Психологію релігії в системі релігієзнавства він пов'язує з вивченням психологічних особливостей віруючих та їх поведінки, не розкриваючи їх сутності. Д. Угринович підкреслює, що наукове розуміння релігійної психіки можливе лише за умови єдності її гносеологічного і психологічного аналізу, при розв'язанні проблеми співвідношення індивідуального і соціального в психіці релігійної людини, дослідженні емоційних, пізнавальних, і вольових процесів, свідомого та несвідомого [23, с. 33—44]. Ці методологічні принципи є наріжними для марксистської психології релігії. Однак ці методологічні засади радше характеризують психологічний зріз індивідуальної релігійності, а не релігіє-знавчу сферу знання — психологію релігії.
Пошук причин, які зумовлюють появу релігійних вірувань та уявлень, пов'язаний з проблемою з'ясування психологічних коренів релігії, зокрема зі співвідношенням їх психологічних і гносеологічних, психологічних і соціальних аспектів. Багато авторів, використовуючи поняття «психологічні корені релігії», мають на увазі емоційні процеси, почуття, переживання, настрої. Однак, як зауважував Д. Угринович, сфера емоційного пов'язана з пізнавальними і вольовими процесами. Таке поєднання своєрідно забарвлює психіку індивіда, яка піддається впливу навколишнього соціального середовища. Вчений виділяє історичний напрям дослідження психологічних коренів релігії, що вивчає еволюцію психологічних коренів в процесі історичного розвитку людства. Інший напрям — індивідуально-психологічний, в якому розглядаються психологічні особливості розвитку дитини, а потім і дорослої людини, який впливає на формування релігійної віри. Як в першому, так і в другому випадку йдеться по суті про психологічні передумови появи релігії, які лише створюють і підвищують можливість розвитку релігійних поглядів.
Д. Угринович звернув увагу на особливості релігійної віри, психологічні аспекти релігійного культу, обрядів, детально аналізував процеси релігійної розради і навернення, виявляє соціально-психологічні особливості релігійної особистості. Він намагався, з одного боку, розкрити методологічні основи і предмет марксистської психології релігії, аналізуючи при цьому психологічні корені релігії, а з іншого — поглибити психологічний зміст релігійних феноменів, розкриваючи їх специфіку. Характеристика психології релігії, запропонована Д. Угриновичем, не виходить за межі марксистського світогляду, незважаючи навіть на деякі новації.
Отже, проблеми психології релігії розглядалися лише зі світоглядних установок та принципів марксизму як єдино істинної теорії. Однак процес становлення психології релігії, з'ясування її сутності вимагає, з одного боку, неупередженого аналізу, з іншого — утримання від оцінних суджень. Об'єктивність при дослідженні психології релігії допомагає виявити той позитивний потенціал, який притаманний кожній її концептуалізації.
Спираючись на марксизм як загальну теорію, релігіє-знавці намагалися психологічно осмислити релігію. І хоча в деяких працях переважає критичний аспект, саме ці дослідники ініціювали вивчення таких проблем психології релігії як визначення її предметного поля, окреслили контури її історичного становлення та визначили її роль в структурі релігієзнавства.
Прагнучи переосмислити усталені стереотипи марксистського підходу до проблематики психології релігії, деякі сучасні дослідники звертаються до богословських трактувань релігії як психологічного феномену. Так, російський психолог, протоієрей Б. Ничипоров у своїх працях [6, 7, 8] досліджує внутрішній світ людини, аналізує духовну унікальність людини, використовуючи різноманітні поетичні твори і окремі афоризми з Євангелія та інших духовних творів. Православний педагог і психолог дійшов висновку, що людина, її вищий ступінь буттєвості ніколи не завершується, оскільки її відчуття самототожності виходить за межі її особистої самості. Б. Ничипоров розглядає моральнісний вимір вчинку в контексті духовної психології. Залежно від духовних начал людини він виокремлює такі психологічно-особистісні стани, як обиватель, камікадзе, подвижник, фарисей. Б. Ничипоров звертає увагу на складні питання людського буття і його рефлексії в душі людини. При цьому могутнім засобом створення інтелектуальної напруги та емоційного підйому стає антиномічність як спосіб осягнення онтології життя.
Російська дослідниця Олена Смирнова в своєму навчальному посібнику «Вступ в релігійну психологію» прагне знайти точки дотику психології релігії і релігійної психології, а саме їх психотерапевтичний вплив на людину. До проблеми релігійної психології в радянський період вчені зверталися у зв'язку з виокремленням різних рівнів релігійної свідомості (Б. Лобовик, В. Павлюк, І. Яблоков та ін.). Релігійну психологію вони розглядали в генетичному зрізі, як елемент формування релігійної свідомості.
Олена Рязанова розкриває становлення і розгортання психології релігії через виклад концепцій найяскравіших її представників (В. Джеймс, 3. Фройд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм, С. Гроф та ін.). Вона визначає «предмет психології релігії як вивчення психологічних аспектів і закономірностей релігійних явищ» [17, с. 309]. Проте таке визначення не може задовольнити представників різних шкіл. Автор слушно зауважує, що психологія релігії може будуватись як на основі природничо-наукового раціоналізму, так і релігійного світогляду. В останньому випадку вивчають конфесійну психологію релігії, яка поділяється на церковну і позацерковну. О. Рязанова, розглядаючи місце психології релігії в системі наукового знання, вказує, що до виникнення наукової психології вона розвивалася в межах філософії та теології. Лише згодом психологія релігії зазнала потужного впливу соціальної та індивідуальної психології. Автор зовсім не розглядає роль психології релігії в системі релігієзнавства, що звужує межі дослідження.
Зацікавлення проблемами психології релігії у вітчизняному релігієзнавстві виражається не лише в осмисленні релігії як психологічного феномену в довідниковій і навчальній літературі, а й у появі досліджень, які вирізняються комплексним підходом до психології релігії. Так, у праці В. Москальця «Психологія релігії» переважає розкриття релігії як психологічного феномену, аналіз психологічних особливостей релігійних явищ, а не сам процес становлення психології релігії як дисциплінарного релігієзнавчого утворення. Автор, визначаючи предметне поле психології релігії, наголошує, що психологія релігії — «галузь психологічного знання і релігієзнавства, яка вивчає психологічні аспекти релігії як форми суспільної свідомості і ціннісно-орієнтаційної діяльності» [5, с. 8]. Проте з цього визначення вкрай важко зрозуміти, яке місце посідає психологія релігії в системі психології і релігієзнавства, яка її специфікація в системі структурних релігієзнавчих утворень. Заслуговує на увагу дослідження В. Москальцем релігійності в двох ракурсах: як мотиваційного аспекту виникнення, формування, розвитку, функціонування релігії і її впливу на психіку особистості, людські взаємини, суспільні відносини, де реалізується її психокорекційна, психопрофілактична, психотерапевтична роль [5, с. 11—12]. Вчений розглядає релігійність як ознаку українського національного характеру в контексті психології релігії, звертаючи увагу на роль релігії і церкви у збереженні та зміцненні української національної самосвідомості. Він пропонує доволі змістовну характеристику психологічних аспектів магії, анімізму, релігійної віри, моралі, культу та ін., детально аналізує релігійну особистість, досліджує релігійність як ознаку українського національного характеру. Проте дослідник більше уваги приділяє аналізу психологічних зрізів релігійних феноменів, ніж психології релігії як сфері знання.
У теоретичних дослідженнях часто не розмежовуються ідеї психологічного осмислення релігії й процес виникнення психології релігії як певної галузі знання. У монографічному дослідженні А. Сафронова спостерігається такий підхід, який радше можна назвати своєрідною «демонстрацією» психологічних виявів релігії, аніж її аналізом в цьому вимірі. Деякі положення праці є суперечливими, зокрема осмислення психологічної характеристики елементів релігійної системи, ототожнення релігії та релігійності, стану зміненої свідомості і стану зміненої психіки тощо. Автор розглянув психопрактики в релігійних традиціях світу, в сучасних окультних системах, адепти яких прагнули актуалізувати психічні процеси, розвинути свідомість і самосвідомість, очистити підсвідомість, розпрограмувати надсвідомість, досягнути внутрішньої цілісності. Однак поза увагою автора залишився цілий пласт історії становлення та розгортання психології релігії як окремої сфери знання. Ігнорування принципу історизму зумовлює труднощі в осмисленні сучасного стану психології релігії як релігієзнавчої дисципліни, спричинює прагнення надати їй самостійного статусу лише в межах професійних уподобань того чи іншого дослідника. Тому саме порівняльно-історичне дослідження допомагає зіставити різні етапи осмислення релігії як психологічного феномену, виявити її теоретичні моделі, парадигми. У такому контексті працює О. Предко [14].