Я спробую описати, як психолог може сприяти постановці й рішенню психологічних завдань, адекватні ситуації горя. Насамперед треба визнати (прийняти, усвідомити) факт втрати. Для цього, як мінімум, треба говорити про факт втрати, про те, що і як було. Розповідати вголос для себе й для психолога всю послідовність подій, відновлювати їх у своїй свідомості за допомогою слів повсякденної мови, діалогу, що відрізняється від повсякденного тем, що психолог зацікавлений, щоб людина, що горює, як можна точніше відновила всю картину подій.
Він слухає й задає питання про цю подію, його питання про те, що і як було.
Проговорити ситуацію, зробити промовлене системою знаків у діалозі з іншою людиною, виходить, забезпечити актуальність цієї системи знаків у психічній реальності людини, що горює. Вони будуть актуальними засобами реалізації психічної реальності, тому що включені в текст, у якого є адресат - психолог. Це забезпечує тексту зміст, той зміст, що важко актуалізувати в ситуації внутрішнього діалогу із загубленою близькою людиною.
Не менш важливої представляється робота психолога по визначенню й вираженню почуттів до померлого. Треба допомогти виразити самі важкі емоції - гнів і тугу. Вони пов'язані із захисними механізмами раціоналізації, які не дозволяють людині віддатися потоку почуттів, бути природним у прояві гніву й туги. Захисні механізми раціоналізації, якщо їх використовувати в зовнішньому діалозі психолога й людини, що горює, можуть допомогти у визначенні й вираженні почуттів через позначення предмета почуттів. Як відомо, коли називають саме почуття, це актуалізує його зміст, а коли обговорюється предмет почуттів, то можна будувати відношення до цього предмета. Психолог може (можливо, повинен) задавати питання про події й предмети, які створюють зміст переживання: "Про що ви нудьгуєте? Про що жалуєте? Про що не жалуєте? і т.д." Треба прагнути в спілкуванні з людиною, яка пережила втрату до того, щоб вона побачила предмет своєї туги й гніву у всьому різноманітті його якостей - позитивних і негативних, щоб був баланс у цих оцінках стосовно загубленої людини. Це зовсім не виходить, що треба спеціально шукати негативні якості в людині й називати їх - побутова етика давно регулює цю й аналогічні ситуації правилом: "Про мертвих - добре або ніяк". Умовчання - це форма створення підтексту в будь-якому тексті; у консультуванні важливо, щоб людина почала будувати свій текст, у цьому випадку орієнтований на слухача-психолога.
Підтекст також існує у свідомості людини й, як і прямий текст, тільки вимагає більших Я-Зусиль для його втримання.
Почуття провини, що звичайно проявляють люди, що горюють, у ситуації консультування, буває різного ступеня виразності. Часто воно виявляється глибоким і супроводжується тривогою й безпорадністю, тоді людині потрібна психотерапія немедичного типу. Це тривала й цілеспрямована робота людини, що горює, і психотерапевта, спрямована на усвідомлення почуття і його наступну інтерпретацію в структурі індивідуального життя людини, у логіку його життя.
Тривога, безпорадність, смуток, сум - це ті почуття, які часто блокуються в побутовому житті: "Треба бути сильним, треба вміти виживати, треба дивитися правді в очі й т.п.". Це всі стереотипи, які утрудняють вираження почуттів людини, сприяють їхньому блокуванню, знецінюванню, в остаточному підсумку вони перешкоджають переживанню горя як природного психічного процесу, "омертвляючи його штучними утвореннями у вигляді знаків "правильного поводження".
Часто причиною тривоги буває неусвідомлювана тривога смерті, про смерть треба говорити з побутовим язиком переживає, що горе звичайним, факту, що викликало страждання (природно, для цього треба добре знать цей факт як дані анамнезу).
Психолог-Консультант часто виявляється тою людиною, з якою можна бути відвертою і виявити свої безпосередні почуття - треба поплакати (як часто доводилося чути: "Я дома не можу розслабитися - діти, я повинна бути сильної, а от перед вами плачу, але ж усім жити несолодко, вам, напевно, теж...").
Завдання реагування на безпосередні почуття людини, що горює, - це одне із самих важких завдань у роботі психолога-консультанта. Може бути, тому так часто й пишуть колеги про якісь форми професійного захисту від емоційного вигоряння, від можливої професійної деформації.
Психологові потрібно вміти самому виражати свої почуття й не знецінювати жодним чином почуття іншої людини. Способів вираження почуттів у нашій побутовій культурі досить, вони ще не всі загублені й знецінені, елементарне знання форм - як традиційних, так і сучасних - робить психолога не тільки працюючим, але й живучим рядом з людьми, що горюють. Сьогодні, коли горя стільки, що, здається, немає родини, яку б не захлиснув ураган швидко мінливого темпу життя, цінностей, пріоритетів, ідеалів, виявлені почуття, спрямовані на поділ горя з іншою людиною, уже самі по собі - більша цінність, якщо не сказати більше, рідкість.
Але це один з ліричних відступів, без яких, до речі, здається немислимим рух думки в ситуації трагедії. Лірика, як світло життя в тих сутінках, які створює тінь смерті.
Психолог, вирішуючи завдання людини, що горює, може (і повинен) надати професійну допомогу в навчанні способам організації життя, у якій уже немає близької людини. Це одна з форм активного соціально-психологічного навчання, що допомагає людині освоїти раніше невластиві йому ролі, наприклад роль людини, що приймає рішення. У цьому випадку йому треба навчитися бачити й оцінювати ситуацію як позитивну, так і негативну. Знамениті способи, пропоновані психологами, звичайно виглядають як лист паперу, на якому в правому стовпчику треба написати всі позитивні моменти ситуації, а в левом - негативні. Психологові іноді доводиться брати на себе роль людини, що втримує його клієнта від прийняття поспішних рішень (переїзд, усиновлення й т.п.), аргументуючи своє втручання якістю стани людини, що переживає горе, ступенем його готовності до ухвалення рішення.
Це одна зі сторін рішення найважливішого психологічного завдання - знаходження адекватної дистанції до померлого, адекватної психологічної, емоційно насиченої дистанції.
Рішення цього завдання пов'язане з використанням існуючі в культурі подання про зрадництво в почуттях.
Сучасна побутова культура дає чимало прикладів того, як люди часто міняють свої емоційні прихильності без видимого особистісного руйнування. Трансльовані в масовій культурі зразки зірок і можливих ідеалів досить вільно вирішують проблеми вибору партнерів для встановлення емоційних зв'язків. Хотілося б сказати із цього приводу тільки одне - як не кожна травичка здатна цвісти, так не кожна людина здатна переживати горе, глибоко почувати. Це факт життя з ним доводиться вважатися як з даністю, як з тим, що перебуває поза нашим втручанням і присутністю. Можна привести масу аргументів для доказу цього твердження (літературних і життєвих), посилаючись на класиків і сусідів по планеті, але тут для цього немає місця. Проблема типології особистостей така ж вічна тема в психології, як і питання про її науковість.
Література
1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.
2. Варга Д. Справи сімейні. - К., 2006.
3. Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000.
4. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.
5. Селье Г. Когда стресс не приносит горя. - М., 1992.