Відтворення може бути мимовільним і довільним. Мимовільне - це ненавмисне відтворення, без мети згадати, коли образи спливають самі собою, найчастіше по асоціації. Довільне відтворення - цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок, почуттів, прагнень, дій. Іноді довільне відтворення відбувається легко, іноді вимагає зусиль. Свідоме відтворення, пов'язане з подоланням відомих утруднень, що вимагає вольових зусиль, називається пригадуванням.
Якості пам'яті найбільше чітко виявляються при відтворенні. Воно є результатом і запам'ятовування, і збереження. Судити про запам'ятовування й збереження ми можемо тільки по відтворенню. Відтворення - не просте механічне повторення відбитого. Відбувається реконструкція, тобто розумова переробка матеріалу: змінюється план викладу, виділяється головне, вставляється додатковий матеріал, відомий з інших джерел.
Успішність відтворення залежить від уміння відновити зв'язку, які були утворені при запам'ятовуванні, і від уміння користуватися планом при відтворенні.
Фізіологічна основа дізнавання й відтворення - пожвавлення слідів колишніх порушень у корі головного мозку. При дізнаванні пожвавлюється слід порушення, що був уторований при запам'ятовуванні.
Форми відтворення:
- дізнавання - прояв пам'яті, що виникає при повторному сприйнятті об'єкта;
- спогад, що здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта;
- пригадування, що представляє собою найбільш активну форму відтворення, багато в чому залежну від ясності поставлених завдань, від ступеня логічної впорядкованості що запам'ятовує й збереженої в ДП інформації;
- ремінісценція - відстрочене відтворення раніше сприйнятого;
- эйдетизм - зорова пам'ять, що довго зберігає яскравий образ із усіма деталями сприйнятого.
Дізнавання якого-небудь об'єкта відбувається в момент його сприйнятті й означає, що відбувається сприйняття об'єкта, подання про яке сформувалося в людини або на основі особистих вражень (подання пам'яті), або на основі словесних описів (подання уяви). Процеси дізнавання відрізняються друг від друга ступенем визначеності. Найменш певне дізнавання в тих випадках, коли ми випробовуємо тільки почуття знайомості об'єкта, а ототожнити його із чим-небудь із минулого досвіду не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю дізнавання. Між певним і невизначеним дізнаванням є багато загального. Обоє цих варіанта дізнавання розгортаються поступово, і тому вони часто близькі до пригадування, а отже, є складним розумовим і вольовим процесом.
Забування - природний процес. Багато чого з того, що закріплено в пам'яті, згодом у тім або іншому ступені забувається. І боротися із забуванням потрібно тільки тому, що часто забувається необхідне, важливе, корисне. Забувається в першу чергу те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини істотним. Деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення, виводи.
Забування проявляється у двох основних формах:
а) неможливість пригадати або довідатися;
б) невірне пригадування або дізнавання.
Між повним відтворенням і повним забуванням існують різні ступені відтворення й дізнавання. Деякі дослідники називають їх «рівнями пам'яті». Прийнято виділяти три таких рівні:
1) відтворююча пам'ять;
2) пам'ять, що пізнає;
3) полегшуюча пам'ять.
Забування протікає в часі нерівномірно. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприйняття, а надалі забування йде повільніше.
Забування може бути повним або частковим, тривалим або тимчасовим.
При повнім забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, але й не упізнається. Часткове забування матеріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його не весь або з помилками, а також тоді, коли тільки довідається, але не може відтворити.
Тривале (повне або часткове) забування характеризується тим, що людині протягом довгого часу не вдається відтворити, пригадати що-небудь. Часте забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний матеріал у цей момент, але через деякий час все-таки відтворює його.
Забування може бути обумовлено різними факторами.Перший і самий очевидний з них - час. Менш години потрібно, щоб забути половину механічно заученого матеріалу.
Для зменшення забування необхідно:
1) розуміння, осмислення інформації
2) повторення інформації
Забування в значній мірі залежить від характеру діяльності, що безпосередньо передує запам'ятовуванню й відбувається після її.
Негативний вплив попередньому запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування. Негативний вплив наступної за запам'ятовуванням діяльності називають ретроактивне гальмування, воно особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність або якщо ця діяльність вимагає значних зусиль.
Можна припустити очевидну залежність: чим більше час знаходження інформації в психіці, тим глибше забування. Але для психіки характерні парадоксальні явища: люди похилого віку легко згадують про давно минулому, але настільки ж легко забувають тільки що почуте. Цей феномен називається «законом Рибо», законом зворотного ходу пам'яті.
Важливим фактором забування звичайно вважають ступінь активності використання наявної інформації. Забувається те, у чому немає постійній потребі або необхідності. Це справедливо найбільше стосовно семантичної пам'яті на інформацію, отриману в дозрілих літах.
Забування може бути обумовлено роботою захисних механізмів нашої психіки, які витісняють зі свідомості в підсвідомість мнас, що травмують, враження, де вони потім більш-менш надійно втримуються. Отже, «забувається» те, що порушує психологічну рівновагу, викликає постійну негативну напругу («мотивоване забування»).
Другими формами забування є помилкове пригадування й помилкове дізнавання. Загальновідомо, що сприйняте нами із часом втрачає в спогаді свою яскравість і виразність, стає блідим і неясним. Однак зміни сприйнятого раніше матеріалу можуть носити й інший характер, коли забування виражається не у втраті ясності й виразності, а в істотній невідповідності пригаданого дійсно сприйнятому.
Основними істотними причинами забування, що виходить за рамки середньостатистичних значень, є різні хвороби нервової системи, а також сильні психічні й фізичні травми. У цих випадках іноді наступає явище, називане ретроградною амнезією. Вона характеризується тим, що забування охоплює собою період, що передує події, що послужила причиною амнезії. Із часом цей період може зменшитися, і навіть більше того, забуті події можуть повністю відновитися в пам'яті.
Забування також наступає швидше при розумовому або фізичному стомленні. Причиною забування може бути й дія сторонніх подразників, що заважають зосередитися на потрібному матеріалі, наприклад дратівних звуків або предметів, що перебувають у поле нашого зору.
Пам'ять - одна із самих уразливих здатностей людини, її різноманітні порушення досить поширені. Індивідуальні параметри людської пам'яті відрізняються дуже більшим діапазоном, тому поняття «нормальна пам'ять» досить розпливчасто. Наприклад, ваші спогади раптом стають живі й різкі, детальніше звичайного, у них відтворюються самі дрібні подробиці, ви й не підозрювали, що все це «помнете». У цьому випадку говорять про гіперфункції пам'яті, що зв'язана звичайно із сильним порушенням, пропасним хвилюванням, прийомом деяких наркотиків або гіпнотичним впливом.
Порушення емоційної рівноваги, почуття непевності й тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції пам'яті, що приймає в цих випадках форму нав'язливих спогадів. Ми непереборно згадуємо свої вкрай неприємні або ганебні вчинки.
Набагато частіше зустрічається ослаблення функцій пам'яті, часткова втрата здатності зберігати або відтворювати наявну інформацію. До самих ранніх проявів погіршення пам'яті ставиться ослаблення вибірної репродукції, утруднення у відтворенні необхідного в цей момент матеріалу.
При амнезії спочатку втрачаються здатності запам'ятовувати нову інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам'яті. У першу чергу забувається те, що було засвоєно зовсім недавно, тобто нові дані й нові асоціації, потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам'яті події дитинства, юності зберігаються набагато довше.
Порушення безпосередньої пам'яті, або «корсаковский синдром», проявляється в тім, що порушено пам'ять на поточні події, людина забуває, що він тільки що зробив, сказав, побачив, тому нагромадження нового досвіду й знань стає неможливим, хоча колишні знання можуть зберігатися.
Виділяють також порушення опосередкованої пам'яті, коли опосередковані способи запам'ятовування, наприклад малюнки, символи, пов'язані з якоюсь інформацією, не допомагають, а утрудняють роботу пам'яті, тобто підказка не допомагають у цьому випадку, а заважають.
Якщо при повноцінному функціонуванні пам'яті спостерігається «ефект Зейгарник», тобто незавершені дії запам'ятовуються краще, те при багатьох порушеннях пам'яті відбувається й порушення мотиваційних компонентів пам'яті, тобто незавершені дії забуваються.
Цікаві факти обманів пам'яті, що мають звичайно форму вкрай однобічної вибірковості спогадів, помилкових спогадів і перекручувань пам'яті. Обумовлено вони звичайно сильними бажаннями, незадоволеними потребами й потягами. Перекручування пам'яті часто пов'язані з ослабленням здатності розрізняти своє й чуже, те, що людина переживала й дійсності, і те, про що він чув або читав. При багаторазовому повторенні таких спогадів відбувається їхня повна персоніфікація, тобто людина зовсім природно й органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які він іноді сам і відкидав, згадує про деталі подій, у яких ніколи не брав участь. Це показує, наскільки пам'ять тісно пов'язана з уявою, фантазією й з тим, що іноді називають психологічною реальністю.