Резюмуючи, представляється, що якщо мова йде про психопатологічну проникливість, то психіатри-екзистенціалісти перевершують інші сучасні психіатричні напрямки, можливо, тому, що їх власні філософські підстави так часто близькі до патології. У психіатрії, однак, деякі погляди психіатрів екзистенціального напрямку можуть бути прямо-таки шкідливими.
Розвиток біологічних методів дослідження в психіатрії, а особливо електроенцефалографії й біохімічних показників підвищили чутливість багатьох психіатрів до дрібних органічних змін нервової системи, які раніше, імовірно, залишилися б непоміченими. Всі частіше ми знаходимо симптоми органічного ушкодження центральної нервової системи й там, де колись розпізнавали невроз, психопатію або ендогенний психоз (наприклад, шизофренію), і ставимо діагноз органічного захворювання.
Зазначена тенденція впливає на характер класифікації психічних порушень, що всі частіше відходить від поділу симптомів на користь виділення їхніх причин. Під психоорганічному комплексу дотепер розуміється певний комплекс симптомів, у якому на перший план виступають порушення пам'яті.
Ці порушення в гострому психоорганічному комплексі проявляються у формі руйнування певного часового-просторово-тимчасового порядку записів у пам'яті, до чого приєднуються й порушення свідомості. При хронічному комплексі порушення пам'яті наростають поступово; порушується насамперед створення нових записів у пам'яті, а свіжі записи легко стираються.
У той же час в етіологічної класифікації багато комплексів різного характеру трактуються завдяки терапії. Якщо пацієнт починає зауважувати інших хворих, починає бачити чужі страждання, а не тільки свої власні, коли його почуття самітності зменшується, тоді ми можемо оптимістично оцінювати перспективи лікування. Отже, підкреслення самітності людини як основної риси його існування представляється із психотерапевтичної точки зору неадекватним і навіть шкідливим.
Дотепер ми не маємо у своєму розпорядженні задовільне визначення «органічності». Цей термін використовується найчастіше у двох значеннях: як протилежне «функціональності» і як протилежне «психічності». У першому випадку критерієм розрізнення стає координата часу. З огляду на її, ми трактуємо явище як мінливе, або функціональне. Якщо, навпроти, з розгляду ми виключаємо фактор часу, то саме явище стає незмінним. До цього розподілу студент-медик привчається з першого років навчання. Перший рік присвячується вивченню морфології, у якій часовий аспект відіграє мінімальну роль; організм як би закріплюється в одному тимчасовому пункті, що дозволяє сконцентруватися на його структурі, а не на дії.
Дивлячись на морфологію організму в тимчасовому аспекті, ми бачимо її постійно змінюється. Тому що процес життя полягає в безперервному інформаційно-енергетичному обміні із середовищем. Жоден атом в організмі не залишається тим же самим; своя сталість зберігає тільки план побудови й розвитку. На рівні мікроструктур, доступних нашому сприйняттю завдяки електронному мікроскопу, границя між морфологічною й функціональною картиною стирається. Функціональним змінам супроводжують зміни морфологічні.
Медичне навчання по теперішній час опирається, однак, на двох предметах: анатомії описової й анатомії патологічної. Обидві дисципліни привчають студентів бачити людський організм у формі фіксованої й, принаймні, до певного ступеня незмінної. У дійсності, якщо враховується категорія часу, образ організму – як нормальний, так і патологічний – виявляється досить мінливим. Анатомічний образ дитини інший у порівнянні з образом дорослого. Патолого-анатомічна картина, наприклад, запалення мозку буде виглядати зовсім інакше залежно від фаз хворобливого процесу, а у випадку повного лікування може не відрізнятися від картини здорового мозку.
На практиці, загалом, ми використовуємо поняття «органічності» тоді, коли зміна зберігається довго, а поняття «функціональності», коли зміна короткочасно, наприклад, коли воно викликано дією емоційного стимулу. Ігнорування фактора часу веде до того, що встановлена зміна трактується як щось постійні й необоротне; навпроти, функціональні елементи, при яких координата часу відіграє істотну роль, трактуються як оборотні.
В іншому плані «органічність» протиставляється «психічності», будучи чимсь наочним, конкретний або матеріальним, у той час як «психічність» позбавлена цих атрибутів; «органічність» тут є синонімом «матеріальності». При інтенсивному розвитку методів дослідження те, що раніше трактувалося як «психічне», стає «органічним», наприклад, мнемотичні запис, відповідно до гіпотези Хайдена, можна трактувати як явище par excallence органічне. Можна припускати, що при подальшому вдосконалюванні дослідницьких методів уже не найдеться явищ чисто психічних, тому що для кожного з них удасться відшукати певну матеріальну основу.
Тут ми приходимо до необхідності висловитися за одну із двох філософських концепцій природи людини: дуалістичну, або холістичну, тобто цілісну. У першому випадку, трактуючи її як складається з тіла й душі, ми розділяємо явища на органічні, або матеріальні, і психічні, у той час як у другому, трактуючи її цілісно, ми вважаємо психічне суб'єктивним аспектом кожного біологічного явища. Не існує живої матерії без хоча б найбільш слабкого прояву психічного життя, і навпаки, не існує психічних явищ без матеріальної основи.
У медичній практиці поняття «органічності» – дорівнює в значенні протилежному «функціональності», як і «психічності» – широко використовується багато років. Це свідчить про його корисність всупереч відсутності ясного й точного визначення. У природничих науках – на противагу наукам нормативна й гуманістичним – дефініція є метою, до якої прагнуть, і вона завжди може бути змінена, якщо цього вимагають емпіричні факти. Досить згадати хоча б, що ми дотепер не маємо у своєму розпорядженні задовільне визначення життя, і факт смерті, з яким лікар часто зіштовхується, не має достатнього визначення.
Установлення «органічності» звичайно мобілізує лікаря до діагностичної й терапевтичної активності. Визначивши, наприклад, що біль у животі має органічний характер (виразка шлунка, запалення апендикса, запалення підшлункової залози й т. п.), ми стаємо значно більше пильними й більше активними, ніж тоді, коли причиною є звичайне переїдання (минущий функціональний стан), або психічна напруга (такий стан, щоправда, може бути більше тривалим, ніж органічне захворювання, однак не має органічної основи в змісті можливості її виявлення за допомогою «грубих» дослідницьких методів, тоді як методами більше тонкими можна встановити різні фізіологічні й біохімічні зміни).
У психіатрії існує положення деякою мірою аналогічне: якщо ми підозрюємо органічні порушення, це спонукує нас до більшої активності, діагностичної і лікувальної, при якій звертаються також і до допомоги інших фахівців (нейрохірургів, неврологів, ендокринологів і т.д.); іноді, однак, така допомога виявляється не має змісту й тоді термін «органічний» означає, насамперед, необоротний (наприклад, у випадку характеропатії або так називаної «щирої» шизофренії, що деякі автори трактують як органічну хворобу центральної нервової системи).
У медицині, а особливо в психіатрії, поняття необоротності суперечить основному закону діалектичної «мінливості-незмінності» життя, і ув'язнений у ньому песимізм часто буває необґрунтованим.
Стоячі на ґрунті психофізичної єдності людини й одночасно з огляду на в кожному дослідженні координату часу, можна уникнути поняття «органічності», тому що кожне явище представляє єдність органічного (у змісті матеріальності) і психічного (у змісті суб'єктивного аспекту життя) і кожне явище мінливо, а часто й оборотне, якщо враховувати його часовий аспект.
Поняття «органічності», внаслідок своєї конкретності, легко нав'язує уяві хворого і його оточення. Це «щось» наочне й відчутне, що становить джерело страждання й що, насамперед, повинне бути атаковане. З багатьох етіологічних факторів, під впливом яких формується хворобливий процес, лікарі висувають певний органічний фактор на перший план, і на ньому, по можливості, зосереджуються лікувальні зусилля.
Це – відхід від концепції багатофакторної етіології в медицині, що у психіатрії особливо представляється найбільш адекватним підходом. Тому що в психіатрії, як у діагностиці, так і в лікуванні, варто рухатися завжди в трьох площинах: біологічної, психологічної й соціологічної. Навіть у явищах виразно органічних, психологічні фактори грають нерідко роль більшу, ніж біологічні. Зрештою широко відома, наприклад, нерозмірність між патоанатомічними змінами мозку й психічним образом.
Знаходження «органіки» звичайно зводить складний ланцюг залежностей, що втримуються в згаданих трьох площинах, до одного фактора. У такий спосіб представляється велике спрощення, за яке лікар охоче хапається, тому що модель «одна причина – один наслідок» ближче йому, чим складна модель багатофакторної етіології. Подібна редукція ставиться також до лікувальних зусиль: легше атакувати одного ворога, чим багатьох. У психіатрії поняття «органіки» є звичайно синонімом необоротності, що, мабуть, відбивається несприятливим образом на загальному прогнозі. У свою чергу, прогноз у психіатрії має значення специфічне, тому що він стосується людину в цілому, а не тільки частини його організму.
Таке цілісне прогнозування не може не відбиватися на відношенні хворого до самого себе. Говорячи про хворого, що він «органік», психіатр тим самим зараховує його в ряди людей, змінити яким уже не можна, тому що в них «ушкоджений» мозок. І це «ушкодження» – головна причина його патологічних способів поводження й переживання.
Сучасні діагностичні методи дозволяють виявляти навіть дрібні ушкодження мозку. Варто було б з'ясувати, яке їхнє дійсне відношення до патології поводження й переживання, тобто до психопатології. Загальновідомий факт, що люди після великих операцій на мозку іноді не виявляють ні найменших психічних змін, що після важких травм голови іноді не виявляється ніяких психічних порушень, що люди з великими склеротичними й старечими змінами мозку можуть не виявляти ні найменших симптомів психічної декомпенсації доти, поки яка-небудь психічна травма, як вихід на пенсію, або смерть близької людини, їх не визволить. З іншого боку, ми схильні приписувати вирішальне значення у вивільненні психопатологічних змін іноді таким дріб'язковим факторам органічної природи, як незначна травма голови, перенесена легка інфекція нервової системи, незначні зміни в загальній картині.