Вивчення психопатологічних сторін людської натури дало велику кількість спостережень і теорій, а також практичних методик діагностики й лікування психічних розладів. Воно викликало до життя широкий психоаналітичний рух й інші напрямки динамічної психології ("психології рушійних сил"), які значно розширили й поглибили наше пізнання психіки людини.
Однак поряд з достоїнствами такий підхід має також серйозний недолік: він надає перебільшеного значення хворобливим проявам і нижчим аспектам людської натури, внаслідок чого невиправдано широко переносить відкриття, зроблені в області патопсихології, на психологію нормальних людей. Це породило досить похмуру й песимістичну картину природи людини, а також тенденцію розглядати його вищі цінності й досягнення як прості похідні нижчих потягів. Крім того, були забуті або зігноровані багато важливих психічних функцій й явища: інтуїція, творчість, воля й саме серце психіки людини - його Я.
Не дуже давно ці обмеження були усвідомлені поруч дослідників, які дали початок "здорової реакції" на патопсихологію. Увага була звернена до раніше рушійних сил не тільки нормальних, але й більше високорозвинених людей -, що виявили себе індивідів, як їх вдало назвали Голдстейн і Маслоу. На важливу роль морального початку й релігійних прагнень людини вказали Олпорт, Ангьял, Барук, Карузо, Франкл, Фромм, Юнг, Маслоу, Мей, Прогофф, Ранк, Сорокін, Урбан й інших; останнім часом цей плин був найменований "ортопсихологією" (термін запропонований Маслоу) і "ортогенезом" (термін запропонований Фер’є зі Швейцарії). Новий напрямок психології вбачає своє завдання в тім, щоб направити психологічні дослідження з вірного шляхи, і, зважаючи на все, уже на початковому етапі свого становлення воно зробить коштовний внесок у пізнання людської природи в цілому й розкриття її вищих, творчих можливостей.
Ми думаємо все-таки, що деяка обачність не перешкодить й у цьому випадку, тому що будь-яким реакціям властива тенденція впадати в протилежну крайність, і ознаки в цій області вже помітні. Деякі представники нового плину схильні повертатися до старого, "до патопсихологічної" концепції людини як цільної особистості, - що, на жаль, далеко не відповідає дійсності. Вони справедливо вказують, що прагнення до внутрішньої інтеграції ставиться до числа фундаментальних мотивацій нормальної людської особистості; але цей факт не має нічого загального з ілюзорним уявленням про те, що особистість уже є органічною й гармонійно функціонуючої цілісністю.
Неупереджене спостереження потоку дійсно психічного життя - як своєї власної, так й інших людей - ясно показує, що в ній присутні різні, у тому числі протилежні тенденції, що становлять іноді ядра напівнезалежних під особистостей. Психоаналіз, - так само як і літературні образи, створені великими письменниками, які були гарними психологами інтуїтивістами, - підкреслено виділяє ці основні внутрішні конфлікти, властиві природі людини.
Той факт, що різні потяги й психічні функції людини взаємозалежні й взаємодіють один з одним, не означає, що вони, подібно фізіологічним функціям здорового тіла, інтегровані в гармонійно функціонуючий організм. Конфлікт - це адже теж взаємозв'язок; і дві воюючі
Термін ортопсихологія ("правильна психологія") був запропонований в 1958 р. для позначення альтернативи патопсихології. Як відомо, ходіння одержав інший термін - "гуманістична психологія".
Амбівалентність, подвійність відносини - один з найпоширеніших внутрішніх конфліктів, яким порозуміваються багато дивних і суперечливих учинків людини. Інший основний конфлікт виникає між інертністю, лінню, охоронною тенденцією, прагненням до безпеки (яке виражається в конформності), з одного боку, і прагненням до росту, самоствердженню, ризику - з іншої. Ще одним джерелом конфлікту служить пробудження нових потягів або потреб, які входять у суперечність зі старими; це відбувається головним чином у двох випадках: по-перше, під час пробудження нових потреб у підлітковому віці й, по-друге, під час пробудження релігійних устремлінь і нових духовних інтересів, особливо в середньому віці. Конфліктам останнього типу й присвячена, в основному, дійсна глава.
Отже, виявляється, що "органічна єдність" - це ціль людини, а не наявний його стан; це ціль, що він може перед собою поставити, до якої він може наближатися і яку він може один раз досягти. В особливо добрих нагодах знаходження внутрішньої єдності є плодом стихійного росту й дозрівання, в інші ж випадках - заслуженою нагородою, одержуваної завдяки роботі над собою, вихованню або лікуванню із застосуванням спеціальних методик, які полегшують і прискорюють процес самореалізації. Надалі нашому викладі ми спробуємо описати різні стадії цього процесу й указати на ті психічні розлади, якими він нерідко - хоча й не завжди - супроводжується.
Насамперед, непогано було б уточнити наші уявлення про самореалізації. Цей термін використається для позначення двох різновидів підвищення свідомості, розширення свідомості, які, будучи більш-менш зв'язані між собою, мають проте різну природу й проявляються зовсім по-різному. Найчастіше під самореалізацією мається на увазі само здійснення, тобто психічний ріст і дозрівання, пробудження й прояв прихованих можливостей людини, - наприклад, етичних, естетичних, релігійних переживань і форм діяльності. По своїх ознаках цей вид самореалізації відповідає самоактуалізації як її описує Маслоу, і, напевно, переважніше буде використати останній термін, щоб відрізняти даний різновид самореалізації від іншого її виду, а саме, самореалізації як самозбагнення. Під самозбагненням мається на увазі збагнення себе, переживання й усвідомлення себе як синтезуючого духовного Центра. Мова йде не про нашому особистий "я", яких варто розглядати всього лише як відбиття справжнього Я, проекцію духовного Я на поле особистості.
Самоактуалізація може бути досягнута на різних рівнях і не обов'язково містити в собі так званий духовний рівень. З іншого боку, індивід може випробовувати справді духовні переживання й не будучи внутрішньо інтегрований, тобто не виробивши добре злагоджену, гармонічну особистість. Це ясно показано Юнгом, що обертає наша увага на той факт, що розвиток особистості не є виключним правом геніїв і що людина може мати видатні здатності, не володіючи при цьому особистістю або не будучи особистістю. Духовне пробудження й духовні збагнення - щось інше, ніж самозбагнення, свідоме усвідомлення Я. Вони включають різні форми усвідомлення змістів або спадних у поле свідомості, або, що виявляють у процесі сходження до поверх свідомих рівнів, що приводить до "пікових переживань", як їх називає Маслоу.
Хоча ми вже вказували на розходження між свідомим особистим "я", обговорюючи психічну будову людини, тут доречно буде пояснити, що являє собою вищу частину або вищий аспект особистості, звичайно усвідомив не особистим "я", або его. Однак іноді "я" підносять, або воно саме підноситься в цю вищу область, де випробовує особливі переживання й стани свідомості, які можна назвати духовними в широкому змісті слова, Іноді буває й так, що якісь змісти "сходять" в область звичайної свідомості его, приносячись так називане "натхнення".
Така взаємодія між свідомим і поверх свідомим рівнем має величезне значення не тільки для розвитку творчих здатностей, але й для здійснення психосинтеза.
Ми вживаємо слово "духовний" у його найбільш широкому значенні, визначаючи в такий спосіб не тільки властиво релігійний досвід, але будь-які стани свідомості, будь-які психічні функції й форми психічної діяльності, цінність яких перевищує середній рівень; вони можуть мати, наприклад, етичну, героїчну, гуманістичну або альтруїстичну цінність. Все пов'язане з усвідомленням змістів ми відносимо тому під загальну рубрику "духовний розвиток", останнє може містити в собі переживання Я, а може й не включати. Слід зазначити також, що проникнення в область позасвідомого і її дослідження в процесі сходження до Я може іноді навіть стати перешкодою на шляху до повного Само збагнення, до вершини, на якій усвідомлення особистого "я" зливається з усвідомленням духовного Я. Можна так зачаруватися чудесами поза свідомого царства, до того бути їм захопленим, настільки ототожнитися з окремими його сторонами або проявами, що прагнення до найвищого Самозбагнення може ослабшати або взагалі зникнути.
Розбираючи далі мінливості шляху духовного розвитку, ми розглянемо й послідовні етапи самоактуалізації, і повне Самозбагнення.
Маслоу добре усвідомить, що самоактуалізацію не можна розглядати як стан, у якому усунуті всі конфлікти й установлений нерушиму внутрішню єдність. Він так дохідливо й переконливо роз'ясняє це важливе питання, що його слова заслуговують повного цитування:
"Щоб прояснити це твердження, самоактуалізацію можна було б виявити як такий розвиток особистості, що звільняє людину від дефіциту проблем росту й від невротичних (або інфантильних, або уявлюваних, або непотрібних, або "несправжніх") проблем життя, так що він може звернутися до "сьогоденням" проблемам життя (гранично людським проблемам, непереборним, "екзистенціальним" проблемам, у яких немає остаточного рішення), - і не тільки звернутися, але встояти перед ними й узятися за них. Тобто самоактуалізація - це не відсутність проблем, але рух від минущих або несправжніх проблем до дійсних проблем".
Духовний розвиток людини - довга й нелегка подорож через незвідані землі, повна несподіванок, труднощів і навіть небезпек. Воно припускає радикальне перетворення "нормальних" рис особистості, пробудження схованих раніше можливостей, піднесення свідомості в нові для нього сфери, а також нова внутрішня спрямованість діяльності.