Смекни!
smekni.com

Дослідження тривожності п’ятикласників (стр. 3 из 6)

У таких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними. Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина перебирає руками одяг, маніпулює чим-небудь, погляд спрямований вниз.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, виривають волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція із власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює. [17, 47с.]

Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їх малюнки відрізняються наявністю штрихування, сильними натисканнями, а також маленькими розмірами зображень.

У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, старається не робити зайвих рухів, не шуміти, надає перевагу тому, щоб на них не звертали уваги, тобто залишатись непомітними. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм дітям. Говорять: “Дивись, як гарно себе поводить Микола. Він не вередує на прогулянці, слухає маму, тихенько грається”. Так, це дивно, але цей перелік є правдою – ці діти поводять себе “правильно”.

Але деяких батьків хвилює поведінка своїх дітей: “Микола нічим не цікавиться, робить те, до чого звик”, “Сашко не грає з дітками – боїться, що вони зламають йому іграшки”.

Таким чином, поведінка тривожних дітей відрізняється частими проявами неспокою і тривоги, такі діти постійно живуть у напрузі, весь час, відчуваючи загрозу, та те, що в будь-який момент можуть зіткнутися з невдачами. [18, 9-10с.]

Таким чином, можна дійти до висновку, що проблема підвищеної тривожності посідає важливе місце у житті дитини, так як несе за собою лише негативні наслідки, які є рушійними: занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, постійні хвилювання, які призводять до неврозу. Кількість тривожних дітей збільшилася, тривожність “подорослішала” стала глибиннішою, особистіснішою.


1.2 Зміна форм організації навчальної діяльності як одна з причин прояву тривожності

На кожному етапі розвитку людина освоює нове коло спілкування і, разом з тим, як би завойовує незалежність від нього: коли коло спілкування освоєно, у людей більше не виникає тривоги. Однією тільки своєю належністю до цього кола, людина відчуває себе рівним серед рівних.

Але чому найважливіші на якомусь етапі для нас люди викликають тривогу? Можна гадати, що підвищена увага, висока чутливість у новій області спілкування, бажання досягти в ній хорошої позиції примушують людину гостро переживати найменші невдачі, Потреба в успіху наскільки велика, що будь-які, навіть незначні відхилення, переживаються як невдача. Людина, спілкуючись, чекає і боїться нових неприємностей.

Все це схоже на почуття страху, коли щось загрожує нашому життю, здоров’ю. Це, в сутності також страх, але на відміну від біологічного, він приходить до нас тоді, коли щось загрожує нам як особистості.

Почуття страху, як відомо, необхідне для нормального пристосування організму до навколишнього середовища – воно сигналізує про небезпеку, про необхідність змінити поведінку, щоб запобігти її. [8, 135с.]

Однією із суттєвих причин усвідомлення педагогічною наукою і шкільною практикою необхідності здоров’я-зберігаючого підходу до вивчення і розвитку сучасного школяра є неухильна тенденція збільшення рівня тривожності. Це пов’язано зі змінами навчальної діяльності, наприклад перехід з однієї школи до іншої. Педагогам та психологам важливо знати причини, вікові і індивідуальні форми прояву тривожності. [2, 26с.]

Так, при переході дітей із початкової школи в середню перед психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов’язані як з об’єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку, а підлітковий вік, як нам відомо, це найбільш складний та бурхливий період у формування особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. [7, 432с.]

Дитина, навіть та, яка ходила в дитячий сад, опиняється в цілком новому для неї оточенні, їй потрібно звикати до нового порядку, розкладу,учителів. Звідси в школі виникає почуття загальної тривожності. Учителю молодших класів потрібно зблизити учнів, створити єдиний колектив. Якщо у дитини з’являться друзі, якщо він буде знати, що його там ніколи не образять, він кожного разу буде ходити туди з радістю.

Тихій і тривожній дитині після дитячого садка, де завжди можна було знайти захист у доброго вихователя, нерідко важко буває влитися у компанію рухливих, жвавих дітей. [2, 30с.]

Навчання для молодшого школяра – нова діяльність, у дитини рідко коли виникають труднощі в перші ж дні тижня навчання, а до їх виникнення він почуває себе впевнено. В школі вчителі лякають поганими оцінками і у дитини складається стереотип, що їх “двійка” – це справжня біда, які ніяк не можна виправити. Учитель повинен руйнувати цей стереотип, щоб учень, відповідаючи, відчував себе впевнено. [2, 313с.]

Основним фактором виникнення тривожності у дітей є страх перед перевіркою знань. Саме це може стати для тривожної дитини справжнім випробовуванням. Тривожному учню передусім потрібно допомогти повірити в себе, в свої сили. Тривожна дитина повинна завжди пам’ятати, що школа – місце, куди вона прийшла вчитися і від зробленої помилки нічого поганого з ним не відбудеться.

Багато дітей бояться відповідати біля дошки, боючись, що не правильно щось скажуть і будуть засміяні однокласниками. На уроках тривожна дитина завжди напружена. Незначне завдання, з яким би справився навіть слабкий учень, уже викликає почуття тривоги. Дуже важливо підвищувати у тривожних дітей самооцінку. [2, 32с.]

В основному, перейшовши до 5 класу середньої школи, більшість діток з легкістю адаптуються до нових умов навчання. Але…Але є й діти, які сприймають школу зовсім не так. Їм тривожно, страшно, назатишно. Добре, що таких діток менше, ніж радісних і бадьорих. Але вони є. І це зрозуміло: діти перейшли до середньої школи, і їхнє шкільне життя кардинально змінилося. Треба звикнути до нових учителів, з’явилося багато нових предметів, замість затишного “свого” класу – безліч кабінетів. Деякі дітки перелякані, почуваються маленькими, беззахисними й безпорадними. [17, 48с.]

Перехід дітей до середньої школи в цілому можна охарактеризувати як кризу шкільного розвитку дитини. По-перше, цей перехід збігається з кінцем дитинства – досить стабільним періодом розвитку, по-друге, як говорилося вище, – у п’ятому класі значно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи “класний керівник – вчителі-предметники”. Більшість дітей переживає цей період як важливий крок у житті. У цей час у школярів виражене емоційне ставлення до навчального предмета, що зумовлено домінуванням емоційної сфери в цьому віці. Тобто ці предмети, що викликають у дитини позитивні емоції, сприймаються нею як “улюблені”, вона виявляє інтерес до них, у неї з’являється бажання поповнювати свій багаж знань. Зниження інтересу до навчання пов’язане із так званою переоцінкою значущості навчання та життєвих цілей загалом. У дітей з’являється своєрідний “вакуум мотиву” навчання, коли ті уявлення про навчання, які існували, вже не влаштовують, а нові ще не створені.

Якщо середовище ставить до учня ті вимоги, адаптація до яких важка через його особистісні або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, соматичної, психологічної напруженості – загроза дезадаптації, а звідси – розвивається підвищена тривожність, знижується комунікабельність, емоційна стійкість, з’являється почуття неповноцінності, занижується успішність і т.д. [11, 69с.]

Почуття тривоги у школяра, який щойно змінив місце навчання, виникають у ситуації невизначеності, Отже перед дитиною з першого дня перебування в школі постають типові ситуації, що викликають страхи: напружене очікування початку уроку та його кінця, невизначеність свого стану, невідомі стосунки, нові рівні спілкування, постійне напруження в новому колективі.

Під час уроку в учнів з’являються нові страхи: страх задачі, страх загрози як неможливості змінити очікувану негативну ситуацію: страх наслідків дій, що можуть не збігтися з тим, чого очікує вчитель. Може статися так, що нові страхи накладуться на вже існуючі, і тоді життя для дитини в перші дні навчання стане справжнім жахом. [14, 2с.]

Але відомо, що страх має подвійну природу, так як одночасно приваблює і відштовхує нас. Людина або завмирає на місці, або тікає геть, але не залишається байдужою до джерела такої сильної емоції. Не секретом є, що людина часто випробовує екстремальні види спорту, намагаючись пережити почуття страху з метою самоствердження. Є таке поняття як “марний страх”, це страх, який не несе сигнального значення й не приносить користі, а лише заважає індивіду повноцінно жити та діяти. І страх поступово переходить у тривожність, як рису. [10, 35с.]

Особистість з високим рівнем тривожності схильна сприймати оточуючий світ як такий, який несе в собі загрозу і небезпеку в значно більшій мірі, чим особистість з низьким рівнем тривожності. Тривожність як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки є вираженням незадовільності найбільш значних для людини потреби, особливо при ситуативному переживанні тривоги.

Високий рівень тривожності негативно впливає на результат діяльності та призводе до відсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов’язана з негативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.

Рішення проблеми тривожності є непростою справою для педагогів і шкільного психолога.