Особливо чітко думка про залежність уваги від вимог, які висувають до людини соціальні умови, була виказана М.Ф. Добриніним. Він пише, що „ Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередження її на об'єкті, що має для особистості певне значення ( стійке або ситуативне)". Такою ж розуміння уваги притримується і ряд інших психологів. Так, велике значення цьому надають І.В. Поляков і Л.С. Ходаківський.
Природу уваги пояснює у своєму вченні про вищу нервову діяльність академіка І. П. Павлов. Увага зв'язана зі збереження певних ділянок мозку і гальмування інших, що і забезпечує спрямованість психічної діяльності. Простішим випадком такої спрямованості можна вважати орієнтувальним рефлекс , який І. П. Павлов образно назвав рефлексом „ Що таке?".
Спостерігаючи поведінку мавп, І. П. Павлов відмічав, що і тварини охоплені „постійним устремлінням дослідження. Мавпи наполегливо годинами займаються розв'язанням тих або інших задач, які їм пропонують". У людини цей рефлекс йде дуже далеко, „ проявляючись, на кінець, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає і обіцяє нам високий безмежний орієнтир в навколишнього світі". (10; 151)
Зрозуміти фізіологічну основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим явище осередку оптимального збудження. Він формується таким чином: під впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкуль виникають осередки збудження різної сили - осередки середньої сили створюють спільно те, що І. П. Павлов назвав осередком оптимального, тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І. П. Павлов підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою збудженою ділянкою мозку, а ще декількома збудженими центрами, зв'язаними між собою. Зосереджене в певному осередку оптимальне збудження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники, що безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле гальмування, ні.
Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є постійним; він характеризується рухливістю, може пересуватися з однієї ділянки мозку на іншу. Характеризуючи цю особливість, І. П. Павлов писав: „ Якщо можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається химерно неправильних образів світла пляма, що постійно змінюється у формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або менш значною тінню."(10; 153-155)
Подальші пояснення фізіологічного механізму уваги знаходимо у вченні О.О.Ухтомського про домінанту, згідно з яким в мозку завжди наявним є домінуючим, панівний осередок збудження, що йдуть в даний момент до мозку, та у зв'язку з цим ще більше домінує над ними. Домінантний осередок збудження характеризується значно більшою стійкістю у порівнянні з осередком оптимального збудження завдяки сумації збуджень. Він і є фізіологічною основою зосередженої і найбільш концентрованої уваги.
Така увага, будучи рефлекторною за своєю природою, дуже яскраво проявляться назовні за допомогою міміки і пантоміміки. Зовнішні прояви уваги, відображаючись у корі головного мозку, посилюють зосередженість свідомості на певних об'єктах.
Теорія домінанти к фізіологічна основа уваги була вагомим внеском у науку, проте вона ще не повністю з'ясовує весь механізм уваги, не розкриває глибини тих нервових структур, що лежать в основі виникнення домінуючого осередку збудження.
За останні роки створено основи нового підходу до з'ясування механізмів уваги. В основу цього підходу покладено положення про те, що вибіркова увага можлива лише на базі загального підвищення мозкової активності. Джасперс, Бремер, Анохін та інші відкрили і описали роботу невідомого до того часу нервового апарату, який забезпечує - активізацію кори головного мозку. Це ретикулярна формація. Вона є своєрідним, „ енергетичним центром" мозку, без якого нервові клітини кори , весь мозок в цілому не можуть виконувати свої складні різноманітні функції.
Ретикулярна формація бере безпосередню участь у процесах регуляції сну та стану неспання. Ретикулярна формація є апаратом, що регулює тонус кори великих півкуль; її участь обумовлює активацію мозку, яка забезпечує прийом інформації, її переробку та регуляцію поведінки. Тому-то участь ретикулярної формації в загальній активації кори головного мозку можна розглядати як механізм, що забезпечує фізіологічні основи уваги.
1.3 Основні види уваги
За характером походження і засобам здійснення розрізняють три основних види уваги:
•довільна;
•мимовільна;
•післядовільна.
Чимало зусиль було покладено нашими психологами для розв'язання питання про класифікацію видів уваги. Початок цієї важливої роботи знаходимо в дослідженнях В.М. Бехтєрева, який ще у 20-х роках запропонував поділити увагу на зовнішню і внутрішню, виходячи з того, що вона може бути викликана зовнішніми подразниками і бути організована внутрішньою мовою.
М.Ф. Добринін уточнив і деталізував класифікацію видів уваги на основі характеру діяльності людини. Виходячи з цього критерію , він виділяє пасивну, мимовільну увагу, і активну, довільну, а також післядовільну увагу. Такий поділ уваги на мимовільну, довільну і після довільну став загально прийнятим в психології. Ці види уваги одночасно є і ступенями її розвитку. Генетичне первинною є мимовільна увага. Вона виникає і підтримується незалежно від свідомого наміру людини. Мимовільна увага викликається такими властивостями діючих подразників, як інтенсивність, новизна, раптовість, емоціональна забарвленість і т. д. (6; 74)
Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем окрім її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовно-рефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає умовно-рефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів.
Існують деякі загальні відомості подразників, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу людини. Такими є раптовість появи об'єкта, сила його впливу, уміння його інтенсивності і положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він виступає, та ін. Хоч би як були зайняті учні інтересним уроком в класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий подразник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об'єкт діє тривало і безперервно. Він стає менш помітним, ніж об'єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухливі об'єкти більше привертають увагу. Ніж нерухомі. Раптове послаблення або зникнення подразника стає об'єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його затихання мобілізує увагу учнів.
Ми уважні до того, що нас не байдуже, що має для нас сигнальне, життєве значення. Увагу викликає те, в чому в нас є потреба, що відповідає нашим інтересам, що, активізуючи сліди минулих вражень, збуджує і підтримує нашу пізнавальну і всяку іншу діяльність.
Те, що викликає цю діяльність, стає предметом уваги.
Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.
Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно.
В своїх розвинених формах - це вольова увага.
Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Така характеристика цих видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових нервових зв'язків.
Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес.
Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимоги ставить вона до довільної уваги. Необхідність в такій увазі виникає також при наявності стимулів. Що відволікають людину від завдання. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перешкод зустрічаються людині в процесі виконання завдання, тим більше зусиль потрібно з її боку для підтримання в потрібному напрямі. Ці зусилля можливі тільки там, де досить сильні мотиви, що спонукають її прагнути до досягнення віддаленої мети, а саме: усвідомлення необхідності виконати завдання. сильний інтерес до результату його виконання, передбачення наслідків його невиконання, почуття обов'язку та ін.
Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямі, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага людини виникає з мимовільної у зв'язку з утворенням систем узагальнених зв'язків. Тут мимовільне перетворюється в довільне, але досягається це за допомогою другої сигнальної системи.(10; 155).