Парадигма перетворення свідомо орієнтується на конкретну соціально-філософську систему як єдину основу теорії, експерименту й практичного застосування. Її назва виражає суть філософії марксизму, сформульованої Марксом в «Тезах про Фейєрбаха». Ідея Маркса стосовно до будь-яких об'єктів і явищ дійсності проста: щоб пояснити (і в цьому змісті зрозуміти), треба спробувати їх змінити, перетворити, підкорити.
Будучи доктриною підкреслено матеріалістичної й логічно бездоганно замкнутої, марксизм не може визнавати й не визнає принципової специфіки людини як об'єкта наукового дослідження. Його теж можна пояснити й зрозуміти, якщо почати перетворювати, формувати й т.п.
Отже, основний метод пізнання - метод перетворення, конструювання реальності, уявного (у теоретичній діяльності) або практичного. Головна умова успішності методу - здатність виявити в об'єкті й використовувати основний рушійний, розвиваючий цей об'єкт, внутрішнє протиріччя. Діалектичний метод, таким чином, має пріоритет перед будь-якою теорією. Історичний парадокс цієї схеми полягає в тім, що породжена їм соціологічна теорія, ставши офіційною ідеологією, на практиці виключала в остаточному підсумку застосування самого методу, починаючи з аналізу соціальних конфліктів і протиріч у соціалістичному суспільстві й кінчаючи дослідженнями внутрішніх психологічних конфліктів радянської людини.
Інший парадокс, значимий для самої ж соціологічної теорії, полягав у тому, що незважаючи на положення Маркса про математизацію науки як критерії її зрілості, кібернетика й конкретна соціологія були довгий час блоковані через осудних їм обвинувачень у спробах математизувати те, що цілком можна пояснити з позицій марксистської філософії.
Такий же розрив між деклараціями теоретичних догм й конкретною практикою характерною і для моделей людини, суспільства і їхніх взаємодій. Людина-Творець, вільна автономна, гармонічно розвинена особистість - ідеал у теорії й покірний виконавець волі будь-якого начальника - ідеал на практиці. Суспільне протиріччя як головна умова розвиток суспільства - ідеал у теорії й придушення цього протиріччя найжорстокішим образом - ідеал керування на практиці. У відношенні між особистістю й суспільством теоретичний ідеал - демократична взаємодія, на практиці - тоталітарна держава. Ученим були залишені дві можливості вивчення того, як ідеали здійснювалися на практиці: апологетично доводити, що ніякого розриву ні «у нас», і викривати завзято приховуваний, існуючий розрив «у них», з метою перетворення «їх» у подобу «нас».
У значній мірі із цією подвійністю зв'язані й проблеми спеціальних, емпіричних методів, застосовуваних у даній парадигмі: як приміряти абстрактні філософські поняття, відірвані до того ж від реального життя, за допомогою яких методичних засобів і прийомів зафіксувати постулюємо теорією характеристики «радянської людини» і т.д. і т.п.
Незважаючи на всі ці парадокси соціально-психологічна реальність завзято продовжувала пред'являти себе хоча б як суспільна потреба в знаннях про «людського фактора», а цього соціального замовлення, що приступає до виконання, наука не могла ухилитися від рішення тих же проблем, які вирішувалися й в інших соціокультурних умовах. Однієї з таких проблем була й проблема предмета. Вона практично відмовилася від найбагатшої спадщини, залишеного попередниками у вітчизняній науці: філософії, правознавстві, етнографії й інших науках, зволівши будувати соціальну психологію заново на основі марксизму.
Підсумком з'явилися наступні типові подання про предмет соціальної психології. «Поводження індивіда є функція поводження навколишнього його суспільства» (П. Блонський). Суспільна психологія повинна вивчатися «як діяльність нервово-мозкової системи людини, що працює в процесі праці, боротьби й виробництва і єднальної в цій діяльності колективне поводження людських груп і мас» (М. Рейснер). «Рефлексологія одною ногою йде в біологію, а іншої в соціологію. Головний предмет соціальної рефлексології (як однієї з областей соціології) - вивчення колективу, що може діяти й взагалі проявляти себе як збірна особистість» (В. Бехтерев). Це наука про поводження «індивідуума в оточенні інших людей і його взаємодії з ними, а також соціальних об'єднань у цілому, соціальна психологія - це психологія мас (класова, професійна), психологія юрби, груп, колективів і т.п.» (Б. Бєляєв) Це «галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності суспільного поводження в широкому змісті цього слова, колективному суспільному поводженні (класова солідарність, революційний ентузіазм)» (В. Артемов). Це «психологія суспільних настроїв, психологія класів» (Л. Войтоловський).
У цьому переліку представлені практично всі можливі варіанти визначення предмета залежно від орієнтації: на біологію, психологію, соціологію й марксистську філософію. Багато хто з них були відтворені знову після тривалої перерви в розвитку теоретичної соціальної психології, пов'язаним з відомим історичним періодом 50-х років.
Приведемо для ілюстрації кілька відомих прикладів. Це «психологія мас, націй, колективів, її динаміка залежно від економічних і політичних умов»; наука «про соціально-історичну типологію людей, про різні форми між людських взаємин» (Кузьмін, 1963); вона вивчає «зміну психічної діяльності людей у групі, психічна взаємодія й взаємовплив людей, динаміку їхнього розвитку» (Мясищев, 1963); «має справа із психічними явищами, з рисами й особливостями особистості, що виникають в області суспільних відносин людини» (Шорохова, Мансуров, Платонов, 1963); вивчає «як особливості групової, колективної й масової психології, що проявляються в сукупній діяльності людей, їхньому спільному поводженні, переживаннях і способах психологічного спілкування один з одним, так і особливості поводження й психічного стану індивіда в групі, колективі й масі» (Паригин, 1971); вона вивчає «закономірності відбиття суспільного буття в індивідуальній і суспільній свідомості» (Предвечний, Шерковин, 1975); «шар суспільної свідомості, головним чином, не оформлений ідеологічно» (Горячова, Макаров, 1979); її предмет - «вивчення дії суспільних відносин у реальних міжособистісних, конкретних, колективних, групових і особистісних відносинах» (Абульханова, 1978); «вивчення закономірностей поводження й діяльності людей, обумовлених їхнім включенням у соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп» (Андрєєва, 1981).
Специфічні риси марксистської парадигми зафіксовані в її категоріальному апарату. Вона заснована на базових категоріях марксистської філософії: «діяльність», «спілкування», «суспільні відносини», «відбиття», «суспільна свідомість», які знайшли власний психологічний або соціологічний зміст у результаті спеціальної теоретичної роботи. Західний дослідник, не знайомий з основами марксистської філософії цього дисциплінарного переломлення, ідеологічно насиченими дискусіями навколо того або іншого тлумачення, із працею розуміє зміст теоретичних досліджень, виконаних у цій парадигмі хоча б тому, що більшість із базових категорій не піддаються точному перекладу на англійську мову.
Але й у тому випадку, коли вживаються перекладні терміни, вони мають власний зміст. Такий приклад категорій «особистість», «колектив». Якщо додати до цьому інтенсивне наповнення властиво соціально-психологічного понятійного апарата термінами, запозиченими із західної соціальної психології (наприклад, «соціальна перцепція», «міжособистісна атракція», «атрибутивні процеси»), то виникне досить складна й багатошарова картина.
Як ми вже відзначали, характерною рисою парадигми «перетворення» є її існування як би у двох вимірах: ідеологічному й практичному. Марксистська соціальна психологія продовжувала розвиватися, головним чином, завдяки практиці дослідження реального життя, що і обумовило її основний внесок у загальний розвиток соціальної психології у світі.
Для характеристики парадигми за черговим критерієм - вибору основних областей і проблем дослідження ми скористаємося наступної резюме Г. Андрєєвій. «Як система наукового знання марксистська соціальна психологія включає наступні розділи: 1) закономірності спілкування й взаємодії людей; досліджується взаємозв'язок міжособистісних і суспільних відносин і місце спілкування в них; основні моменти процесу спілкування: комунікація, інтеракція, соціальна перцепція; способи впливу в процесі спілкування. 2) Соціальна психологія груп, у рамках якої аналізуються значення соціальної групи для розвитку особистості, види соціальних груп, їхні психологічні характеристики, весь спектр групових процесів, тобто шляхи й форми конкретної реалізації закономірностей спілкування й взаємодії в більшій і малій соціальній групах. Поряд із традиційним вивченням лідерства, конформізму, згуртованості та ін., у радянській соціальній психології особлива увага приділяється розвитку групи, появі в ході цього розвитку нових якостей, завдяки яким група стає колективом. Всі відносини, що виникають у групі, розглядаються при цьому як опосередковані спільною діяльністю. 3) Соціальна психологія особистості: вивчаються способи соціальної детермінації діяльності особистості, конкретні форми й інститути соціалізації особистості, а також проблеми формування її соціальних установок і ціннісних орієнтацій».
Ця характеристика дозволяє зробити три основних висновки для загальної теми книги. По-перше, уже до кінця 70-х років у радянській соціальній психології сформувалася достатня кількість «стикувальних вузлів» для міжнародної кооперації (якщо не інтеграції) з іншими існуючими парадигмами, загальні об'єкти дослідження, загальні проблеми й т.п. По-друге, основним досліджуваним відношенням є відношення «група» «індивід» при провідній ролі групи. По-третє, ця група як об'єкт дослідження має особливі якості: а) це реальна, а не експериментальна група; б) процеси усередині її опосередковані спільною діяльністю; в) вона розвивається як колектив у системі соціалістичних суспільних відносин.