Смекни!
smekni.com

Дисципліна й психологія людини (стр. 2 из 3)

Розвиток сигнальної системи зменшує залежність організму від оточення. Контакт із ним не означає необхідності захоплення оточення у своє повне володіння, при якому воно повністю перетвориться в структуру організму. Не означає також зворотної ситуації, коли живий організм перетвориться в структуру оточення.

Контакт із оточенням втрачає гостроту альтернативи: «перемогти» або «стати переможеним», при якій власна перемога означає смерть оточення, а перемога оточення - власну смерть. Боротьба з оточенням триває далі, тому що вона становить сенс життя, якщо ми трактуємо її як прагнення дотримувати власного порядку ціною порядку оточення. Однак перемоги й поразки втрачають свій драматичний аспект «бути або не бути», а здобувають характер боротьби «понарошку», як би гри з оточенням. У цій боротьбі можна бути безболісно переможеним оточенням; тоді приймається його порядок; на цьому, зрештою, ґрунтується дисципліна в змісті научання порядку оточення; можна також бути переможцем, свій порядок нав'язати оточенню, не знищуючи його при цьому, як у випадку енергетичного обміну із середовищем. Ці «забави» з оточенням стають самоціллю. Їх можна спостерігати навіть на дуже низьких рівнях філогенезу. Хейзинговське homo ludens, як видно, ставиться не тільки до людини.

Взаємодія з оточенням у змісті прийняття сигналів і реагування на них, при якому виявляєшся те переможцем, те переможеним, становить необхідну умову насичення інформаційного метаболізму, без якого не міг би розвиватися енергетичний метаболізм і репродуктивний контакт із оточенням. Інакше кажучи, не можна ввійти в суть життя, не пройшовши через ізолююче середовище гри з навколишнім світом, контакт із яким ґрунтується на обміні інформацією. Як відзначалося, у міру розвитку сигнальної системи, ця ізолююча сфера стає усе більше широкою. Шизофренічний аутизм, або переривання інформаційного метаболізму, приводить у крайніх випадках до порушення в енергетичному метаболізмі (хворий, наприклад, перестає їсти) і майже, як правило, знищує закон збереження виду.

Еволюційний стрибок, яким було виникнення людини, загалом, ставиться до розвитку сигнальної системи, не пропорційному в порівнянні з іншими системами організму, особливо тієї її частини, що, насамперед, служить інтеграції сигналів вхідних і вихідних з організму, тобто кори мозку. Мільярди коркових кліток забезпечують неймовірне багатство способів обміну інформацією з оточенням (функціональних структур), з яких протягом життя використовується лише невеликий відсоток. У цьому проявляється принцип марнотратної економії, досить розповсюджений у живому світі. Відповідно до цього принципу, лише мала частина існуючих у природі генетичних планів виявляється реалізованої в зрілих організмах. Також і окремі органи працюють, реалізуючи лише в малому ступені свої можливості. Тиск оточення, особливо соціального середовища й соціального спадкування, змушує до розвитку тільки тих форм взаємодії з оточенням, які приймаються в даному культурному колі й у даній епосі. Можливо, без цього зовнішнього тиску соціальної дисципліни виник би хаос. Може бути, у несвідомому страху перед цим хаосом людина із самого початку свого існування винаходить усілякі способи покріпачення волі дорівнює людей, тварин і рослин, з якими перебуває в контакті, як і самого себе. Там, де ми знаходимо ґрати й кайдани, з великою ймовірністю можна прийняти, що маємо справу зі слідами людини.

Прагнення до порядку й дисципліни досягло там апогею дивовижного абсурду. Третій Рейх уже валив, а «концерни» смерті продовжували справно діяти й навіть збільшували свою «продуктивність». У них довше всього втримувалася ідея «Майн Кампф», тому що вони з'явилися квінтесенцією цієї ідеї. Гітлерівська концепція поліпшення миру була винятково простій: знищити все те, що загрожує чистоті раси «поза людей», насамперед - ліквідувати євреїв. Після цього акту знищення повинен був наступити «рай чудових людей». Концепція ця не нова в історії людства, але ніколи не була настільки просто сформульована й настільки послідовно проведена.

Будь-якої соціальної ідеології, а було їх у ході історії чимало, властиве відраза до того, що з нею не погодиться, насамперед до тих, хто її не визнає. Образ миру спрощується до чорно-білого, люди діляться на «віруючих» і «невіруючих»; перші - гарні, другі - погані. Внутрішня боротьба між різними можливостями активності, що у власній оцінці відчувають як боротьбу добра зі злом, переноситься зовні. Приймаючи готову форму активності, редукують власну непевність, коливання між альтернативними можливостями, стають носіями добра, у власному поданні. Злом стає те, що зовні й із цією формою не погодиться. Прийняття готової структури ззовні полегшує внутрішню інтеграцію; динамічний порядок перетворюється в статичний перетвориться в статую. Такою статуєю була людина Третього Рейха; він ішов прямо вперед до мети, поставленої вождем, топчучи й знищуючи все варте на шляху.

Розвиток сигнальної системи в людини, особливо вищої форми сигналу, яким є слово, дозволяє йому незрівнянно більше зробленим, ніж у тварин, образом користуватися готовими функціональними структурами. Замість того, щоб виробляти їх заново, він вивчає їх від соціального оточення. Дисципліна є необхідною умовою асиміляції таких готових форм поводження й соціального оточення. Прийняття їх нагороджується, відчуження - карається. Формується внутрішня система, що контролює поводження індивіда, що відчувається їм як «соціальне дзеркалом («що про мене подумають»).

У міру асиміляції нової функціональної структури зовнішня система контролю включається у внутрішню систему самоконтролю. Суддівська влада оточення переноситься на індивіда. Людина стає суддею сам собі. Совістю людини Третього Рейха був наказ вождя. Почуття провини народжувалося, коли наказ був погано виконаний. Табірний невроз Гесса виникав не з почуття провини, що він є причиною загибелі сотень тисяч людей, але з того, що знищення людей здійснювалося недостатньо ефективно. Невротичні симптоми зменшилися, коли методи знищення були вдосконалені шляхом застосування газових камер. Наслідком виконання наказу вождя є абсолютно повна відсутність почуття провини у військових злочинців. Можна було б також дивуватися, що хтось почуває себе винним через докір у поводженні, що не відповідає десяти заповідям.

Істотною рисою кожної сигнальної системи, як технічної, так і біологічної, є здатність самоконтролю. У принциповій схемі така система представляється в такий спосіб: сигнали ззовні переводяться на специфічну мову системи (наприклад, електричний імпульс в електронних машинах, нервовий імпульс у нервовій системі). Перетворені сигнали інтегруються відповідно до якомусь плану (даному ззовні у формі програми у випадку технічних систем, що виникли усередині системи у випадку біологічних систем). Результат інтеграції у формі наказу надходить до м'язових клітках у біологічних системах). У них сигнал перетвориться в сигнал поза системний, інакше кажучи: власну мову системи перетвориться в мову, зрозумілої для її оточення. Останній етап в обміні сигналів між системою і його оточенням становить зворотний зв'язок; саме від її залежить здатність самоконтролю системи. Вона ґрунтується на тім, що частина сигналів, що виходять із системи, у неї вертається. Завдяки цьому план системи ніколи не буває жорстко фіксованим, але змінюється залежно від сигналів, що вертаються, які інформують про те, як він був виконаний і якої зміни викликала в оточенні. У нервовій системі можна знайти багато прикладів зворотного зв'язку. На найвищому рівні інтеграції діяльності нервової системи, на якому дана активність стає усвідомлюваної, те, що відповідає механізму зворотного зв'язку, переживається як здатність самоконтролю. «Соціальне дзеркало» відповідало б зворотним сигналам, які інформують про те, який ефект в оточенні викликало наше поводження, а те, що називають совістю, виникало б із з'єднання цих зворотні інформації з найбільш загальним, а тим самим свідомим планом активності.

Попадання у табір означало для в'язня руйнування колишнього «соціального дзеркала»; все, чим він був до того, переставало вважатися; він ставав номером. У нього було три можливості для вибору: 1 - бачити себе очима далекого оточення, тобто бути тільки табірним номером; 2 - зберігати колишній образ себе, що було нереально, але зм'якшувало до деякої міри жахливість першої альтернативи; 3 - ідентифікуватися із групою володарів через прийняття їхніх форм поводження, з номера перетворитися у вождя, принаймні, в очах в'язнів. Табірне життя змушувало до балансування між цими трьома можливостями, особливо двома першими.

Характерна риса життєвих явищ - їхня хитка рівновага між мінливістю й стабільністю. Постійно змінюються плани активності організму й, однак, основна лінія розвитку залишається тієї ж самої.

У міру частоти реалізації колишній план (функціональна структура) підлягає закріпленню й автоматизації. У раннім дитинстві нестійке й невпевнене ходіння вимагає великого зусилля волі, але згодом стає дією впевненим, автоматизованим, що протікає в строгій відповідності зі схемою. Не треба, однак, забувати, що ця схема постійно модулюється, залежно від зворотних сигналів, насамперед, із самого рухового апарата й, стало бути, у ньому існує певний ступінь лабільності. Невизначеність у цьому випадку, однак, невелика; нервова система не повинна бути максимально активізована в реалізації плану локомоторної функції. Так відбувається лише тоді, коли, наприклад, внаслідок стомлення або незвичайності умов і т.п. реалізація плану стає занадто важкою; тоді кожний крок стає усвідомлюваною дією. Свідомість, або максимальна активність нервової системи, як би зарезервована для активності.