Кілька студенток з коледжу Брин Moop, штат Пенсільванія, висловили побажання бути присутнім на зборах групи, але одержали відмову. Один раз їм все-таки вдалося проникнути в приміщення, де слухалися доповіді, і сховатися там під столом. Наречена Боринга й інші студентки перебували в сусідній кімнаті, «прислухаючись до мов, що доносились через відкриті двері, палко бажаючи почути, що ж являє собою насправді та психологія, якою займаються чоловіки. Того разу їм удалося залишитися непоміченими».
Незважаючи на те, що Титченер продовжував забороняти жінкам бути присутнім на зустрічах групи, у питанні рівноправності підлог він дотримувався самих передових поглядів. На свої курси в Корнелле він почав приймати аспіранток задовго до того, як це стали робити в Гарвардському й Колумбійському університетах. З 56 його учнів, що захистили докторські дисертації, більше третини склали жінки. «По числу докторських дисертацій, написаних під його керівництвом жінками, з ним не міг зрівнятися жоден з його сучасників». Титченер захищав жінкам, що прагнуть зайняти викладацькі посади, хоча такі дії здавалися його колегам надто сміливими. Відомий випадок, коли він зміг домогтися призначення викладачем однієї зі своїх учениць, навіть незважаючи на заперечення декана.
Першою аспіранткою, що захистила докторську дисертацію по психології, була Маргарет Флой Уошберн. Крім того, вона виявилася й першої із всіх учнів Титченера, що одержала докторський ступінь. «Тепер він сам не знає, що із мною робити», - згадувала вона пізніше. Уошберн не змогла надійти в аспірантуру Колумбійського університету, як збиралася зробити спочатку, оскільки туди не приймали жінок. Однак неї прийняв Титченер, і після захисту дисертації в Корнелльському університеті вона початку свою успішну кар'єру вченого-психолога. Уошберн була автором серйозного дослідження із проблем порівняльної психології «Розум тварин» і стала першою жінкою-психологом, вибраної в Національну академію наук. Вона виконувала посаду президента Американської психологічної асоціації й була засновником Вассарського коледжу - «одного із самих значних центрів дослідження проблем психології в нашій країні».
Ми згадуємо про успіхи Уошберн, щоб звернути увагу на ту підтримку, що Титченер робив психологам-жінкам у продовження всього свого життя. Для них він охоче розорював двері своєї лабораторії, тримаючи їх закритими для багатьох психологів-чоловіків.
Близько 1910 року Титченер почав писати книгу, у якій збирався найбільше повно відбити свою систему поглядів. На жаль, він умер у віці 60 років від пухлини мозку, перш ніж зміг закінчити роботу. Після його смерті кілька глав цієї книги були опубліковані в наукових журналах, а потім і в окремому виданні. Говорять, що в Корнелльському університеті дотепер можна побачити заспиртований мозок Титченера.
Система поглядів: зміст свідомого досвіду
Згідно Титченеру, предмет психології полягає у вивченні свідомого досвіду, тому що саме такий досвід залежить від випробуваного суб'єкта. Цей вид знань відмінний від того, котрий одержують учені, що досліджують традиційні проблеми природних наук. Наприклад, звуки й світло є предметами вивчення й фізики, і психології. Однак фізики досліджують явища з погляду протікання фізичних процесів, а психологи вивчають, як вони спостерігаються й сприймаються людьми.
Як затверджував Титченер, всі інші науки, крім психології, незалежні від випробуваного суб'єкта. Для пояснення цієї думки він пропонував розглянути простий приклад. Нехай температура повітря в кімнаті становить 85 градусів по Фаренгейтові. Очевидно, що це значення не буде залежати від того, є хтось у чи кімнаті ні.
Однак, коли в кімнаті присутні спостерігачі й повідомляють про те, що вони страждають від жари, то таке сприйняття залежить від їхніх переживань. Згідно Титченеру, подібний тип досвіду і є єдиним справжнім предметом вивчення психології.
Титченер попереджав, що при вивченні свідомого досвіду не можна допускати так званої помилки стимулу - тобто змішання психічних процесів сприйняття об'єкта й впливу самого об'єкта.
Наприклад, спостерігачі, які бачать яблуко й описують його просто як яблуко, не визначаючи колір і форму, які вони також сприймають, роблять «помилку стимулу». Об'єкт спостереження, на думку Титченера, повинен описуватися не повсякденною мовою, а мовою термінів усвідомленого його сприйняття.
Коли спостерігачі фокусують свою увагу на стимулах об'єкта, а не на психічних процесах, вони не можуть відрізнити те, що вони знали про цей предмет раніше (тобто те, що в нашім прикладі називається яблуком) від свого безпосереднього сприйняття його в цей момент. Всі спостерігачі насправді знають про яблуко те, що воно червоне, блискуче й кругле. Коли вони описують що-небудь ще, крім кольору, яскравості й геометричних характеристик, вони витлумачують своє сприйняття об'єкта, не спостерігаючи його, - тобто мають справа з опосередкованим, а не безпосереднім досвідом.
Титченер визначав свідомість як суму наших переживань, що існують у цей момент часу, а розум як суму наших переживань, накопичених протягом життя. Свідомість і розум багато в чому схожі - за винятком того, що свідомість містить у собі психічні процеси, що відбуваються в сучасний момент, а розум містить у собі загальний підсумок цих процесів.
Структурна психологія являла собою чисту науку, що не має прикладного значення. Титченер заявляв, що в її завдання не входить лікування «хворої психіки», зміна людської свідомості або реформування суспільства. Її єдино правильною метою є відкриття суті або структури психіки. Він вірив у те, що вчені не повинні турбуватися про практичну цінність своїх досліджень. Із цієї причини він заперечував проти розвитку дитячої психології, зоопсихології й інших напрямків, які не містили в собі самоаналіз і не підходили для його пошуків суті свідомості.
Інтроспекція
Титченеровський спосіб інтроспекції, або самоспостереження, довірявся спостерігачам, які були навчені описувати стан своєї свідомості, а не сприймані стимули. Титченер розумів, що кожна людина вчиться описувати переживання в термінах стимулів - наприклад, називаючи червоний, блискучий і круглий предмет яблуком - і що в повсякденному житті це корисно й необхідно. Однак у його лабораторії такий підхід уважався невірним.
Для опису свого власного методу Титченер застосовував термін систематичної експериментальної інтроспекції, уведений Кюльпе. Подібно Кюльпе, він використовував докладні, якісні, суб'єктивні повідомлення про психічну діяльність спостережуваних суб'єктів у процесі інтроспекції. Титченер виступав проти підходу Вундта, головну увагу, яки приділяв об'єктивним, кількісним показникам, оскільки був переконаний, що такий метод не дозволяє виявити елементарні відчуття й образи, що виникають у свідомості. У цьому була суть його системи - не синтез елементів за допомогою апперцепції, а розкладання складного усвідомленого досвіду на частини. Титченер надавав особливого значення дослідженню окремих частин, у той час як Вундт наголошував на вивченні цілого. Подібно більшості англійських емпіриків, Титченер прагнув до відкриття атомів людської психіки.
Титченер, як це видно з його відношення до спостерігачів, які забезпечували його необхідними даними, зазнавав впливу від механістичної. У своїх наукових працях він іноді називає суб'єктів досліджень реагентами. Цим терміном, використовуваним переважно в хімії, позначають речовини, які в силу своїх здатностей до деяких реакцій застосовуються для виявлення інших речовин або для їхнього кількісного виміру. Реагент є пасивним реактивом, використовуваним для виявлення певних реакцій.
Застосовуючи це поняття до спостерігачів з лабораторії Титченера, ми можемо помітити, що він розглядав цих людей як свій рід механічних записуючих пристроїв, що об'єктивно відзначає характеристики стимулів, які вони спостерігали. Таким чином, ці люди вважалися просто безпристрасними механізмами. Титченер писав, що налагоджене спостереження повинне стати настільки звичними і машинальним, щоб перетворитися в практично несвідомий процес.
Якщо спостерігачі в лабораторії могли розглядатися як машини, то й всіх людях можна було точно так само вважати машинами. Ця точка зору відбивала вплив, що тривав, механістичного сприйняття Всесвіту, що йде від Галілея й Ньютона. Варто помітити, що ця концепція не зникла й після остаточного розвінчання структуралізму. У міру подальшого знайомства з історією психології ми побачимо, що використання цього образа людини-механізму характерно для всієї експериментальної психології першої половини XX століття.
Титченер був переконаний у тім, що інтроспективне спостереження в психології теж повинне бути експериментальним. Він ретельно додержувався правил наукового досвіду, відзначаючи, що: експеримент являє собою спостереження, що може бути повторено, ізольоване й змінене. Чим частіше ви можете повторити спостереження, тим імовірніше, що ви ясно побачите досліджувані явища й зможете їх докладно описати. Ніж суворіше ви можете ізолювати спостереження від впливу сторонніх факторів, тим простіше стає ваше завдання й тем менше небезпека того, що ви зіб'єтеся зі шляху під впливом випадкових обставин або встанете на помилкову точку зору. Ніж ширше ваші можливості варіювання спостереження, тим більше ясним буде проступати однаковість досвіду й тем більше у вас буде шансів відкриття закономірності. Все лабораторне устаткування, всі прилади й інструменти винаходяться й створюються, виходячи із цього завдання: дати вченому можливість повторити, ізолювати й варіювати свої спостереження.