Смекни!
smekni.com

Психологічні фактори агресії (стр. 1 из 3)

1. Дослідження агресії

1.1 Іноземний досвід

Створюється враження, що наше поводження по відношенню друг до друга стає усе більше деструктивним. У США, де збільшення кількості поліцейських і економічний підйом 90-х років привели до деякого спаду злочинності, повідомляється, що число щорічно чинених злочинів досягає одного мільйона. На озброєння й утримання армії у світі витрачається 1,4 мільйони доларів у хвилину - і це гроші, які можна було б витратити на самі гострі потреби сучасності: на боротьбу з голодом, на утворення, на захист навколишнього середовища.

Відповідно до соціальних психологів, агресія — це поводження, націлене на те, щоб принести шкода іншому. Сюди не ставляться дорожньо-транспортні випадки, заподіяння болю під час лікування зубів, а також ненавмисні зіткнення на тротуарах. Під це визначення попадають рукоприкладство, прямі образи й навіть глузування, якщо вони вимовляються в недоброзичливому тоні або при спалаху емоцій. Коли жителі Іраку знищували жителів Кувейту, вторгаючись у їхню країну, а союзники вбили 100 000 іракців, виганяючи їх з Кувейту, мотиви дій можна назвати інструментальними - це був простий шлях захопити територію, але їхнє поводження проте було агресивним.

1.2 Біологічні фактори

Філософи довго сперечалися, ким людина є по своїй природі: добродушним і покладливим «шляхетним дикуном» або, в основному, некерованим, імпульсивним твариною? Перше уявлення, що зв'язується звичайно з філософом Жан-Жаком Руссо, складає провину за соціальне зло не на людську природу, а на суспільство. Друге - , що, у свою чергу, зв'язують із філософом Томасом Гоббсом (Thomas Hobbes, 1588-1679), розглядає соціальні обмеження як необхідні для приборкання тваринних проявів людської натури, що бідує в строгому контролі. У нашім сторіччі погляди Гоббса про те, що агресивні спонукання є вродженими й тому неминучими, розділяли Зиґмунд Фрейд і Конрад Лоренц.

Фрейд, засновник психоаналізу, думав, що джерело людської агресії - це переорієнтування енергії примітивного потяга до смерті (яке він називав «інстинктом смерті») на інші. Лоренц, що вивчав поводження тварин, розглядав агресію скоріше як адаптивне, а не як само руйнівне поводження. Але обоє вчених одностайні в тім, що агресивна енергія має інстинктивну природу. На їхню думку, якщо вона не знаходить розрядки, то накопичується доти, поки не вибухає або поки підходящий стимул не випустить її назовні, як миша з мишоловки. Лоренц (1976), незважаючи на свою зайнятість, брав участь в обговоренні на тему, чи володіє людина вродженими механізмами гальмування агресії (тими, що роблять нас беззахисними). Його пугала озброєність «бійцівським інстинктом» без наявності засобів його гальмування.

Ідея вважати агресію інстинктом підтвердила свою повну неспроможність тоді, коли перелік усіляких людських інстинктів виріс до того, що почав чи охоплювати не всі мислимі дії людини. До того ж учені вже почали усвідомлювати тім, як сильне поводження варіюється від однієї людини до іншої й від однієї культури до іншої. Очевидно, що фізіологічні фактори впливають на наше поводження настільки ж успішно, як і виховання - на наш характер. Наші переживання взаємозалежні з нашої генетично вибудуваною нервовою системою.

1.2 Вплив нервової системи

Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, у людському мозку немає ніякого «центра контролю агресії». Однак учені виявили - і у тварин, і в людини - ділянки нервової системи, відповідальні за прояв агресії.

При активації цих структур мозку ворожість зростає; дезактивація веде до зменшення ворожості. От чому навіть самих лагідних тварин можна привести в лють, а сам лютих - приборкати.

В одному з експериментів дослідники вживили електрод у мозок домінуючої мавпи - в область, відповідальну за гальмування агресії. Одержавши у своє розпорядження пульт дистанційного керування, маленька мавпа навчилася натискати на кнопку, що активує електрод, щораз, коли мавпа-тиран починала поводитися загрозливо. Активація мозку проявляється й у людей. Так, після безболісної для пацієнтки електростимулювання мигдалеподібного тіла (ділянка кори головного мозку) вона розлютувалася й ущент розбила об стіну свою гітару. Лише випадково вона промахнулася й тому не ушкодила голову психіатрові).

1.3 Генетичні фактори

Спадковість впливає на чутливість нервової системи до збудників агресії. Добре відомо, що деяких тварин розводять із розрахунком використання їхньої агресивності. Іноді це робиться із практичних міркувань (розведення бійцівських півнів), іноді переслідуються наукові цілі. Кирсти Лагерспец, фінський психолог, взяла звичайних мишей-альбіносів і розділила їх на дві групи: на агресивні й неагресивні. Повторивши цю процедуру в 26 поколіннях, вона одержала один виводок неймовірно лютих мишей, а інший - винятково спокійних.

Точно так само агресивність варіюється й у приматів, і в людей. Наш темперамент - те, наскільки ми сприйнятливі й реактивні, - частково дається нам від народження й залежить від реактивності нашої симпатичної нервової системи (Kagan, 1989). Опитані окремо близнюки (з ідентичним генотипом) частіше, ніж генотипи яких відрізняються, як у звичайних братів і сестер, висловлювали подібна думка про ступінь своєї «гарячності».

1.4 Біохімічні фактори

Хімічний склад крові - ще один фактор, що впливає на чутливість нервової системи до стимуляції агресії. І лабораторні експерименти, і відомості, що надходять із поліцейських ділянок, показують: людей у стані алкогольного сп'яніння набагато легше спровокувати на агресивне поводження. Люди, винні в здійсненні насильства, часто: 1) зловживають алкоголем; 2) стають агресивними на тлі інтоксикації.

В експериментальних умовах випробувані, що перебувають у стані інтоксикації, посилають більше сильні розряди електричного струму «карним». У реальному світі під впливом алкоголю відбувається майже половина злочинів, пов'язаних з насильством, у тому числі й сексуальному характері (Abbey & others, 1993, 1996; Seto & Barbaree, 1995). В 65 випадках з 100 убивця й/або його жертва приймали алкогольні напої (American Psychological Association, 1993). Алкоголь підсилює агресивність, знижуючи в людини рівень осудності, послабляючи здатність передбачати наслідки чинених дій (Hull & Bond, 1986; Steele & Southwick, 1985). Алкоголь затушовує індивідуальність і знімає заборони.

Існують і інші біохімічні впливи; так, високий рівень цукру в крові може підвищити агресивність людини. Хоча гормональний вплив яскравіше проявляється у тварин, чим у людей, препарати, що знижують рівень тестостерону в чоловіків, схильних до насильства, послабляють їхні агресивні похилості. Після досягнення 25-літнього віку рівень змісту тестостерону в крові чоловіків знижується, паралельно зменшується й кількість «насильницьких» злочинів.

В ув'язнених, засуджених за неспровоковані насильницькі дії, рівень тестостерону звичайно вище, ніж в ув'язнених, що зробила злочини, не пов'язані з насильством. Також замічено, що серед нормальних підлітків і дорослих чоловіків ті, у кого рівень тестостерону вище, більше схильні до агресивного поводження, наркотичній залежності й агресивним проявам у відповідь на провокацію. Тестостерон можна зрівняти з енергією батарей. Отже, існують біологічні, генетичні й біохімічні фактори, що сприяють виникненню агресії. Але бути може, агресія є настільки значною й невід'ємною частиною людської природи, що перетворює мирні відносини в просто нездійсненну мрію? Американська психологічна асоціація й Міжнародна рада психологів, об'єднавшись із іншими громадськими організаціями, одностайно схвалили заяву, розроблена багатонаціональним колективом учених (Adams, 1991), у якому говориться: «З погляду науки некоректно заявляти, що війна й взагалі поводження, пов'язане з насильством, генетично закладено в людській природі й що війни викликаються "інстинктом" - тобто, в остаточному підсумку, мають якусь одну просту мотивацію». Як ми побачимо далі, існують реальні способи ослаблення людської агресії.

2. Психологічні фактори

2.1 Фрустрація й агресія

Теплий вечір. Утомлений після двох годин занять, ви позичаєте в приятеля небагато дрібних монет і квапливо йдете до найближчого автомата з написом «Прохолодні напої». Поки автомат ковтає дріб'язок, ви вже майже відчуваєте смак холодні, освіжаючі коли. Але от кнопка натиснута - і нічого не відбувається. Ви знову натискаєте. Потім клацаєте по кнопці повернення монет. Знову нічого. Тоді ви вже починаєте бити по всіх кнопках не перебираючи й з усією силою трясете автомат. І от з спрагою ви плететеся назад, до своїх підручників. Чи зросте ймовірність того, що ви скажете або зробите своєму сусіду що-небудь неприємне?

Відповідно до однієї з перших психологічних теорій агресії, відповідь буде: «Так». «Фрустрація завжди веде до прояву агресії»,— писали Джон Доллард і його колеги (John Dollard & others, 1939, p. 1). Фрустрація - це все, що перешкоджає досягненню мети (у тому числі й несправний автомат з написом «Прохолодні напої»). Фрустрація підсилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо одержати задоволення, але це блокується.

Енергія агресії необов'язково направляється на причину, її що викликала. Поступово ми навчаємося придушувати бажання прямої відплати, особливо коли нестриманість може викликати несхвалення або навіть покарання з боку навколишніх. Замість прямої відповіді ми переносимо наші ворожі почуття на більше необразливі мішені. Саме про такий зсув мова йде в старому анекдоті про чоловіка, що сварить дружину, що волає на сина, що пне собаку, що кусає листоношу.

Класична теорія фрустрації-агресії. Фрустрація створює мотивацію для прояву агресії. Страх покарання або осуду за агресію, спрямовану безпосередньо на першопричину фрустрації, може обумовити перенос агресивного удару на іншу мішень або навіть на себе самого (по даним Dollard & others, 1939; Miller, 1941).