Ця ідея йде врозріз із твердженням, що "ми не в змозі узаконити мораль". Адже за десегрегацією насправді пішло зміну установок. Подивитеся, які взаємозалежні моменти були виявлені в ході широкомасштабного соціального експерименту десегрегації в США.
- Після того як Верховний суд ухвалив рішення щодо десегрегації, чисельність білих американців, що схвалюють спільне навчання, зросла більш ніж у два рази й у цей час впритул наблизилася до 100 %.
- За ті десять років, які пройшлиз моменту прийняття Акту про цивільні права 1964 року, чисельність білих американців, що раніше заявляли, що серед їхніх сусідів, друзів і колег "взагалі одні тільки білі", скоротилася на 20 %. Накрито зв'язки підсилилися. За цей же період чисельність білих американців, що висловлюються за те, щоб чорношкірим було дозволено житиз ними по сусідству, збільшилася з 65 % до 87 % (ISR Newsletter, 1975). Установки теж змінилися.
- Наслідком скорочення розходжень у расових установках між представниками різнихрелігій, класів і географічних районів стала поява єдиних національних норм, спрямованих проти дискримінації. Коштувало вчинкам американців стати більше схожими, як став більшесхожим і хід їхніх думок (Greeley & Sheatsley, 1971; Taylor & others, 1978).
Експерименти підтверджують, що позитивні вчинки відносно іншої людини приводять до того, що ця людина починає нам подобатися. Наприклад, якщо ми надамо допомогу експериментаторові або допоможемо студентові, те, швидше за все, вони стануть нам симпатичні (Bianchard & Cook, 1976). БенджамінФранклін на своєму досвіді переконався, що зроблена люб'язність породжує симпатію. Проти нього як секретаря Генеральної асамблеї Пенсільванії на засіданнях постійно виступав один впливовий депутат. Франкліна задався метою одержати над ним перемогу.
"Щоб домогтися його прихильності, я не став прибігати ні до догідництва, ні до вигідного для нього пропозиціям, я вирішив діяти по-іншому. Почувши про те, що в його бібліотеці є одна дуже рідка й цікава книга, я написав йому лист, у якому виразив бажання ознайомитися із цією книгою й попросив зробити мені люб'язність, позичивши її на короткий час. Він негайно ж вислав мені книгу. Я повернув її приблизно через тиждень із вираженнями щирої вдячності. Коли ми наступного разу зустрілися в Парламенті, він першим заговорив із мною (чого колись ніколи не робив), причому надзвичайно привітно. І після цього він завжди проявляв готовність зробити мені послугу, так що незабаром ми стали більшими друзями, і наша дружба тривала аж до його смерті" .
Багато хто вважають, що ефективніше всього люди піддаються ідеологічній обробці в ході "промивання мозків" (термін, уведений для опису того, що відбувалосяз американськими військовополоненими під час корейської війни в 50-х роках). Насправді, китайській програмі "контролю над думками", розробленої для того, щоб перевиховати все китайське населення в дусі комунізму, можна було протистояти. Сотні військовополонених погодилися співробітничати зі своїми ворогами. Двадцять одна людина відмовилися повернутися в Америку, незважаючи на отриманий дозвіл; багато хто ж з тих, хто повернувся додому, були переконані в тім, що "хоча комунізм навряд чи спрацює в Америці, він цілком прийнятний для Азії" (Segal, 1954).
ЕдгарШейн, що опитав багатьох додому американських військовополонених, що повернулися, помітив, що методи спілкування з ними містили в собі поступове підвищення вимог. Китайці завжди починали із тривіальних вимог, поступово доходячи до більше серйозних. "Так, тільки після того як військовополоненого навчили говорити й писати щось незначне, від нього починали вимагати більше серйозних визнань". Крім того, китайці завжди очікували від бранців активної участі - будь те просте копіювання дій або участь у групових обговореннях, висловлення самокритичних думок або публічне покаяння. Як тільки військовополонений заявляв про що-небудь усно або письмово, він відразу ж почував внутрішню потребу зробити так, щоб його слова не розходилися з діями. Це часто вело до того, що ув'язнені переконували себе в правильності своїх учинків. Тактика "починай змалого" була ефективним практичним застосуванням методу "ноги у дверях", і донині використовується при підготовці терористів і катів.
У нацистській Німеччині участь у масових мітингах і демонстраціях, носіння уніформи й особливо постійне повторення "німецького вітання" ("Хайль Гітлер!") спочатку породило в багатьох німців глибока невідповідність між поводженням і переконаннями. Історик РихардГрюнбергер (Richard Granberger, 1971) пише, що для тих, хто сумнівався у своєму відношенні до Гітлера, "...вітання "Хайль Гітлер!" з'явилосяпотужнимзасобом формування установки. Зважившись один раз вимовити його як зовнішняознака слухняності, багато хто випробували шизофренічний дискомфорт від протиріччя між словами й почуттями. Не маючи можливості вимовити те, у що вони вірять, вони намагалися домогтися рівноваги, свідомо змушуючи себе вірити в те, що говорили".
Зі спостережень впливу рольової гри, феномена "ноги у дверях", моральних і аморальних учинків, накрито поводження й "промивання мозків" можна витягти дуже важливий практичний урок: якщо ми хочемо серйозно змінитися, краще не покладатися на інтуїцію й натхнення. Іноді потрібно просто діяти: щось написати, комусь подзвонити, зкимсь зустрітися, навіть якщо не хочеться. Зміцнення переконань допомагає ввестиїх у ранг закону. У цьому аспекті переконання й любов схожі один на одного: якщо ми таїмо їх у собі, вони зникають. Якщо ми узаконюємо їх і виражаємо відкрито, вони виростають.
Чому поводження впливає на установки?
Соціальні психологи згодні: наші дії впливають на наші установки, іноді перетворюючи ворогів у друзів, бранців у співучасників, що сумніваються у твердо вірять. Але соціальним психологам не дає спокою питання: а чому?
Одне з можливих пояснень таке: бажаючи зробити гарне враження, люди можуть висловлювати нещирі думки, що просто погодятьсяз їхніми установками. Давайте не будемо лукавити, всі ми стурбовані своїм зовнішнім виглядом - інакше чому ми витрачаємо стільки грошей на одяг, косметику й підтримку потрібної ваги? Для того щоб зробити бажане враження, ми можемо навмисно намагатися говорити людям тільки приємне й ніяк не образливе. Щоб здаватися послідовними, ми можемо прикинутися, що дотримуємося позиції, що гармоніює з нашими діями.
І це ще не все. Експерименти показують, що нерідко наші щиріустановкиміняються відповідно до зобов'язань, прийнятими на себе після здійсненняпевних учинків. Теорія когнітивного дисонансу й теорія само сприйняття пропонують два можливих пояснення цього.
Відповідно до теорії когнітивного дисонансу, висунутої Леоном Фестингером (Leon Festinger, 1957), люди випробовують напругу ("дисонанс") при одночасній наявності в них двох психологічно несумісних думок або переконань. Це відбувається тоді, коли наші слова або дії суперечать уже наявним у нас установкам. Фестингерзатверджує, що для зменшення неприємних відчуттів ми найчастіше намагаємося відрегулювати своє мислення.
Теорію дисонансу корисно використовувати головним чином тоді, коли поводження суперечить установкам. Ми усвідомлено сприймаємо й те й інше. І якщо відчуваємо невідповідність (можливо, почуваючи лицемірство), те розуміємо: потрібно щось міняти - або поводження, або установки. Це допомагає, наприклад, зрозуміти, чому ті, хто курять, виправдують паління. Так, в одному британському дослідженні відзначається, що якщо серед некурящих практично все погоджуються із твердженням, що паління "дійсно настільки небезпечно, як про цеговорять", те серед курящих - лише біля половини (Eiser & others, 1979).
Таким чином, якщо ми зможемо переконати інші прийняти нову установку, їхнє поводження відповідно зміниться. Це просто випливає зі здорового глузду. І навпаки, якщо ми зможемозмусити людей поводитися інакше, зміниться і їхня установка (це ефект само переконання, що ми вже розглядали).
Теорія когнітивного дисонансу припускає, що потреба сприймати самих себе як людей позитивне і послідовнихзмушує нас займати позиції, що погодятьсяз нашими діями. У теорії само сприйняття говориться про цьому досить просто: коли наші установки не ясні нам, ми спостерігаємо за своїм поводженням і, відштовхуючись від нього, логічно виводимо, які наші установки. Як писала Ганна Франк у своєму щоденнику:
"Я можу стежити за собою й своїми діями, начебто стороння людина". Стежачи за своїм поводженням, ми можемо дійти висновку, чим же воно викликано.
Теорія само сприйняття, запропонована ДериломБемом (Daryl Bem) в 1972 році, виходить із наступні: коли ми невпевнені у своїх установках, ми виводимо їх, спостерігаючи за своїм поводженням,- точно так само, як оцінюємо чужі установки. Потрібно просто виявити, що ми говоримо й робимо, коли нас ніщо не зв'язує. Перефразовуючи стару приказку, можна запитати: "Як зробити так, щоб довідатися, що я думаю тоді, коли чую, що говорю, або бачу, що роблю?"
Суперечки на тему, що ж за чим треба: установки за поводженням або поводження за установками, надихають дослідників на сотні експериментів, у яких виявляється, що в одних умовах спрацьовують процеси дисонансу, а в інші - само сприйняття. Теорія дисонансу краще пояснює, що відбувається, коли наші дії відкрито суперечать нашим укоріненим установкам. Травмуючи своїми словами того, кого любимо, ми почуваємо дискомфорт, якому можна значно зменшити, представившицієїлюдини цілковитим ідіотом. Теорія само сприйняття краще пояснює, що відбувається, коли ми невпевнені у своїх установках. Ми логічно виводимо їх зі спостережень за самим собою. Якщо ми даємо чашку цукру в борг новим сусідам, із приводу яких ще не вирішили, подобаються вони нам чи ні, така допомога може привести до логічного висновку, що подобаються.
Як це часто трапляється в науці, кожна з теорій дає лише часткове роз'яснення складної реальності. Якби людська природа була проста, її можна було б описати за допомогою лише однієї простої теорії. На щастя, ми не такі вуж примітивні створення - от чому ще далеко той час, коли психологи зможуть спати спокійно.
Література
1.Щекин Г.В. Як читати людей по їхньому зовнішньому вигляді. - К., 1993
2. Ходаков М.С. Як не треба поводитися. – К., 1999
3. Пиз Алан. Язык телодвижений. Как читать мысли других по их жестам. – Н.Новгород, 1992
4.Івін О.О. Мистецтво правильно мислити. - К., 2000
5.Бєлкін О.С. Ситуація успіху. Як її створити. - К., 2001