Відмінність соціальної психології від соціології полягає, по Теджфелу, у тім, що соціолог, вивчаючи, соціальну групу як основну соціальну одиницю, прагне до виявлення типового представника даної групи; для нього індивід - це тип, а соціальні установки його цікавлять у тім ступені, у якій вони забезпечують типові реакції. Однак, як справедливо відзначають Теджфел, реально "об'єктивні аспекти соціальних ситуацій функціонують не в психологічному вакуумі, так само як загальні психологічні закономірності функціонують не в соціальній порожнечі". Звідси можна зробити висновок, що стосовно до соціальної установки як реальному регулятору соціальної дії про всі ці розходження можна говорити лише на рівні наукової абстракції.
Треба сказати, що соціальна установка в обох підходах (традиційному і культурологічному) залишається незмінним і наріжним об'єктом дослідження. Будь-який інший об'єкт соціальної психології - групові процеси, спілкування, соціальний вплив і т.д. - досліджується через соціальну установку. Не менш характерно й те, що незалежно від теоретичної орієнтації соціальна установка в західноєвропейській соціальній психології (як і в американській) досліджується як ізольоване відношення до якого-небудь об'єкта, вихопленому із системи соціальних зв'язків. І цей досвід показує, що ще до початку емпіричного дослідження необхідно чітко уявляти собі теоретично функції соціальної установки в більше широкої системі відносин.
Визнає це й Г. Теджфел, указуючи, що соціальна психологія повинна вивчати, як установки й цінності опосередковують взаємодія між широкомасштабними соціальними процесами й масовими соціальними діями. Однак у своїх емпіричних дослідженнях він тяжіє скоріше до методологічного індивідуалізму. Ця тенденція значно підсилилася в його останніх роботах. В одній з них він визначає соціальну психологію вже в більше традиційному дусі - як "дисципліну, що інтегрує дані про психологічні закономірності функціонування індивідів з даними про соціальне середовище різного масштабу, у якій воно відбувається". Він уважає, що предмет соціальної психології не може бути точно визначений. Єдиний аспект, що, на його думку, може бути вірогідно виділений, складається в одержанні даних про те, "як різні соціальні структури, соціальні системи або групи впливають на способи сприйняття індивідом миру, у якому він живе й діє", і про те, як "природа" індивіда (тобто мотиви, емоції, перцепції й інтерпретації) впливає на його життя в групі й відносини між групами.
Знайомлячись із цими формулюваннями, не можна не помітити ряд істотних відступів. По-перше, трохи йде на задній план тема між групових відносин; по-друге, більший акцент робиться на когнітивну сторону взаємодії індивіда й суспільства, а менший - на процес колективної зміни соціальної дійсності, якому надавалося велике значення при рішенні проблеми предмета соціальної психології. На наш погляд, ця еволюція пояснюється головним чином практикою емпіричних досліджень відносин, проведених самим Г. Теджфелом. Таким чином, якщо С. Московичи відмінюється до холістської інтерпретації соціальних відносин, то Г. Теджфел відступає до методологічного індивідуалізму. Як же вирішити проблему предмета соціальної психології, залишаючись на позиціях системного аналізу? Ілюстрацією в цьому плані може служити оглядова робота авторів В. Мертенса й Г. Фуксу "Криза соціальної психології?", опублікована сім років через послу виходу у світло "Контексту...". У ній підводять підсумки здійснення тієї програми, що намітили автори "Контексту...". Опорою для оцінки сучасного стану соціальної психології Мертенс і Фукс обрали схему відносин "індивід - група - суспільство". Розвиваючи логікові Г. Теджфела, вони містять у півночі соціально-психологічного дослідження, крім відносин "індивід - індивід", "індивід - група", "група - група", ще й відносини "група - суспільство" і "індивід - суспільство". На їхню думку, у цій системі можливі п'ять рівнів аналізу; 1) взаємодія " Я-Інший"; 2) вплив соціальних умов (у тому числі груп) на поводження індивіда; 3) вплив індивіда на ці умови; 4) взаємний вплив груп; 5) взаємодія " Я-Інший", опосередковане соціальним контекстом. До числа основних дослідницьких питань Мертенс і Фукс відносять наступні.
1. Як впливає поводження одного учасника взаємодії на поводження іншого, які а) умови соціального впливу й б) наслідку цього впливу?
2. Як вирішується поводження індивіда соціальними умовами (групами)?
3. Як може індивід впливати на соціальні умови, тобто як індивід може впливати на групу?
4. Як групи впливають один на одного?
5. У чому виражається соціальність "Я" (другий рівень аналізу) у взаємодії з "Іншим" (перший рівень аналізу), чиє поводження також соціально обумовлене?
6. Які відносини між нормативними, політичними, економічними факторами суспільства й різних його підсистем?
Перший рівень аналізу, як справедливо вважають автори, є головним у сучасній соціальній психології, що досліджує винятково міжособистісні відносини. Основною метою цього аналізу виступає виявлення умов, які можуть привести до зміни поводження одного з учасників взаємодії. Ставляться питання від першої особи: "Що я повинен зробити, щоб мій партнер по взаємодії погодився із мною, змінив свою установку, слухався мене, ідентифікував себе із мною, уважав мене привабливим і т.д.". Головна особливість даного рівня аналізу - абстрагування від соціальних умов, якими вирішується сприйняття, пізнання, установки й поводження. Відправний пункт аналізу - індивід, поводження якого є функція соціального стимулу. Інші люди при такому підході виступають як соціальні об'єкти, тобто як засіб або перешкода для задоволення яких-небудь потреб індивіда.
Другий рівень аналізу припускає вивчення не просто взаємодії "Я-Інший", а впливів, які організації, інститути, цінності, норми, релігійні, культурні, політичні й економічні фактори роблять на індивіда через різні соціальні групи, якими, наприклад, у процесі соціалізації виступають родина й школа. При цьому враховується вплив таких "об'єктивних факторів", як природні умови. Прикладами можуть служити різні дослідження соціалізації, а в області теорії - концепції соціальної категоризації.
На третьому рівні аналізу індивід розглядається вже не як об'єкт, а як суб'єкт своєї історії, здатний впливати на навколишні його умови. У переважній більшості випадків експериментальна соціальна психологія на цей рівень не піднімається. Виключення становлять дослідження в руслі рольових теорій і теорій символічної взаємодії.
Четвертий рівень аналізу (між групові відносини) у його традиційному виді - це, по суті, поширення закономірностей, виявлених на першому рівні ("індивід-індивід"), на між групові відносини. На думку авторів, на сьогоднішній день даний рівень представлений лише мікросоціологічним аналізом, оскільки соціально-психологічний зміст цього рівня поки не визначено.
І, нарешті, п'ятий рівень - взаємодія "Я-Інший", опосередковане соціальним контекстом. Незважаючи на те, що багато соціальних психологів називають саме цей рівень справжнім предметом соціальної психології, далі декларацій справа не рухається.
Ця оцінка Мертенсом і Фуксом сучасного стану західноєвропейської соціальної психології в загальному справедлива, за винятком оцінки досліджень між групових відносин, які в останні роки розвиваються особливо динамічно. Додамо також, що як і раніше гострими залишаються такі проблеми, як побудова загальної теорії соціальної психології, створення адекватних методів, забезпечення соціальної необхідності соціально-психологічних досліджень.
Література
1. Якимова Е.В. Западная социальная психология в поисках парадигмы: анализ методологических дискуссий 70-90-х годов - М., 1993.
2.Пенто P., Гравії, М. Методи соціальних наук. - К., 2004
3. Науменко Л.И. Особливості соціальної перцепції інтеграції й між групової диференціації. - К., 1992.
4. Московичи С. От коллективных представлений – к социальным // Вопросы социологии. № 2. 1992.
5.Московичи С. Машина, що творить богів. - К., 1998.