Реакція особистості на соматичну хворобу може мати патологічний характер або виявлятись психічно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психічні порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостроти і темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характеру лікування і психотерапевтичного оточення, особистості хворого, відношення до хвороби родічів, співробітників.
За Рохліним Л.Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначені особливості особистості: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний.
При астено-депресивному варінті - емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послаблення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в похмурих тонах усіх подій, що звичайно несприятливо впливає на перебіг захворювання і знижує успіх луківання.
Психоастенічний варіант - хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекає тяжких неаслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого, пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.
В іпохіндричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більш переконання в наявності хвороби.
При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто ємоційні, схильні до фантазій особистості, начебто "живуть" хворобою, надають ій значення надзвичайності, особливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостаньому співчутті до їх страждань.
Ейфорично-анозогнозичний варіант - неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.
На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:
характер діагнозу;
зміна фізичної повноцінності і зовнішності;
зміна положення в сім’ї, суспільстві;
життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;
необхідність лікуватись, операції.
На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її інтелектуальних можливостей. Так у інфатильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенічних, тривожних людей дуже тяжкі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакції особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, "втечі в хворобу" і іпохондриної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.
1.4. Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку в період хронічного захворювання
У середньому віці (40-60 років) змінюються сенсорні функції людини. Близько 50-и років починається знижуватись гострота зору, змінюється структура сенсорних полів, особливо поля зору. Слух погіршується. Смакова, нюхова та больова чутливість знижується більш плавно і не так помітно, як зір і слух. Не змінюється чутливість до температурних коливань.
Психомоторні реакції та сенсорні навички також змінюються. Рухові навички можуть погіршуватись, а нові стає важче засвоювати.
У період середнього віку відбуваються зміни структури і функції внутрішніх органів і систем організму. Після 50-и років уповільнюється функціонування нервової системи. Скелет втрачає свою гнучкість і дещо стискається. Шкіра і м‘язи поступово втрачають еластичність, в деяких частинах тіла починає накопичуватися підшкірний жир. Коронарні судини звужуються на одну третину, кількість крові, яку перекачує серце, знижується на 8%. Об‘єм легень також знижується. У жінок у віці від 48 до 51 року, як правило, настає менопауза. Менопауза супроводжується фізичними симптомами та інтенсивними емоційними реакціями.
У середньому віці у чоловіків також відбуваються певні зміни у здоров‘ї, викликані фізіологічними факторами, такими як поступове зменшення рівня андрогенів. Часто чоловіки не відчувають змін у здоров‘ї, але скаржаться на нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність. [2;247]
В даний період є також специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завдання цього періоду як вибір між генеративністю (цілеспрямованістю, продуктивністю) і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, просвіт, в якому це покоління буде жити. Більшість чоловіків і жінок продовжують виконувати свої професійні ролі, вони вдало зробили свій професійний вибір і повинні його реалізувати. Лише незначна частина людей середнього віку змінюють свою професійну кар‘єру, це відбувається в тому випадку, коли дорослі люди не реалізують себе, або змінюють свої цінності і цілі. Зміни у професійному житті у людей середнього віку можуть викликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу доводиться змінювати примусово, або якщо кар‘єра розвивається не так, як передбачалось. Втрата роботи у цьому віці супроводжується переживанням і великим горем, коли людина взагалі не може знайти іншу роботу. Але є категорія людей середнього віку, які тільки віддані роботі, про них ще кажуть, що вони «згорають» на роботі.
Багато людей середнього віку виконують роль бабусі або дідуся. Ця роль приносить їм найбільше задоволення. Вони передають онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних навичок і вмінь. [5;255]
Життя людей середнього віку дуже змінюється під час хронічних захворювань. Це стосується як фізичної так і психічної сфер. В даному випадку розглянемо зміни ціннісної сфери під час хвороби.
Дослідженням механізмів ціннісної сфери, рівня домагань, самооцінки і специфіки їх викривлення при хронічних захворюваннях займалися в школі К. Левіна. Основними були роботи Ф. Хоппе, Т. Дембо, самого К. Левіна та інших вчених.
Слід зазначити, що дуже суттєвим елементом «хворобливих переживань» є актуалізований відповідним чином внутрішній світ особистості. Дослідники зазначають, що саме завдяки цій актуалізації хронічно хворі люди починають «наближатися» до екзистенційних цінностей і саме завдяки цьому з’являється можливість говорити про хворобу не лише як про відхилення, а, водночас, як про своєрідний «варіант» розвитку особистості. У цій площині можуть розгортатися гострі внутрішньо особистісні колізії, і про деякі з них ми згадаємо. Безумовним можна вважати факт специфічного «наближення» людини, що страждає на важку соматичну хворобу, до кореневих смислів і цінностей існування особистості. Дуже часто це має психотерапевтичний ефект, адже люди сучасного світу практично втратили можливість глибоких смислових рефлексів, вони поглинені плином повсякдення. Опиняючись віч-на-віч з хворобою, зі страхом, людина окрім цього зустрічається з собою. Ця зустріч може принципово змінити систему переживань людини, відкривши їй в її дійсній реальності не лише страх, але й нові смисли буття і цінності існування. Іноді такий глибоко-відвертий контакт із власною екзистенцією може призвести до негативних психологічних наслідків – людина може «сховатися за хворобу», оскільки те, що вона відкрила у своєму житті, більше не влаштовує її, не потрібне їй. [16;72]
Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку пов’язані також з тим, що дійшовши до такого вікового рубежу, вони багато чого досягли в житті: мають дітей і внуків, гарну роботу, вірних друзів і т.д.. Тому хвороба змушує їх по іншому дивитися на життя, переглянути свої цінності. Для них на перше місце як цінність виходить здоров’я, яке диктує цілі, наміри і дії. Вони цінують людей, які в тяжкий період знаходяться біля них, а також світ який їх оточує.
Розділ II. Емпіричне вивчення особливостей мислення та сприймання хворих та здорових людей
2.1. Організація і методи дослідження
Проаналізувавши теоретично проблему впливу хронічного захворювання на психічну сферу осіб середнього віку, можна зробити висновок, що саме мислення і сприймання змінюється під впливом хронічного захворювання. Саме мислення та сприймання впливають на зміну ціннісної сфери осіб середнього віку. Тому дослідження даної проблеми включає слідуючі методики:
1. Методика №1. Дослідження аналітичності мислення.
2. Методика №2. Дослідження вибірковості сприймання.
Методика дослідження аналітичності мислення (№1) спрямована на визначення рівня розвитку аналітичності індуктивного мислення в умовах обмеженого часу. У цьому експерименті досліджувані мають продовжити кожен із 15-и числових рядів ще на два числа, встановивши за якою закономірністю складено кожен ряд (варіант IV субтесту шкали Р. Амтхауера). Час виконання – 7 хвилин.
Аналітичність є важливою характеристикою мислення. Вона являє собою готовий компонент здатності конкретизувати, відшукувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, становить основи загальних здібностей і необхідна для успішного оволодіння різноманітними видами діяльності.
Методика «Дослідження вибірковості сприймання» (№2) має на меті дослідити вибірковість сприймання. У цьому експерименті досліджуваний має за 2 хвилини серед ряду букв відшукати слова. Кількість слів – 25.
Вибірковість сприймання необхідна для виділення істотних ознак під час одноманітної роботи.
Дані методики проводилися із людьми середнього віку (30 чоловік), 15 з яких – це люди, що знаходяться на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній лікарні №1 і мають хронічні захворювання (в даному випадку це гастрит, виразка шлунку та інші хвороби шлунково-кишкового тракту), та 15 здорових людей.