У якому напрямку піде цей розвиток, важко передбачати; як представляється, три моменти особливо істотні: взаємне відношення природи й техніки, організація соціального життя й апарата влади, почуття власної ролі в суспільстві.
Існуюче дотепер відношення техніки до природи можна визначити як антагоністичне; техніка прагнула підкорити собі сили природи; завдяки їй людина забирала владу над своїм природним оточенням і трансформував його в штучне, у якому тепер не занадто-те добре себе почуває. Він уже дійшов до такого пункту, у якому він змушений відмовлятися від своєї влади над природою й міняти своє відношення до неї від антагоністичного до симбіотичному. Симбіоз техніки із природою зробить середовище людини менш штучної й стереотипної, і в пий буде більше індивідуальності. Перші ознаки такого співробітництва можна вже спостерігати. Зразки природи використовуються в техніку. Більша увага приділяється охороні природи. Урбаністи й архітектори прагнуть гармонізувати елементи природи із проектами міст і будинків. Усе більше тісним стає співробітництво між фахівцями в області автоматики й нейрофізіологами (багатьма ідеями автоматика зобов'язана нейрофізіології, і, у свою чергу, модель цифрових і аналогових машин полегшує розуміння функцій мозку). Звертається увага на адаптацію людини до умов сучасної техніки (медицина й психологія праці) і т.д.
Нечувана марнотратність природи знаходить своє відбиття в польській моделі промислового виробництва, яку не можна, однак, визнати зразком, гідним наслідування.
Сучасна організація з її високим коефіцієнтом в'язкості, що перешкоджає розрядці творчих тенденцій, зі своєю штучністю й безглуздістю веде в остаточному підсумку до військових катаклізмів; організація застарілому, сприятливому наростанню взаємної байдужності й навіть ворожості, почуттю фрустрації, відчуженню й т.д., повинна піддатися перетворенню. Доводиться сумніватися в тім, що це може відбутися в найближчому поколінні. Еволюція організаційних структур суспільства в загальному протікає повільніше в порівнянні з іншими формами людського життя. Невідомо також, як повинна виглядати ідеальна модель організації суспільства.
Іноді критикується суспільний мінімалізм молоді, постановка для себе незначних соціальних цілей - щасливе сімейне життя, робота, що приносить задоволення, знайомство з іншими країнами й народами. Може бути саме в цьому напрямку й повинна здійснюватися санація соціального життя? У малій соціальній групі є більший ступінь волі, ніж у більших групах, які звичайно придушуються вихідними зверху цілями, нормами й приписаннями. У малій групі людина контактує з іншими членами групи віч-на-віч, не є тільки статистичною одиницею або прихильником тієї ж самої ідеології (національної, релігійної, політичної й т.п.) Існувало б, щоправда, протиріччя між масовим методом промислового виробництва й соціальним життям у малих групах. Однак при високій спеціалізації методів виробництва вже не буває монолітної маси працівників, але створюються диференційовані групи фахівців.
Переміщення центра ваги з більших соціальних груп на малі було б, мабуть, найкращим захистом від небезпеки технічного погляду на людину. У малій групі людино не може стати «номером» (горезвісним «гвинтиком» виробничої машини), зберігаючи свою індивідуальність; його контакт із іншими членами групи є людським контактом, а не технічним. Факт, що в середньому кожна людина є одночасно членом декількох малих груп, може полегшити співробітництво між окремими групами й зм'якшити антагонізми між ними. З іншого боку, більші групи - расові, національні, релігійні, політичні, економічні й т.п. - імовірно, будуть втрачати свою атрактивність, головним чином тому, що члени малої групи будуть рекрутуватися з осіб, що належать до різних більших груп. А емоційні зв'язки, що виникають у контактах «віч-на-віч», завжди більше міцні в порівнянні з іншими зв'язками, що існують у більших групах. Крім того, засобу комунікації полегшують взаємне пізнання людей з різних більших соціальних груп, що завжди послабляє переконання в перевазі власної групи й зм'якшує взаємні антагонізми.
Надзвичайне багатство інформації, що обрушується на людину сучасної цивілізації, у майбутньому повинне бути їм раціонально використано. Можливо, з'являться нові, більше синтетичні форми передачі ідей, виникнуть певні інтегруючі системи, що полегшить засвоєння інформації. (Популярність кібернетики свідчить про велику потребу саме в таких інтегруючих системах.) У всякому разі людина майбутнього буде розташовувати значно більше багатими асортиментами культурної спадщини в порівнянні з його не настільки далекими предками. Він зможе з нього вільно вибирати те, що найбільше відповідає структурі його особистості. Завдяки цьому повинна зростати ступінь розходжень між людьми. Людей, не скроєних на одну мірку, будуть дивувати й будуть дратувати всякі спроби формувати всіх по одній моделі.
Завдяки засобам комунікації усе більше будуть стиратися міжнаціональні розходження, а можливо, у більше віддаленому майбутньому, і накрито. Уже сьогодні молодіжний стиль має інтернаціональний характер, і часто буває важко визначити національність парубка.
З організаційною структурою суспільства зв'язана проблема влади. Хоча це й лоскітлива проблема, можна, однак, затверджувати, що сучасні люди почувають неспроможність володарів. У загальному це не є критикою з їх боку, оскільки віддається звіт у тім, що людина, навіть геніальний, при справжній складності відносин, економічних, соціальних і т.д., не був би в стані управляти більшими соціальними групами, але міг би хіба що привести їх до військового катаклізму, чого, зрозуміло, ніхто не хоче. З іншого боку, розвиток автоматики веде до того, що проблеми організації й керування можуть передаватися машинам. Поки ще це прості проблеми, але в майбутньому вони будуть усе більше складними.
Аналогічно тому, як раніше машини замінили силу людських м'язів, так у майбутньому вони можуть доповнити, якщо не замінити, людські організаційні здатності. Колись вони загрожували робітником безробіттям, у майбутньому можуть загрожувати володарям. Мова йде не про абсурдний міраж суспільства, керованого електронними мозками, але про зміну обсягу функцій майбутніх керівників більших соціальних груп. Багато проблем, якими сьогодні вони змушені займатися, у майбутньому можуть дозволятися машинами, завдяки чому їм буде легше зберегти погляд на людину як людини.
З машиною не буває дискусій. Якщо хочуть неї використовувати, повинні її слухати. У загальному легше підкорятися наказам машини, чим іншої людини. Тому що з людиною можна сперечатися, прав він чи ні, можна розраховувати, що він змінить своє рішення. Людина, навіть найбільше технічно орієнтований, залишається людиною, а виходить, може помилятися й не завжди керуватися винятково тільки розумом. Іноді доводиться його слухати всупереч переконаності в помилковості його рішення, що, зрозуміло, викликає почуття бунту. Відносно машин такі почуття харчувати неможливо, тому що вони були б смішні. Якщо рішення машини помилкові, вона марна і її доводиться викидати. Важко бунтувати проти червоного світла світлофора. Цьому сигналу варто підкорятися, іншого вибору немає. Накази машин абсолютні й незаперечні. Або апріорі приймається їхня безпомилковість, або вони взагалі не використовуються. Мир, керований тільки машинами, був би миром строго детермінованим, у якому не було б місця людським сумнівам, коливанням, невдоволенню й бунту.
Досягнутий у ході розвитку техніки прогрес у біологічних науках дозволяє припускати, що у відносно недалекому майбутньому вдасться управляти психічними процесами людини. Уже сьогодні за допомогою відповідних психофармакологічних засобів можна змінити настрій, зменшити страх і занепокоєння, викликати зміна сприйняття навколишнього світу й власного тіла. За допомогою електродів, імплантованих у відповідні частини мозку, можна управляти на відстані поводженням тварин і довільно змінювати їхні психічні реакції. Відкриття генетичного коду (одне з найбільших відкриттів XX століття), імовірно, дозволить у майбутньому змінити також і код. У результаті можна буде в рослин, тварин, а, можливо, і в людей створювати ті риси, які бажані в цей момент.
Щось подібне, тільки на основі гормонального впливу, уже відбувається в царстві бджіл. Залежно від потреб виробляється більше воїнів, працівників або трутнів.
Це одна з найбільших пасток магічної влади, що дає наука. За допомогою технічних засобів людина зможе управляти власним розвитком і власним поводженням, а також власними переживаннями. За допомогою таблетки або натисканням кнопки він зможе довільно змінювати настрій, управляти своїми почуттями, модулювати процеси сприйняття, збільшувати інтенсивність розумових процесів і т.д. Молода пара, що бажає мати дитину, зможе замовити собі бажаний набір властивостей для майбутнього потомства.
Варто припустити, що в турботі про благо людства, тому що завжди найдуться такі люди, які захочуть поліпшувати інших людей, певні групи людей будуть прагнути штучно управляти психічними процесами інших людей. Замість того, щоб спокійно викликати в себе за допомогою таблеток або електричних імпульсів різного роду приємні почуття, вони будуть викликати в підлеглих їм людей більше корисні психічні стани, наприклад, ентузіазм до роботи, сміливість, самопожертва, а у випадку війни - спрагу вбивати інших і т.д. Вони будуть також впливати на регуляцію народжень, не тільки кількісно, але і якісно. Люди будуть народжуватися відповідно плану геніями або дебілами, людьми спокійними або агресивними, податливими або владними, художниками або математиками й т.д. Імовірно, електронні машини будуть визначати актуальні потреби у відповідних психічних станах і способах поводження, як і демографічні потреби. Наприклад, червоне світло у входу до місця роботи буде означати, що слід прийняти анти агресивну таблетку, або нажати відповідну кнопку стимулятора мозку. Імовірно, при зниженні витрат на виробництво електронних машин можна буде встановити в себе будинку подібні пристрої, що дозволить уникати багатьох конфліктів.