Смекни!
smekni.com

Особливості психологічного клімату в студентських групах першого року навчання (стр. 4 из 6)

Юнак меншою мірою орієнтований на процеси, які відбуваються навколо, головний об’єкт його уваги – він сам, його внутрішній світ. Найактуальнішими є самопізнання і пошук шляхів самореалізації [19].

Особливо важко в нових умовах навчання у вищому навчальному закладі студентам, які соромляться, невпевнені у своїх силах, мають низьку самооцінку. Вони бояться встановлювати вербальні контакти через те, що їх можуть неправильно зрозуміти або їхня мова може видатися дивною чи є надто простою.

Теоретично студентська група дає рівні можливості самореалізації, саморозкриття всім студентам. Але, як правило, лідерами стають комунікабельні, розкуті студенти. Замкнуті, інфантильні, некомунікабельні студенти відходять на задній план. Утворюють мікрогрупи. Це створює систему скептичного ставлення один до одного, ворожнечу. Вже на другому – третьому курсах ця проблема частково вирішується за рахунок того, в подальших взаємовідносинах відіграє велику роль не приналежність до якоїсь групи, особистісний фактор: індивідуальні особливості та загальнолюдські якості студентів.

Ми створені не для ізоляції, а для взаємин. У глибині душі ми – не тисячі окремих цяток світла, а скоріше частка велетенського яскравого світла. Жити – значить достукуватись до сердець інших людей, дотягуватись до них. Започаткування, встановлення і підтримування турботливих і відданих взаємин є найважливішою (і часто найбільш недооціненою) діяльністю у нашому житті. Від моменту, коли ми народилися, до моменту, коли ми помираємо, стосунки знаходяться в осерді нашого існування. Ми залежні від інших людей для реалізації самого життя, для виживання протягом одного з найдовших серед живих істот періодів дорослішання, для харчування, притулку, для любові і виховання, необхідних для здорового розвитку, для оволодіння знаннями і досвідом заради виживання в нашому світі, а також для радості, втіхи, кохання і утвердження себе в житті.

Ситуація навчання і вищому навчальному закладі освіти актуалізує у першокурсника проблему смислу його буття у світі. Він має знайти на неї власну відповідь. Саме смисли через емоційні переживання-оцінювання спрямовують свідомість студента на реалізацію певних цінностей. У студентському віці є необхідність перебудови ставлення до власного життя у напрямку переживання його безповоротності, цілісності, цінності. Проживання смислу є таким потоком почуттів, який дає переживання значимості-незначимості, повноти-неповноти, цілісності-частковості, справжності-несправжності.

Таким чином, для адекватної адаптації до студентського життя новачкові необхідно розширити свою самосвідомість, бути здатним до самостійного переборення невпевненостей, страхів і тривог, вміти усвідомлено вибирати значення, цінності, смисли. Зрілість особистості студента має виявлятися не стільки у доцільності дотримуватись регламентів і виконувати очікування соціальних інститутів та окремих референтних осіб (хоч це і важливо), скільки у здатності самому вибирати смисли і реалізовувати їх. Буде чи не буде подальше після студентське життя реалізацією справді неповторного життєвого світу його особистості вирішується вже на першому курсі. Буття особистості і професіоналом не заперечує збереження і розвинення унікальності кожного, тому з вузів до професійної роботи мають надходити ще й творці, не лише виконавці.

Адаптація до нових обставин життя через засвоєння цінностей і норм нової спільноти та трансформацією їх у смисли. Становлення особистості як само регулятора життя великою мірою визначається ієрархією смислів, а щоб ця особистість реалізувала себе, потрібна реалізація цієї ієрархії смислів як задуму життєвого шляху. Для цього мало засвоїти вимоги нової спільноти, прийняти нову соціальну роль студента, йому потрібно взаємодіяти з новими людьми, активно і продуктивно діяти в світі [22].

Саморозвиток спочатку визначається відповідністю між цілями, які ставить студент, і досягнутими результатами. Адаптивними смисловими цілями він може втікати від страждань і досягати задоволення, врівноважуватися з обставинами, добиватися успіху і приносити собі егоцентричну користь [11]. Саморозвиваюче зростання особистості через над ситуативну і наднормативну діяльність у світі може виводити студента за межі адаптації. Його наміри можуть переростати наявні діяльності, реалізовані смисли можуть виходити за досягнуті результати, задум життя у вигляді ієрархії смислів може виводити за ситуації і норми. Смисловий вихід за межі самого себе і є джерелом саморозвитку.

Розділ 3. Дослідження психологічного клімату у студентському колективі

3.1 Опис процедури та методик дослідження

Щоб детальніше вивчити та знайти шляхи вирішення цієї проблеми, ми провели діагностичне дослідження серед студентів першого року навчання Львівського національного університету імені Івана Франка філософського факультету, спеціальності психологія (42 студенти).

Нами були проведені наступні методики:

· Методика Q-сортування. Автор: В. Стефансон (1958). Мета – визначити основні тенденції поведінки людини в групі: незалежність – залежність, комунікабельність – замкненість, змагальність – втеча від змагань;

· Особистісний опитувальник Г.Ю. Айзенка. Мета – визначити міру екстра-інтровертованості та нейротизму і на цій основі – схильність до певного типу темпераменту;

· Методика визначення психологічного клімату в колективі;

Спочатку студентам була запропонована методика на визначення психологічного клімату в їхньому колективі (див. Додаток 1). У ній було 28 тверджень: зліва 14, які характеризують позитивний психологічний клімат, а справа 14 – які виражають його негативні сторони. Кожне з цих тверджень були один на проти одного на різних полюсах. Студент мав оцінити їх за шкалою від -3 до +3, кожний бал з якої позначав міру виваженості тієї чи іншої властивості у цій групі. Студенти легко справились з цим завданням.

Наступною була методика Г. Айзенка (див. Додаток 3) для визначення типу темпераменту. За цією методикою всю сукупність людських рис можна уявити через 2 основних фактора: екстраверсія (інтроверсія) і нейротизм. Перший з цих факторів біполярний і являю собою характеристику індивідуально психологічного складу людини, крайні полюси якого відповідають орієнтації особистості або на світ зовнішніх об’єктів (екстраверсія), або на суб’єктивний внутрішній світ (інтроверсія). Прийнято вважати, що екстравертам властиві комунікабельність, імпульсивність, гнучкість поведінки, велика ініціативність (але мала наполегливість) і велика соціальна пристосованість. Інтровертам, навпаки ж, властиві некомунікабельність, замкнутість, соціальна пасивність (при достатньо більшій наполегливості), схильність до самоаналізу і труднощі в соціальній адаптації. Другий фактор – нейротизм – описує деяку властивість-стан, який характеризує людину зі сторони емоційної стійкості, тривожності, рівня самоповаги і можливих вегетативних розладів. Фактор цей також біполярний і утворює шкалу, на одному полюсі якої люди, що характеризуються надзвичайною стійкістю, зрілістю і прекрасною адаптованістю, а на іншому – надзвичайно нервові, нестійкі і важко адаптовані. Перетин цих двох біполярних характеристик дозволяє отримати неочікуваний і досить цікавий результат – достатньо чітке віднесення людини до одного з чотирьох типів темпераменту:

· Сангвінік – притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.

· Холерик – характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна та рухова врівноваженість холерика може виявитися за умови відсутності належного виховання, в нестримності, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

· Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.

· Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість та приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутись такі риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до важких внутрішніх переживань.

Студентам, з моїх спостережень, було дуже цікаво відповідати на запитання цієї методик, вони жаліли, що не отримають результатів.

Після цього психологи першого курсу відповіли на запитання методики Q – сортування (див. Додаток 2). У ній визначаються 3 основні тенденції поведінки людини в реальній групі:

· Тенденція до незалежності – означає внутрішнє прагнення індивіда до неприйняття стандартів та цінностей групи (соціальних та моральних);

· Тенденція до комунікабельності – свідчить про прагнення налагоджувати емоційні зв’язки в межах групи та поза нею.

· Тенденція до змагальності – це активне прагнення індивіда брати участь у груповому житті, здобути престижний соціальний статус і включатися у конкурентні стосунки з іншими членами групи.

Студенти мали відповісти на 60 запитання «так» або «ні». При опрацюванні даних, методика дає можливість зробити висновок про слабку, середню чи сильну враженість цих тенденцій.

3.2 Інтерпретація результатів дослідження

Проведена діагностика була ґрунтовно проаналізована. Отримані дані за методикою визначення психологічного клімату в колективі студентів були різними (вони і не могли бути однаковими), адже кожен студент – індивідуальність, і сприймає ситуацію індивідуально оцінюючи становище власними мірками, - та це прийнятне, зважаючи на те, що і ставлення один до одного є різне. Та все ж було виявлено, що хоч і зустрічались розбіжності у поставленні оцінки тих чи інших особливостей у стосунках колективу, все ж вони зводились до позитивного показника (від +3 до +1), іноді з негативним показником. Часте застосування нульового показника не було виявлене. Таким чином, легко було визначити результат, який свідчив про перевагу теплої атмосфери у колективі. Але незначні відхилення в оцінюванні студентів вказували і на зміщення у стосунках.