Слід зазначити, що існує багато підходів до дослідження як регуляції емоційних станів, так і психічних механізмів, що викликають стрес. Ми розглянемо лише кілька підходів. Перший з них, представлений роботами Ф. Б. Березина, заснований на наступних положеннях: адаптація протікає на всіх рівнях організації людини, у тому числі в психічній сфері.
Психічна адаптація є центральною ланкою в загальній адаптації людини, оскільки саме характер психічної регуляції визначає характер адаптації в цілому. Березин також уважає, що механізми психічної адаптації, а, отже, і регуляції психічних станів, лежать в інтрапсихічній сфері.
До числа механізмів, що обумовлюють успішність адаптації, Березин відносить механізми протистояння тривозі — різноманітні форми психологічного захисту й компенсації. Психологічний захист - це спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням якого-небудь конфлікту. Головною функцією психологічного захисту є «огородження» сфери свідомості від негативних, що травмують особистість переживань. У широкому змісті цей термін вживається для позначення будь-якого поводження, у тому числі й неадекватного, спрямованого на усунення дискомфорту.
Березин виділяє чотири типи психологічного захисту:
- перешкоджаючому усвідомленню факторів погрози, що викликають тривогу;
- що дозволяють фіксувати тривогу;
- знижаючий рівень спонукань;
- ліквідація тривоги.
Проведені ним дослідження виявили закономірну зміну механізмів інтрапсихічної адаптації й дозволили говорити про те, що різні форми психологічного захисту мають різні можливості протистояти тривозі й іншим негативним станам. Більше того, було встановлено, що існує певна ієрархія типів психологічного захисту. Коли одна форма захисту виявляється не в змозі протистояти тривозі, те «включається» інша форма захисту. Березином було також виявлено, що порушення механізмів психічної адаптації або використання неадекватної форми захисту можуть приводити до соматизації тривоги, тобто напрямку тривоги на формування передхворобливого стану, або до остаточного зриву адаптації. Це відбувається тому, що тривога, як і будь-який інший емоційний стан, пов'язана з вегетативною й гуморальною регуляцією організму, тобто при виникненні даного стану відбуваються певні фізіологічні зміни. При цьому слід зазначити, що використання індивідом неадекватної форми психологічного захисту й виникнення гіпертривоги завжди супроводжується наднапруженням, більш значним по своїй інтенсивності, чим звичайне мотиваційне. Як правило, у цій ситуації виникає стан, обумовлений блокадою мотиваційного поводження, відоме як фрустрація.
Найважливішим фактором емоційного життя людини є взаємодія з іншими людьми, спілкування, установлення емоційного контакту, двосторонніх відносин. При цьому дуже важливо, щоб кожний почував себе предметом зацікавленості й симпатії, і сам був відкритий для навколишніх, співзвучний пережитим ними емоціям. Емоції становлять найважливіший компонент життя людини. Саме тому необхідно намагатися контролювати, аналізувати й розвивати свою емоційну сферу. Ми переживаємо емоції, але не пізнаємо їх. Чи можемо ми керувати своїми емоціями? Позбутися від почуття провини, сорому, образ? Якщо ж ми не вміємо керувати своїми емоціями, то наша поведінка полягає в тому, що коли соромно, робимо вигляд, що байдуже; коли боляче, приховуємо біль; коли кривдно зовні проявляємо лише роздратування або неприкритий гнів. Це все показує, що ми вміємо стримувати зовнішні прояви емоцій, а не усувати їх. Емоції в цьому випадку залишаються в нас, руйнують і позначаються на оточуючих людях, які зовсім не винні в тому, що нас “рвуть на частини емоції”. Велика людина - це така людина, що вміє зрозуміти себе й навколишній світ, прийняти його таким, який він є.
Будь-яка емоція виникає в певних обставинах, чим примітивніша й простіша емоція, наприклад, страх або відраза, тим сутужніше усвідомити й зрозуміти її.
Властиво всі емоції мають саме цю основу. Любою людини з нашого оточення може бути джерелом, як радості, так і неприємностей. Через людей ми задовольняємо більшу частину своїх потреб. Інша людина може забезпечити нашу безпеку або навпаки неї зменшити. Її настрой діє на нас, хоча ми смутно представляємо, як це відбувається. Ми начебто входимо в особистий світ іншої людини й перебуваємо в ньому “як удома”. Необхідно розуміти, що цей процес повинен бути делікатним, без оцінювання й осуду. Для цього потрібно залишити на якийсь час свої цінності, емоції, свою точку зору, щоб увійти в світ іншої людини без упередженості. Це може допомогти розібратися у своїх емоціях, у їхній природі; зрозуміти вчинки й емоції інших людей, оцінити все з урахуванням інтересів як своїх, так й іншої людини. Пам'ятаючи, що ми відповідаємо за себе й свої дії, свої вчинки й рішення. Не порушуючи границю з егоїзмом чітко усвідомлювати, визначати свої бажання, почуття, дії, не нав'язувати їх і не вимагати 100 % їхнього сприйняття іншими. Вони мають право на своє бачення.
Переборювати бар'єри взаєморозуміння, що виникають у різних ситуаціях спілкування, непросто. Для цього потрібно добре розбиратися в нюансах людської психології, у тому числі й своєї власної. Значно простіше інше - самому не створювати ці бар'єри. Щоб не виявитися основною перешкодою на шляху до взаєморозуміння з навколишніми, людині необхідно знати психологічні правила спілкування, і насамперед навчитися керувати своїми емоціями, які найчастіше стають джерелом міжособистісних конфліктів.
Оскільки емоції не завжди бажані, тому що при своїй надмірності вони можуть дезорганізувати діяльність або їхній зовнішній прояв може поставити людину в неприємне положення.
Зняттю емоційної напруги сприяють:
- (як говорив І. П. Павлов, потрібно «пристрасть увігнати в м'язи»); для цього потрібно зробити тривалу прогулянку, зайнятися якою-небудь корисною фізичною роботою й т.д. Іноді така розрядка відбувається в людини як би сама собою: при крайньому порушенні вона ходить по кімнаті з кутка в куток, перебирає речі, рве що-небудь і т.д. Тик (мимовільне скорочення м'язів особи), що виникає в багатьох у момент хвилювання, теж є рефлекторною формою моторної розрядки емоційної напруги;
- написання листа, запис у щоденнику з викладом ситуації й причини, що викликала емоційну напругу; цей спосіб більше підходить для людей замкнутих і потаємних;
- слухання музики; музичною терапією займалися лікарі ще в Стародавній Греції (Гіппократ);
- зображення на особі посмішки у випадку негативних переживань; утримувана посмішка поліпшує настрій (відповідно до теорії Джемса-Ланге);
- активізація почуття гумору, тому що сміх знижує тривожність;
- м'язове розслаблення (релаксація), що є елементом аутогенного тренування й рекомендують для зняття тривоги.
Наполегливі спроби впливати на дуже схвильовану людину за допомогою угод, переконань, як правило, не бувають успішними через те, що через всю інформацію, що повідомляється, вона вибирає, сприймає й враховує тільки ту, що відповідає її емоційному стану. Більше того, емоційно збуджена людина може образитися, порахувавши, що її не розуміють. Краще дати такій людині виговоритися й навіть поплакати. Дійсно, вченими встановлено, що разом зі слізьми з організму віддаляється речовина, що збуджує центральну нервову систему.
Сучасній людині у своїх учинках часто доводиться керуватися головним чином не емоціями, а розумом, але в багатьох життєвих ситуаціях вплив емоцій на поводження людини досить великий. А загальне прагнення до підтримки себе у навколишніх позитивних емоційних станів - це стан здоров'я, бадьорості й щастя. Таким чином, ключі до здоров'я й щастя перебувають у наших власних руках.
Роль емоцій дуже велика, вони, як кольори веселки, фарбують внутрішній світ людини. Без емоцій світ був би нудний, одноманітний. Емоції є частиною людини, її життя. Адже любити, радуватися, веселитися – це щастя. Але навіть такі емоції як смуток, ненависть, горе й образу важливі для людини. Вони формують в неї почуття жалю, завзятості, а також уміння досягати мети й уміння переживати.
3. Потреби та їх роль у розвитку стресу
Фрустрація - це психічний стан людини, викликаний об'єктивно непереборними труднощами, що виникли при досягненні мети або вирішенні завдання. Слід зазначити, що термін «фрустрація» застосовується в сучасній науковій літературі в різних значеннях. Дуже часто під фрустрацією розуміють форму емоційного стресу. В одних роботах цим терміном позначаються фрустраційні ситуації, в інших - психічний стан, але завжди мається на увазі неузгодженість між поведінковим процесом і результатом, тобто поводження індивіда не відповідає ситуації, а отже, він не досягає мети, до якої прагне, а навіть навпаки, може прийти до зовсім протилежного результату.
Істотні для адаптації в даній ситуації звичайно пов'язані із широким діапазоном потреб, які не можуть бути задоволені в тій або іншій ситуації. Потреба - це стан індивіда, що створюється нестатком у чому-небудь. Існують різноманітні класифікації найбільш значимих з них. П. В. Симонов, наприклад, виділяє біологічні, соціальні й ідеальні. А. Маслоу стверджує, що існує певна ієрархія потреб, де до числа вищих ставляться соціальні потреби.
Неможливість задовольнити ту або іншу потребу викликає певна психічна напруга. У випадку реорганізації цілого комплексу потреб або їхньої неузгодженості, коли людина намагається вирішити два або більше взаємовиключні завдання, психічна напруга досягає найвищих меж й у результаті формується стан, що викликає порушення адекватності поводження, тобто фрустрація. Як правило, цей стан виникає в результаті якогось конфлікту, що прийнятий називатися інтрапсихічним конфліктом, або конфліктом мотивів. Характерна для інтрапсихічного конфлікту несумісність і зіткнення протилежних тенденцій особистості неминуче перешкоджають побудові цілісного інтегративного поводження й збільшують ризик зриву адаптації.