Але якщо радість не може бути запланована й гарантована, те що в такому випадку можна почати, щоб наші діти частіше випробовували радісні переживання? Головне, що кожний з вас може й повинен зробити для свого малюка - це допомогти йому знайти почуття безпеки у ваших з ним взаєминах. Почуття безпеки й прихильності до батьків не тільки створює сприятливий ґрунт для розвитку дослідницької активності, але й служить прямим або непрямим джерелом радісних переживань. Радісні посмішки батьків завжди знаходять відгук у малюка, викликають у нього відповідну посмішку. Почуваючи себе в безпеці, малюк активно досліджує мир, щохвилини робить відкриття, освоює нові навички, і ці досягнення викликають у нього радість.
Було б помилкою вважати, що всі діти, у тому числі й діти з однієї родини, однаково часто й з однаковою інтенсивністю переживають радість. Психологи, що вивчають поводження дитини, уже на перших тижнях їхнього життя виявляють індивідуальні розходження в таких емоційних проявах, як посмішка й сміх. Ці розходження, імовірно, обумовлені спадковістю, тією інформацією, що втримується в певних генах індивіда. Одне з перших систематичних досліджень, присвячених вивченню емоційної експресії дітей, виявило широкий розмах індивідуальних розходжень у ступені емоційних відгуків, включаючи такі прояви, як посмішка й сміх. Так, четверо дітей зі спостережуваної групи засміялися вперше у віці 12 тижнів, а один малюк - тільки в рік. Каган повідомляє про те, що діти, які вже в 4-місячному віці посміхалися людським маскам, у віці 27 тижнів демонстрували більше розвинену здатність до тривалої гри. Такого роду дані дозволяють припускати, що наші емоційні пороги, у тому числі й поріг емоції радості, у якімсь ступені обумовлені генетично.
Це припущення підтверджується також даними спостереження за дітьми ясельного віку, проведеного на базі одного з педіатричних інститутів. Незважаючи на те що діти втримувалися в однакових умовах, були однаково оточені турботою й увагою тих самих лікарів, медсестер і нянечок, вони різнилися у своїх емоційних проявах, зокрема в ступені легкості, з якої кожний з них посміхався у відповідь на посмішку іншої людини або посміхався й сміявся в ході гри. З одних радість била ключем, вони охоче посміхалися й заливалися сміхом по найменшому приводі. Інші, хоча й виявляли явну цікавість до того що відбувається, посміхалися досить рідко й майже ніколи не сміялися.
Вищенаведені дані, хоча й свідчать про деяку генетичну детермінованість переживання емоції радості, не скасовують значення культурних, соціальних і сімейних факторів у розвитку позитивних емоцій. Культура або субкультура з низьким рівнем життя надає своїм членам менше можливостей для радісних переживань, але навіть у процвітаючому суспільстві часті конфлікти або відкрите протистояння між батьками й дітьми загрожують розвитку емоції радості в останніх.
Література
1.Лабунська В.О. Невербальне поводження: соціально перцептивний підхід. - К., 2002
2.Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. - К., 2003
3.Бернс Р.В. Розвиток Я-Концепції й виховання. - К., 2006
4.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. – М., 1990