Смекни!
smekni.com

Основи психології управління (стр. 2 из 3)

Таким чином можна стверджувати, що всі вище охарактеризовані школи справили значний вплив розвиток на психології управління, що відображається в психологічній практиці: психоаналізі, гештальт терапії, нейролінгвістичному програмуванні, аналітичній психології.

2. Трудовий колектив

Для того, щоб виробляти продукцію, люди вступають в певні зв'язки і відносини. Тільки в межах цих суспільних зв'язків та відносин існує ставлення людей до виробництва. Основним осередком суспільства, в рамках якого здійснюється виробництво, є колектив.

Трудовий колектив –– група людей, з'єднаних однією трудовою і професійною діяльністю, місцем роботи або приналежністю до одного підприємства, установи, організації. Від складу колективу залежить трудовий процес, статусні характеристики групи в цілому, умови праці (як психологічні, так і професійні). Трудовий колектив встановлює внутрішньогрупові норми, цінності і продукує певну культуру.

Під трудовим колективом розуміється професійна група людей, що працюють на одному підприємстві або в організації. Колектив складається зі всього штатного складу організації і включає як управлінський склад, так і рядових співробітників. Колектив підрозділяється на невеликі колективи усередині підприємства –– колективи відділень, підрозділів і т.д. Формування комфортних психологічних умов і прихильності до підприємства залежить від того, наскільки колектив згуртований і чи не протидіють один одному малі колективи. Корпоративність в колективі є однією з найважливіших умов успішного функціонування підприємства.

Для того, щоб група людей, які працюють разом, перетворилася в справжній колектив, що діє як єдиний соціальний організм, необхідні певні умови. Найбільш суттєві з них наступні:

спілкування членів групи протягом відносно тривалого періоду;

спільна суспільно-корисна діяльність групи;

чітка організаційна структура, яка відповідає внутрігруповому розподілу праці;

ціннісно-орієнтаційна єдність групи;

справжня групова емоційна ідентифікація;

колективістське самовизначення.

Трудовий колектив виконує дві основні взаємозв'язані між собою функції: економічну і соціальну.

Економічна функція полягає в тому, що колектив здійснює спільну трудову діяльність в організації, в результаті якої створюються цінності. Економічна функція є провідною функцією в трудовому колективі.

Соціальна функція направлена на те, щоб задовольнити соціальні потреби всіх членів трудового колективу, які виражаються в можливості трудитися, одержувати матеріальне благо, визнанні себе серед колег, самореалізації, використовуванні свого права на відпочинок і відпустку, освіті, користуванні культурними цінностями і багато чому іншому.

До трудових колективів відносять виробничі (промислові, будівельні, творчі, управлінські тощо). В залежності від змісту діяльності колективи, поряд із спілкуванням, володіють ще й специфічними закономірностями функціонування та розвитку. Весь соціально-психологічний уклад життя суспільства сприймається особистістю значною мірою через призму цього середовища, в якому їй безпосередньо доводиться працювати. Оцінка окремими людьми реальних відносин складається під впливом не тільки загальної структури суспільних відносин, а й їх конкретних форм в даному колективі.

У практичній діяльності керівник повинен застосувати різні методи управління. Це викликано тим, що люди, які працюють, відрізняються один від одного інтересами, потребами, рівнем освіти, культури, кваліфікації тощо. Різні характери людей, їхні нахили створюють специфічні соціально-психологічні й моральні умови діяльності, які вимагають від керівника індивідуального підходу до людей.

Керівництво людьми не може бути одностороннім процесом, розвиток колективних форм управління, зростання його професійно-культурного рівня має суттєвий вплив на методи, форми, прийоми управлінського впливу керівника. Розглядаючи суспільство, не можна звести його до простої суми колективів, оскільки і колектив не є проста сума окремих особистостей, що складають його. Колектив - це динамічний соціальний організм, який постійно розвивається і набуває нові якості, додаткову виробничу силу, що здатна вирішувати такі виробничі й суспільні завдання, які не під силу окремим людям, які входять до нього.

Колектив — це зв'язуюча ланка між суспільством і особистістю. Його функція полягає в тому, що діяльність колективу задовольняє в один і той же час потреби суспільства й окремої особистості. Займаючи стратегічне становище у відносинах особистості й суспільства, колектив ніколи не буває пасивним. Він або посилює, або послаблює вплив суспільства на особистість, створюючи при цьому специфічний соціальний мікроклімат, який має серйозний вплив на настрій людей, трудову і суспільну активність.

Однак трудовий колектив –– не замкнуте соціальне утворення. Він не є єдиним джерелом, з якого особистість черпає суспільні цінності, установки. Загальні зміни умов життя сучасної людини, розвиток і поширення засобів масової комунікації приводять до значного підвищення ролі і значимості зовнішнього соціального й морального середовища. Сьогодні особистість виховує не тільки той колектив, до якого вона входить безпосередньо (трудовий, сімейний), а й обіймає інші соціальні сфери.

Вивчаючи взаємовідносини колективу, слід розрізняти їх об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тільки аналіз обох сторін може забезпечити правильний підхід до вивчення емоційного самопочуття людини в групі, від якого значною мірою залежить гармонійний розвиток її творчих сил в умовах колективної діяльності.

3. Ділове спілкування та його структура

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування. Ділове спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. Розпочнемо його аналіз із визначення ділового спілкування та його особливостей і далі послідовно перейдемо до його структури

Різні автори по різному описують специфіку ділового спілкування. Узагальнивши їх погляди можна виокремити такі ознаки ділового спілкування:

співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного;

вони взаємодіють з приводу конкретного діла;

основне завдання такого спілкування – продуктивна співпраця;

спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" й прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому велике значення має культура спілкування, а саме, етичні норми поведінки та спосіб побудови висловлювань. Щодо етики ділового спілкування слід зосередитись на зміцненні взаємодовіри, інформуванні партнера про свої наміри та дії, слід запобігати обману та невиконання свої зобов’язань. У зарубіжних корпоративних компанія розроблено кодекс честі для службовців. Доведено, що ділове спілкування засноване на моралі є вигіднішим і прогресивнішим. Таким чином можна сформулювати визначення ділового спілкування.

Ділове (управлінське) спілкування — двосторонній або багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодження зворотного зв'язку.

Враховуючи складність природи ділового спілкування важливо розібратись в його структурі. Деякі дослідники визначають структуру спілкування через призму трьох рівнів аналізу: макро-, мезо- і макрорівні. Макрорівень аналізує спіклування індивіда з людьми в інтервалах, рівних тривалості його життя. Мезорівень вивчає окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення… Мікрорівень аналізує взаємопов’язані дії суб’єктів спілкування "запитання –– відповідь", "повідомлення інформації –– ставлення до неї", "спонукання до дії –– дія".

Г. Андрєєва виокремлює три взаємопов’язаних сторони ділового спілкування:

комунікативну (обмін інформацією);

інтерактивну (взаємодія партнерів);

перцептивну (розуміння людини людиною, взаємосприйняття партнерів).

Комунікативна сторона ділового спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією. Але крім обміну інформацією відбувається орієнтація на іншого (адже в спілкуванні беруть участь принаймні дві сторони), аналізуються мотиви, цілі іншого суб’єкта інформації. Партнери по спілкуванню впливають один на одного використовуючи певну знакову систему (мову). Комунікативний вплив є результа-том прийняття всіма учасниками спілкування єдиної знакової системи, лише тоді можливе взаємопорозуміння. Якщо порозуміння немає виникають комунікативні бар'єри –– психологічні перешкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партнерами по спілкуванню. Ю. С. Крижановський і В. П. Третьяков виділяють три види комунікативних бар'єрів: "авторитет", "уникнення", "нерозуміння". Перші два забезпечують захист від джерела інформації, а останній –– від самої інформації.