Смекни!
smekni.com

Розвиток і самоактуалізація особистості (стр. 3 из 3)

Це повністю спростовує ранній підхід Фрейда, відповідно до якого ці різні сили становлять дихотомію як (а) взаємовиключні, антагоністичні, а не доповнюють один одного або сили, які співпрацюють друга із другом, і (в) різні по «якості» (одна краще, інша гірше).

Тут ми знову (у деяких випадках) говоримо про здоровий несвідомий і бажаний регрес. Більше того, ми говоримо про інтеграцію раціонального й ірраціонального. із чого треба, що ірраціональне також можна вважати чимсь здоровим, бажаним і навіть необхідним.

Здорові люди більше інтегровані й в іншому змісті. У них воля, пізнання, емоції й моторні функції менш відділені друг від друга й більше сінергичні, тобто співробітничають, а не конфліктують. Раціональні, зважені думки можуть привести до тих же самим висновкам, що й думки, породжені сліпими бажаннями. Така людина хоче й одержує задоволення від того, що для нього добре. Його спонтанні реакції так ефективні й точні, як якби вони були продумані заздалегідь. Його почуттєві й моторні реакції у великому ступені відповідають один одному. Органи почуттів у нього більш тісно взаємодіють один з одним. Більше того, він розуміє проблемність і небезпеку тих вікових раціоналістичних систем, які розташовують здатності в ієрархічному порядку, на чолі якого встає раціональність, а не інтеграція.

Це рух у напрямку концепції здорового несвідомого й здорової раціональності загострює наше усвідомлення обмеженості чисто абстрактного мислення, вербального й аналітичного мислення. Якщо ми сподіваємося дати миру повний опис, то нам необхідно звільнити місце для довербальних, невимовних, первинних процесів, для конкретно-почуттєвого, інтуїтивного й естетичного пізнання, тому що в реальності є аспекти, які можна пізнати тільки в такий спосіб. Це ставиться навіть до науки, оскільки тепер ми знаємо, що коріння творчості йдуть у нераціональне, мова неадекватна й не може бути адекватний повному опису реальності, за межами будь-якої абстрактної концепції залишається значна частина реальності, те, що ми називаємо «знанням» (яке, як правило, надзвичайно абстрактно, вербально й чітко визначене), найчастіше не дає нам побачити ті частини реальності, які залишилися за межами абстракції. Тобто воно дає нам можливість краще побачити одні речі, не дозволяючи розглянути інші. В абстрактного знання є свої плюси й свої мінуси.

Наука й утворення, які є занадто абстрактними, вербальними й «книжковими», не залишають досить місця для безпосереднього, конкретного, естетичного переживання, особливо - суб'єктивних подій усередині індивіда. Наприклад, прихильники організмизму в психології напевно погодяться з необхідністю більшої уваги до навчання мистецтвам, танцю, спорту (у грецькому дусі) і з важливістю феноменологічних спостережень.

Головною метою абстрактного, аналітичного мислення є максимально можливе спрощення - формула, діаграма, карта, креслення, схема, малюнок, певні види абстрактного живопису, У результаті росте наше панування над миром, але за це ми повинні розплачуватися нездатністю сприймати все його багатство, якщо ми не навчимося цінувати буттєве пізнання, «любовне й турботливе сприйняття», вільно дрейфуюча увага, які тільки збагачують переживання, а не збіднюють їх. У науки немає ніяких підстав не включити в себе обидва види пізнання.

Здатність більше здорових людей поринати в несвідоме й перед свідоме, цінувати й використовувати первинні процеси, замість того, щоб боятися їх, миритися з їхніми імпульсами, замість того, щоб завжди контролювати їх, уміння добровільно й безстрашно віддатися регресу, виявляється однією з основних умов творчості. Тепер ми можемо зрозуміти, чому психологічне здоров'я так тісно пов'язане з певними універсальними формами творчості (мова не йде про особливі таланти), що деякі психологи вважають їх майже синонімами.


Література

1. Адлер А. Наука жити. - К., 1997

2. Роджерс К.Р. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994

3. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 2002

4. Винникот Д.В. Розмова з родителями. - К., 1994

5. Боссарт А.Б. Парадокси віку або виховання. - К., 2001