Смекни!
smekni.com

Психологія творчості (стр. 4 из 4)

Сублімація сили статевого інстинкту, відвертання його в бік вищої культурної мети стають можливими лише для мізерної меншості людей та й то тимчасово, і менш за все — в пору полум'яної юності. Більшість людей через те стають неврастеніками.

Відношення між можливою сублімацією та необхідністю сексуального задоволення коливається для окремих людей, навіть для різних покликань, професій. Стримання для митця майже неможливе, отримання для молодого вченого — нерідке явище. Вчений завдяки отриманню може набути сил для своїх занять. У митця художня працездатність, на думку Фройда, буде сильно підвищеною завдяки статевим переживанням.

У праці «Цивілізація та її невдача» Фройд указує на три засоби боротьби з життєвими труднощами. Перший — це вольове відхилення невдач, другий — фіктивні задоволення, що зменшують нещастя, третій — різні токсичні речовини, які роблять нас байдужими до цих нещасть.

Сублімація допомагає спрямувати інстинктивні прагнення так, щоб вони не були фрустровані, пригнічені оточенням. Сублімація стає найбільш успішною, коли індивід знає, як підвищити свою здатність до отримання задоволення від своєї інтелектуальної праці. Це вдається небагатьом. Проте сублімація не забезпечує повного захисту від психічних страждань. Адже цей захист вразливий, доступний для нападок.

Мистецтво, як вважає Фройд, — ілюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії. Мистецтво збуджує нас як слабкий наркотик і дає нам тимчасове сховище від труднощів. Його вплив не настільки сильний, щоб дати нам забуття реальної злиденності. Естетична діяльність не допомагає в наших стражданнях, але дає значну компенсацію. Фройд твердить, що сублімація інстинкту є дуже помітною рисою культурної еволюції і робить можливими вищі розумові дії, наукову, художню, ідеологічну активність, щоб відігравати таку важливу роль у цивілізованому світі. Культура «мас в собі значну частину психічної енергії. Культура потребує брати її із сексуальності», — заявляє основоположник психоаналізу.

Теорію сублімації Фройда було піддано серйозній критиці навіть деякими його послідовниками, правда, з метою вдосконалення і дальшого розвитку. У Фройда залишалося незрозумілим, чому в одного індивіда якісь конфлікти призводять до неврозів, а інші, схожі конфлікти, знаходять вияв у художній творчості. Психоаналітики намагаються визначити різницю між мотивами цих форм діяльності. Бажання сили, слави та жіночої любові, що їх Фройд вважав провідними мотивами творчості, можуть траплятися в деяких митців. Але ці мотиви не мають загального характеру і суттєвого зв'язку зі змістом творчості.

Бажання експресії, вираження емоції, свідомого або несвідомого, мають, за Биховським, незрівнянно більше значення. Мотивація митця найчастіше є бажанням відтворити минулий досвід — щасливий або нещасливий, уберегти його від зникнення. Повторення емоцій минулого страждання має слугувати меті подолання їх негативного впливу на психіку. Це досягається шляхом активного відтворення і трансформації з використанням засобів, властивих для художніх творів.

Функція «ego» («Я»), за Биховським, — опредметнювати сирий матеріал несвідомого в художніх творах. Чим сильніше «ego», тим краще воно може вирішити це велике завдання, тим більше воно може відділити себе від хаосу витіснених ефектів і всього несвідомого. Тому письменник може проектувати різні сторони своєї особистості на характери своїх героїв. У цьому проектуванні він стає верховним майстром свого уявного лялькового театру — замість того щоб самому бути маріонеткою.

Митець хоче увічнити у своїх творах власний досвід і запобігти особистому зникненню у вічній течії життя, у вічному потоці й перетворенні.

З поняттям сублімації психоаналітики тісно пов'язують поняття ідентифікації та розкривають роль цього явища у художній творчості.

Під ідентифікацією психоаналітики розуміють перенесення людини к ситуацію третьої особи з наступними афективними та інтелектуальними реакціями на це перенесення. Вони вбачають у цьому запоруку успіху при лікуванні, оскільки воно дає пацієнтові можливість відреагувати на свої незжиті афекти і звільнитися від їхнього патогенного впливу.

За неможливості прямо виявити статеву енергію вона перетворюється на енергію другого порядку, стає джерелом творчої уяви. Саме в цій сублімації енергії статі важлива роль належить ототожненню. У творчості митець позбувається комплексів, які могли б привести його до неврозу. В ідентифікації зі своїми героями він відреаговує на свої незадоволені афекти, які не можуть знайти застосування в житті. При цьому психоаналітики зауважують, що творчість є соціальним продуктом. Але насправді це залишається декларацією: адже соціальна природа людини, пояснена з позицій класичної психоаналітичної теорії, має лише негативний смисл.