Смекни!
smekni.com

Профілактика та корекція поведінки підлітків (стр. 2 из 5)

З погляду системного вирішення зазначеної проблеми важливим є комплексне медичне, психологічне, соціальне, правозахисне та педагогічне забезпечення профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

1.2 Особливості профілактики та корекції поведінки молодших школярів

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи то передусім відмічаємо, ранню профілактику, яка охоплює наступність і взаємозв'язок в системі «Дитячий садок – початкова школа».

Власне запропонована система дає значний виховний ефект, розвіює твердження багатьох вчителів про безперспективність профілактичної роботи в сучасних умовах.

Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в її основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як результат, уже в 3‑му класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий – не любить школу, кожен п'ятнадцятий – її ненавидить.

У системі профілактичної роботи рання профілактика має особливе значення. Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні – це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика – це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб'єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини. (9: с. 161)

Немає сумніву в тому, що рання профілактика буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому – 11–16‑літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку – це лише прояв специфічних особливостей даного віку. Насправді ж, якщо вчасно не провести відповідну роботу по виявленню незначних відхилень у моральному розвитку, то в подальшому вони не тільки не зникнуть, а навпаки – нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших аномалій. (12: 73)

Спостереження свідчать про те, що такі відхилення помічаються досить рано. Три чверті усіх важких дітей уже в першому класі проявляли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами, втікали з уроків, багато з них уже у 1–2 класах опинялись у становищі «ізольованих» і надавали перевагу позашкільній сфері взаємовідносин.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому дістається багато клопоту вчителю. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті і злі, недружелюбні і злі, або ж, навпаки, розв'язані, балакучі, неслухняні. Деякі вчителі і батьки схильні пояснювати ці явища як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6‑річних) – незавершеністю розвитку нервової системи, переважанням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись в роботу, думати та ін.

Розповсюдженим є явище, коли уже в перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, недовірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися.

Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Дослідження свідчать, що діти з глибокими відхиленнями в розвитку не засвоюють звичайну навчальну програму, далі неуспішність заважає формуванню позитивних міжособистісних стосунків з однолітками. Ці факти викликають у дитини невротичний стан. Вона стає збудливою, агресивною. В результаті надалі відбуваються порушення у вольовій сфері, знижується контроль за вчинками, що нерідко призводить до правопорушень.

До вивчення дітей з моральними і поведінковими аномаліями слід підходити дуже обережно і ретельно. Вчителі нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини, і не шукаючи позитивних якостей особистості, на які можна покластися при вихованні.

Якраз гуманізація навчально-виховного процесу і полягає у вмінні вчителя дати вичерпну оціночну характеристику позитивних рис дитини: інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її результатів, прояв інтересів і нахилів. Така діагностика дає можливість, виходячи з витоків важковиховуваності, визначити оптимальні шляхи корекції аномальних проявів у поведінці, звести до мінімуму можливість подальшого поглиблення важковиховуваності дитини. (3: с. 209)

Першим кроком педагога у реабілітації дитини в класному колективі (а відчуженість невстигаючих найгостріше і найяскравіше проявляється у початкових класах) має бути. подолання відчуженості учня. І тут серйозною перешкодою в успішній корекційній роботі можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи, незнання вікових і статевих відмінностей учнів тощо. Особливо діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженої чи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці. Неуспіх у навчанні негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому.

Враховуючи той факт, що для молодших школярів притаманні такі антигуманні прояви як грубість, капризність, впертість, забіякуватість, байдужість, озлобленість, брехливість та ін. рання профілактика має бути спрямована на корекцію антигуманних рис. (7: с. 62)

При цьому ефективними є ігрові методи, проведення різноманітних етичних бесід із застосування ігрової діяльності.

Мета і зміст таких бесід – нейтралізувати й попередити недостойні вчинки учнів, викликати вдоволеність від наданої комусь допомоги.

Самі заняття будуються так, щоб дитина без особливих зусиль, але послідовно і постійно оволодівала етичними знаннями й умінням застосувати їх у своєму житті і спілкуванні з оточуючими. Вікові особливості дітей вимагають, щоб такі заняття проводились у захоплюючій формі, були емоційними, методично різноманітно побудовані, насичені прикладами і конкретними фактами. Вони не повинні перевищувати 30 хвилин. Найкраще їх проводити 2–3 рази на тиждень в режимі групи продовженого дня.

Зміст етичних бесід має бути спрямований на формування у школярів початкових класів установок на те, що сварки і конфлікти не можна вирішувати з позиції сили. Сильніший той, хто проявляє витримку і розум, виконує свої обіцянки перед батьками, вчителями і друзями, допомагає в сім'ї й несе покарання за підступність і зло. Такі бесіди мають вчити дітей бути не надміру високої думки про себе, визнавати свої помилки, просити вибачення, вчать милосердю і прагненню допомогти іншим. Головне навчити розуміти, що основна цінність для людини – це не матеріальні предмети, а її душа, і за погані вчинки треба відповідати. Вчити любити простоту і довірливість, формувати почуття єдності і поваги до всіх людей, прощати один одному, навіть після заподіяного зла, допомагати дітям не відступати перед труднощами.

Як правило, така робота приносить досить вагомі результати. Діти набувають здатності оцінювати свої вчинки, давати собі правильну оцінку.

Досвід профілактичної роботи у початкових класах свідчить про значні можливості попередження правопорушень серед учнів засобами гуманізації навчально-виховного процесу на ранньому етапі навчання.

Нижня вікова межа ранньої профілактики відносна, однак доцільно розпочинати ранню профілактику відхилень у поведінці уже в старших групах дитячого садка. До цього висновку приходять педагоги, аналізуючи успішність учнів у середніх і старших класах. Вони доводять, що незасвоєння навчального матеріалу і небажання учнів навчатися закладається у початкових класах. У свою чергу вчителі початкових класів, не заперечуючи того, що фундамент майбутньої радості від такої копіткої праці як навчання залежить, у першу чергу, від них, справедливо наполягають на необхідності спеціальної підготовки дитини до школи, вміння батьків допомогти дитині.

1.3 Основні принципи, шляхи, засоби та етапи перевиховання педагогічно занедбаних дітей

До педагогічно занедбаних вихованців має бути особлива увага з боку професійних педагогів, батьків і всіх, хто систематично спілкується з такими дітьми.

Перевиховання, – як наголошує дослідник М.М. Фіцула, – це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей. (11; 19) Вихователю доводиться мати справу з підлітками, в яких проявляються лише окремі риси, що суперечать нормам моралі. У таких випадках йдеться не про перевиховання, а про виправлення.

Перевиховання – процес досить складний, тривалий, багатогранний, який має реалізувати певні функції – відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу.