регистрация /  вход

Персоналістична психологія Вільяма Штерна (стр. 1 из 3)

Історія психології - це багато в чому історія міркувань окремих людей. На відміну від природничих наук, тут мало послідовних фактів, які створюють об'єктивний зміст науки, незалежне від суб'єктивного світогляду окремих теоретиків. Той напрямок психології, якого дотримується вчений, неминуче відбиває його філософські погляди щодо людської природи.

Імовірно, Вільям Штерн - це єдиний психолог, чию позицію можна назвати системним філолофсько-психологічним «персоналізмом». Можливо, строгість його тверджень удержала інших, у тому числі й багато в чому схожих з ним мислителів, від прийняття цього терміна.

У до гітлерівської Німеччини Штерн зробив на психологію значний вплив, пропонуючи принципово цілісний, структурний підхід до людської особистості - не асоціативний і не атомістичний.

Вільям Штерн був і новатором, і систематизатором психології. Він був одним з перших, хто зайшов у ті специфічні області, які зараз є давно відомої всім нам територією. Особливої уваги заслуговують його докладні дослідження в сфері диференціальної психології, судової психології, психотехніки, дитячої психології й інтелектуальних тестів. Він став відомим і завдяки своїй теоретичній системі персоналістичної психології, у рамках якої були здійснені його основні роботи і яку він включив у свою всеосяжну філософську доктрину критичного персоналізму.

Життя Штерна - незважаючи на п'ять важких років вигнання - була чудова своєю підпорядкованістю однієї мети. Коли йому було всього дев'ятнадцять, він намітив той інтелектуальний шлях, по якому він ішов без страху й сумнівів до самої своєї смерті. Він працював з ентузіазмом, до кінця життя зберігши дивну запопадливість і оптимізм. Його ентузіазм допомагав йому бути гарним учителем, а його впорядковане життя відбивалося у високій моралі тих двох інститутів, якими він керував.

Вільям Штерн народився 29 квітня 1871 року в Берліні й жив там до двадцятип'ятилітнього віку. Під час свого третього університетського семестру він почав займатися у Ебингауза, і це визначило напрямок його освіти і його подальшу кар'єру. У той же час вплив Лацаруса й Паулсена, у яких він також учився, досить рано привело його до думки про те, що він повинен вийти за межі натуралістичних поглядів Еббингауза й виробити для себе більше повне й менш обмежене уявлення про рамки психологічної науки. Уже у своїй докторській дисертації «Die Analogic im volkstumlichen Denken» (Апології в народному мисленні - ньому.). (1893) він спробував синтезувати культуральний і експериментальний підхід, зв'язавши навчання Лазаруса й Эббингауза.

В 1900 році він почав роботу над основами критичного персоналізму, ретельно вибираючи назву для свого першого видання й проводячи багато часу за письмовим столом. Його першою філософською публікацією (1903) стала стаття, присвячена другому закону термодинаміки в його зв'язку з наукою об психічному, що спростовує песимістичні висновки фон Хартманна. До того ж часу належить перша публікація, що стосується його системи - перший тім «Person und Sache» (Особистість і річ - ньому.).

Таким чином, у віці від 29 до 35 років, усе ще будучи приват-доцентом, Штерн із упевненістю запропонував новий погляд і нові методи в чотирьох важливих галузях психології - диференціальній, судової, дитячій і прикладний; і в той же час завершив роботу на першому, а, отже, самому творчому етапі роботи над своєю теоретичною системою.

Його роботи з дитячої психології, які принесли йому в Америці найбільшу популярність, незабаром вийшли за рамки описового методу. Його почали цікавити більше точні методи дослідження, і він запропонував Німеччині новий напрямок - тестування інтелекту. Його найвідоміша книга «Die psychologischen Metoden der Intelligenzprufung und deren Anwendung an Schulkindern» (Психологічні методи перевірки інтелекту і їхнє застосування при обстеженні школярів.) (1912) була потім двічі переписана. Саме в цій роботі Штерн запропонував концепцію й перше формулювання IQ. Незабаром пішла інша примітна книга, у якій велика увага приділялася поняттям «норма» і «розвиток», «Психологія в перші шість років життя» (1914). Ця робота кілька разів перевидавалася як німецькою, так і англійською мовою.

В 1915 році в Гамбурзі вмирає Ернст Мейманн. Штерн негайно стає його спадкоємцем: він відразу ж займає пост редактора «Zeitschrift der padagogische Psychologie» (Журнал педагогічної психології), а через рік, в 1916 одержує дві посади: професори філософії, психології й педагогіки в Kolonialinstitut і директори психологічної лабораторії, заснованої Мейманном. Після війни необхідність у нових університетах, викликана поверненням солдатів з війни, привела до трансформації колоніального інституту в повноправний університет. І сам Штерн у цій трансформації відігравав роль лідера й стратега. У Гамбурзі його дослідження в сфері дитячої психології стали носити більше практичний характер, частково для того, щоб задовольнити запити місцевої шкільної системи. Інститут незабаром став відомим центром досліджень по педагогічній і професійній психології. У той же час тривали плідні роботи із психотехніки, юридичної й експериментальної психології. В 1925-1928 роках Штерн приділяв велику увагу вивченню пубертатного віку, плануючи розширити спектр своїх досліджень в області дитячої психології. Цей період відзначений рядом різноманітних робіт, а також виходом монографії «Anfange der Reifzeit», що містила психологічний аналіз і коментарі до щоденника, що протягом чотирьох років, із дванадцятирічного до п'ятнадцятирічного віку, вів хлопчик-підліток. Ця книга стає особливо цікавої, коли читач починає усвідомлювати, що анонімний автор щоденників і коментатор - таж сама людина. Штерн-Хлопчик і Штерн-чоловік занадто схожі, щоб це було можна сховати!

На відміну від багатьох філософів-психологів, Штерн до кінця своїх днів виявляв цікавість до приватних проблем загальної психології. Останньою його філософською роботою були «Wertlehre» (Еталони цінностей) (1924), або, можливо, невелика «Studien zur Personwissenschaft» (Збагнення науки про особистість ) (1930). В останні роки він знову звернувся до питань загально-психологічного аналізу. Його заключна книга багато в чому торкала тієї ж проблематики, що й будь-який сучасний підручник. Різниця, однак, полягає в тім, що Штерн невпинно відшукував кожному фрагменту й факту відповідну персоналістичну нішу. Ця концепція, і тільки вона, як він уважав, відповідає вимогам реальності; тільки з огляду на індивідуальні особливості особистості можна провести зрілий психологічний аналіз.

Штерна досить мало хвилювало ті обставини, що його формулювання суперечили напрямку думки того часу, і особливо думки американської. В інтелектуальному плані він жив переважно у своєму власному світі, і був абсолютно переконаний у пояснювальній силі своїх міркувань і в тім, що всі інші неминуче приймуть їх. Він просто не міг повірити, що психологи здатні довго по добрій волі існувати в тих тісних клітках, які вони самі один раз для себе побудували. Всі системи, крім персоналістичної, - це пародія на сам розум, що породив їх. Міркуючи в цьому ключі, Штерн став переконаним захисником непопулярної справи. «Непопулярне? Ну й що з того? - говорив він. - Хіба психологічна теорія не підкоряється законам моди? Наступить день і для персоналістичної теорії, і цей день буде довгий і яркий».

Лише деякі психологи досягли успіху в побудові вичерпної, повної й системної інтерпретації своєї науки. Подібне завдання вимагає, по-перше, щоб автор знайшов місце для всіх розрізнених фрагментів знання, отриманих при проведенні різних по вихідних посилках досліджень, і, по-друге, щоб він вирішив неминуче виникаючу проблему сполучення між собою суперечливих проявів психічного життя. Детермінізм і воля, дуалізм і монізм, свідомість-в-цілому й свідомість-в-частці – всі ці й багато інших фундаментальних питань вимагають рішення (або, принаймні, ясного формулювання позиції), якщо психолог прагне бути систематиком. Щирі систематики – більша рідкість, і Штерн – один з деяких. Він претендував на те, щоб помістити всі психологічні явища у свою власну філософську основу. Цей процес ми спостерігаємо в трьох томах «Person und Sache». (Персона і річ.), які в перший раз були опубліковані відповідно в 1906, 1918 і 1924 роках. Перше, що потрібно усвідомити, коли мова йде про підхід професора Штерна, це те, що він пропонує конкретний, строго певний метод аналізу психічних феноменів. Як і більшість учених минулого, він був упевнений, що якщо пильно дивитися на хід розвитку натури, в остаточному підсумку, стануть зрозумілі категорії й проблеми цієї самої натури. Недоліком такого строгого методу можна вважати його соліпсизм - не може бути двох людей, що пропонують ідентичну інтерпретацію чого б те не було. Їхні уявлення, що відрізняються, про натуру можуть бути уподібнені нарізуванню сиру. Кожна людина нарізає його своїм власним унікальним образом, а потім заявляє, що всі інші нарізають його зовсім неправильно. Але хіба Галілей, Ньютон або Дарвін надходили якось інакше? Їхні дані, отримані на основі спостережень і експериментів, були перевірені, так само як і дані Штерна. Своїми теоретичними інтерпретаціями вони намагалися пояснити глибинну природу подій, що відбуваються. Те ж саме можна сказати й про інтерпретації Штерна. Звичайно, всі вони допускали помилки в процесі «нарізування», але ми можемо розцінювати ці помилки головним чином як помилки наближення, які можуть бути виправлені вченими наступних поколінь. І, на мій погляд, цей метод, яким би наївним він не був, найбільш плідний.

І хоча в часи Штерна ще не була настільки розвинена та гіперкритична методологія, що визначає роботу сьогоднішніх учених, він використовував більшу частину звичайних наукових методів. Він одержував необхідні йому дані за допомогою спостережень і експериментів, і потім ці дані деяким чином розумілися, інтерпретувалися й вибудовувалися в систему; Штерн підходив до аналізу матеріалів з більшою сміливістю, чим та, котра властива сучасним ученим. Він використовував дані й деякі процедури «точної» (элементаристской) психології, але при цьому співвідносив їх із принципово іншою теоретичною основою, а саме із твердженням про те, що будь-який психічний феномен одночасно є й особистісним феноменом, і що будь-який особистісний феномен - це цілісність або частина цілісності.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!