Смекни!
smekni.com

Невротичні розлади у хворих соматичного профілю (стр. 18 из 21)

3.3 Психологічні рекомендації щодо формування стратегії життя пацієнтів із соматичними хворобами

Тренінг-партнерського спілкування

Мета: підвищення компетентності у спілкуванні, розвиток вербальних і невербальних способів спілкування, осмислення взаємодії з позиції партнерства, розвиток здатності до ігрової поведінки, актуалізація конструктивних засобів взаємодії.

Цей тренінг використовується з хворими на серцево-судинні захворювання та хірургічні патології (гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця).

Хід заняття

І. Етап знайомство (пізнання один одного в іншому ракурсі)

Усі учасники стають у коло.

Інструкція: „Зараз кожен з нас зробить крок уперед, скаже своє ім'я й одночасно продемонструє якийсь жест. Після цього повернеться на своє місце. Тоді ми вже всі разом зробимо крок уперед і постараємося точно повторити жест, ім'я та інтонацію, з якою воно було вимовлене. Зробивши крок назад, повернемося на свої місця”.

Запитання після завершення: „Чи були у вас труднощі? Який жест вам запам'ятався? Чи важливі жест та інтонація у спілкуванні?”

ІІ. Етап Створення працездатності в групі

„Безоцінковий опис”

Вправа виконується в парах. Пари сідають так, щоб не заважати одна одній.

Інструкція: „Кожному з вас дається 4 хвилини, протягом яких ви повинні розповісти своєму партнерові про нього. Розповідь треба починати словами: „Я бачу перед собою...” — і далі безоцінково описуйте зовнішній вигляд ваших партнерів. Ваші висловлювання мають бути констатуючими. Заборонені вирази, які несуть у собі оцінку: „Приємна зовнішність”, „Красиві очі”, „Гарна усмішка” тощо. Ті, кого описують, будьте уважні! Якщо партнер допустить помилку, скажіть йому про це. Під час виконання завдання говорити потрібно весь відведений час. Після мого сигналу ви поміняєтеся ролями, і ті, хто слухали, описуватимуть партнерів”.

Запитання після завершення виконання вправи: „Складно було виконувати завдання? Багато було виправдань?”

Вправа „Ти в п’ятирічному віці”

А зараз виконаємо ще одну вправу. Вправа виконується в парах, але давайте поміняємося парами, так буде цікавіше.

Інструкція: „Кожному з вас дається 5 хвилин для того, щоб розповісти своєму партнеру, яким він (ваш співбесідник) був, на ваш погляд, коли йому було 5 років. При цьому можна казати не тільки про зовнішній вигляд, а й особливості поведінки, характеру”.

Після завершення першої п'ятихвилинки тому учаснику, який слухав оповідання про себе, протягом хвилини пропонують розповісти партнеру, що в його словах відповідало реальності, а що ні.

Запитання після завершення виконання вправи: „Чи дійсно ви відповідали описам?”

Рефлексія досвіду, набутого в процесі виконання цих двох вправ, дає змогу обговорити:

1) труднощі, які були в учасників, коли вони безоцінково описували іншу людину та не характеризували її особистісні якості;

2) прагнення перенести свій досвід на іншу людину, приписати їй те, що властиве нам, тощо.

Обговорення.

Висновки психолога: „При описі інших людей, ми часто використовуємо складені стереотипи, не зважаємо на особистості що збіднює наше спілкування і зменшує можливості для розуміння один одного. Треба намагатися бачити індивідуальність неповторність, а не стандартну „дівчинку” або „хлопчика”. Ми схильні приписувати іншим власні почуття, прагнення, а це заважає розумінню, оскільки перед нами досить таки часто трапляються люди з відмінною від нашої вдачею, іншою мотивацією, переконаннями”.

ІІІ. Етап вправи змістового плану

Вправа „Хто дивиться недоброзичливо”

Інструкція: „Попрацюємо над проблемою встановлення контакту й виконаємо таку вправу. Нехай хтось (хто саме, вирішимо пізніше) вийде за двері. Коли він повернеться, то повинен визначити, хто з учасників дивиться на нього недоброзичливо. При цьому всі ми повинні користуватися невербальними засобами”.

Учасник виходить за двері, після чого група визначає, хто буде дивитися недоброзичливо. Після цього запрошують людину, що була за дверима, і вона, підходячи до кожного, визначає бажання учасників вступити в контакт.

Обговорення.

В обговоренні результатів вправи звертають увагу на ознаки, які були визначальними у встановленні бажання контактувати, на труднощі, що виникли.

Запитання для обговорення: „На що ти (людина, яка була за дверима) найперше звертала увагу? Як на твою думку виглядає людина. Яка не бажає спілкуватися? Що заважало визначити чи готова людина до спілкування?”

Вправа „Спілкування в різних позиціях”

Давайте тепер спробуємо визначити важливість пози при спілкуванні.

Ця вправа також виконується в парах (швиденько шукаємо собі пару, обираємо тих з ким ще не працювали).

Інструкція: „Вам дається 6 хвилин на спілкування на тему: „Які якості особистості важливі для спілкування”. Під час спілкування ми будемо міняти положення. Зараз давайте повернемося один до одного спиною й розпочнемо бесіду”.

Учасники кілька хвилин спілкуються, сидячи спиною один до одного, по 1,5 хвилини — один сидячи, другий стоячи і навпаки (обличчям один до одного), 1,5 хвилини — сидячи обличчям один до одного.

Під час обговорення можна поставити запитання про те, у якому положенні проведення бесіди було найкомфортнішим. Після обговорення -- висновок про важливість рівних позицій учасників, відсутність між ними бар'єрів і знаходження очей на одному рівні.

Вправа „Попрохай чаю в провідника”

Інструкція: „Зараз ми розіграємо ситуацію, яка може трапитися в житті. Нехай троє осіб вийдуть за двері, з ними їхнє завдання буде проговорено окремо. З тих, хто залишився, потрібен іще один учасник. Вам таке завдання: ви — провідник у поїзді, через 10 хвилин закінчується ваша зміна і потрібно до того часу написати звіт. Зараз до вас зайде новий пасажир, який хоче чаю. Як би вас. не вмовляв, ви повинні чаю не давати, з позицій партнерського спілкування і вам захочеться дати чай, ви можете це зробити”.

Учасникам, які стоять за дверима, дають таку інструкцію: „Ви чекали поїзда та змерзли. Вам дуже хочеться чаю. Попрохайте у провідника чаю так, щоб він вам не відмовив”. (Чай просять по черзі, кожний окремо.) – 3-4 чоловіки.

Після завершення розмови „провідник” розповідає про свої враження, говорить, що спонукало його йти назустріч проханню, а що заважало.

Обговорюється, що сприяє досягненню успіху в ситуації. Учасники можуть називати такі моменти: розуміння інтересів співбесідника й урахування їх у розмові; хороший емоційний контакт; відкритість тощо.

Вправа „Подарунки”

Усі учасники стають або сідають у коло.

Інструкція: „Нехай кожен із вас по черзі зробить подарунок своєму сусідові ліворуч. Подарунок треба зробити мовчки (невербально), але так, щоб ваш сусід зрозумів, що ви йому даруєте. Поки всі не отримають подарунки, говорити. Усе робимо мовчки. Коли коло замкнеться, в учасника, який отримав подарунок останнім, запитують, що саме він отримав. Якщо у відповідях є розбіжності, треба з'ясувати, у чому непорозуміння, запитати в групи, як вона зрозуміла подарунок.

Обговорення: звертають увагу на закономірності прийому й передачі інформації, умови, що полегшують розуміння в процесі спілкування (виділення суттєвої ознаки „подарунка”, використання адекватних способів невербального спілкування, концентрація уваги на партнері).

ІV. Етап-завершення

Вправа „Коло рук”

Інструкція: „Візьміться за руки, уявіть у своїх грудях вогник добра, ніжності, любові; уявіть, як він збільшується, його сила переходить у праву руку і вливається у долоню того, хто сидить праворуч, збагачується його любов'ю та рухається далі по колу. Потім любов повертається, збагачена від сердець інших учасників групи”.

В результаті застосування тренінгів отримали такі особистісні зміни:

- з`являється впевненість у собі,

- підвищується самоповага,

- змінюється ставлення самого себе, друзів, рідних,

- простежується тенденція до реалізації власних здібностей.

Негативними результатами цієї роботи є те, що люди не мають достатньо приймати участь в тренінгах, відвідувати психологів, в основному виявляють недовіру до психотерапевтів, не вірять у допомогу.

ВИСНОВКИ

1. У теоретичному плані співіснують наукові напрямки, що намагаються трактувати невроз як із психологічної, так і з біологічної (нейрофізіологічної) платформ. Психічною травмою називається життєва подія, що стосується значимих сторін існування людини і приводить до глибоких психологічних переживань. Психічна травма, як подія або ситуація, стоїть в ряді інших життєвих ситуацій. До невротичних розладів можуть приводити як епізоди і ситуації, так оточення і середовище. Психотравмуючими вони стають не тільки в зв'язку з масштабністю або катастрофічністю. При аналізі фактора психічної травми виділяються наступні її характеристики: інтенсивність, зміст, значимість і актуальність, патогенність, гострота появи (раптовість), тривалість, повторюваність, зв'язок із преморбідними особистісними особливостями.У сучасній психологічній і психіатричній літературі, поряд з темпераментом, велике значення в етіопатогенезі неврозів надається й іншим психологічним параметрам людини. Істотними для неврозогенезу є особливості, зокрема, акцентуації характеру. Найбільш відомими соматичними захворюваннями, пов'язаними з психологічним впливом і виявляються крім соматичного, психічними симптомами, є гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця і деякі інші. На відміну від терапевтичної патології, при якій патогенним для психічної діяльності стає стан тривалого хронічного захворювання, і зміна системи відносин особистості відбувається поступово, у рамках хірургічної патології відзначається значимість психологічного операційного стресу (передопераційного і постоперационного). Отже, внутрішня картина хвороби є складним психологічним явищем. Вона дуже мінлива, залежить від великої кількості факторів і виникає у хворих у всіх випадках захворювання, як "незначних", так і тяжких хронічних. Незважаючи на значну розбіжність поглядів авторів, які займаються проблемами внутрішньої картини хвороби, змістовні суперечки ведуться в основному або про повноту і точність визначень, або про внесок тих чи інших складових у структуру внутрішньої картини хвороби.