, уникненні невдач, уникненні обвинувачень, незалежності, пізнанні, протидії, навчанні, збереженні, бережливості, повазі, приниженні.

Е. Фром вважав, що людина має такі соціальні потреби: зв’язок з іншими людьми, самоствердження, прихильність (теплі почуття до інших і необхідність мати таке ж відповідне ставлення), самоусвідомлення, причетність культурі і ідеології, пристрасне ставлення до ідеальних предметів.

Б.Ф. Ломов виділяє потреби в речовині, енергії і інформації. Г. Олпорт (1953) і А. Маслоу (1998) виділяють “потреби нужди” і “потреби роста”. Найбільш вдалою є класифікація потреб А. Маслоу, яка була наведена вище (І.2.)


ІІ.2 Потреби і мотиви

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки. Потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Потреба (нестаток у чомусь) → Мотивація (усвідомлення потреби) → Мотив (обґрунтування рішення)

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей – предметність.

ІІ.3 Процес мотивації

Всі визначення мотивації можна віднести до двох напрямків. Перший розглядає мотивацію на структурних засадах, як сукупність факторів або мотивів. Наприклад, за схемою В.Д Шадрикова (1982 ), мотивація обумовлена потребами і цілями особистості, рівнем домагань і ідеалами, умовами діяльності (як об’єктивними, зовнішніми, так і суб’єктивними, внутрішніми – знаннями, вміннями, здібностями, характером) і світоглядом, переконаннями і спрямованістю особистості. Другий напрям розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне утворення, як процес, механізм.

Однак, в обох випадках мотивація виступає як вторинне по відношенню до мотивоутворення. Більш того, в другому напрямі мотивація розглядається як засіб або механізм реалізації вже існуючих мотивів: виникла ситуація, яка дозволяє реалізувати існуючий мотив, виникає і мотивація, тобто процес регуляції діяльності з допомогою мотиву.

В багатьох випадках психологи (а біологи і фізіологи – постійно) під мотивацією розуміють детермінацію поведінки, тому розрізняють зовнішню і внутрішню мотивацію. В західній психологічній літературі широко обговорюється питання про два види мотивації і їх ознаках: екстенсивна (обумовлена зовнішніми умовами чи обставинами) і інтенсивна (внутрішня, яка пов’язана з диспозиціями особистості: потреби, настанови, інтереси, потяги, бажання), при який людина діє за своїм власним бажанням (цьому багато присвячено в роботах Х. Хекхаузена). Як зазначає Х. Хекхаузен, розгляд поведінки за принципом протиставлення мотивованого ззовні (екстенсивно) чи зсередини (інтенсивно) має такий самий стаж, як і сама експериментальна психологія мотивації. Х. Хекхаузен зазначає, що насправді дії і наміри, що лежать в їх основі завжди обумовлені внутрішнім. Йдеться саме про зовнішні і внутрішні стимули, які спонукають розгортування мотиваційного процесу. Саме тому західним психологам не вдалось виділити в чистому вигляді екстенсивну і інтенсивну мотивації.

А.А. Файзулаєв (1989) виділяє в мотиваційному процесі п’ять етапів: перший – виникнення і усвідомлення потягу; другий – прийняття мотиву; третій – реалізація мотиву; четвертий – закріплення мотиву; п’ятий – актуалізація спонукання. При цьому розглядаються мотиваційні утворення: неусвідомлене спонукання, усвідомлене спонукання, прийнятий мотив, мотив, що реалізується, потенційне спонукання.

Стадії мотивації, їх кількість і внутрішній зміст залежать від виду стимулів, під впливом яких починає розгортатися процес формування наміру як кінцевого етапу мотивації. Стимули можуть бути фізичні чи соціальні фактори. На характер мотивації впливають способи цілеутворення. Наприклад, О.К. Тихоміров вважає, що прийняті людиною і самостійно сформовані цілі розрізняються за характером зв’язку між ціллю і мотивом. В першому випадку зв’язок формується від цілі до мотиву, а в другому – від потреби до цілі.

[2] В роботах А.Н. Леонтьєва співвідношення процесуального і дискретного в мотивації аналізується в ігровій діяльності, де мотив знаходиться в самій дії, а не в ії результаті.

В основі будь-якого спонукання лежить діалектичне протиріччя, яке є рушійною силою будь-якої психічної діяльності: протиріччя між тим, що об’єктивно має значення для життєдіяльності людини і відображається як суб’єктивно значиме.

Значиме підрозділяється на якісно різні форми, які виступають то у вигляді актуального спонукання, яке потребує активної дії, то у вигляді важливої, але практично вже забезпеченої потреби, то у формі ідеалу, мрії, які не можуть бути безпосередньо реалізовані.

Позитивно-негативна будова мотивації - це баланс позитивного і негативного значення даного рівня задоволення спонукань, тобто якими є ті функціонально-енергетичні затрати, які людина готова зробити для задоволення спонукання на конкретному рівні. Зміст цієї мотиваційної стратегії полягає в тому, щоб забезпечити найбільш повне проявлення і використання існуючих функціонально-енергетичних ресурсів людини. Інша стратегія мотивації полягає в більш економному, раціональному використанні існуючих функціонально-енергетичних ресурсів. Ці дві стратегії є двома полюсами єдиної мотиваційної структури.