В літературі можна знайти два способи пояснення взаємозв’язку депресії та злоякісної патології. Перший полягає в тому, що депресія виявляє вже існуючі проблеми зі здоров’ям, про які людина може не знати. В експерименті на тваринах показано, що пухлина виділяє біологічно-активні речовини, які викликають порушення, схожі на депресію [34]. Тобто, депресія може свідчити про вже існуючий онкологічний процес. Друге пояснення спирається на дані досліджень, які свідчать, що депресія пригнічує клітинний імунітет та знижує протипухлинний захист організму. В цілому вплив депресії на ризик онкологічної патології вважається доведеним, але дуже малим для того, щоб, спираючись на цей фактор, проводити профілактику (хронічна депресія збільшує ризик онкологічного захворювання на 3-5%). Крім того, депресія є несприятливим прогностичним фактором виживання онкологічних хворих. Наприклад, LoberizaF.R. etal. [25] показали, що депресивні пацієнти на 10% частіше помирають впродовж року після трансплантації кісткового мозку.
Особистісні особливості та їх зв'язок з онкологічним захворюванням.
В 1956 р. GreeneW.A. [13] висловив гіпотезу про нарцистичну організацію особистості жінок з онкогематологічним захворюванням та сформулював психоаналітичну інтерпретацію цієї групи хвороб. Дослідник відмітив, що в 75% випадків хворобі передували втрати, відділення від значимих людей або зникнення об’єкту-мішені для проективної ідентифікації, яка дозволяла компенсувати ці втрати. GreeneW.A. (використавши теорію FreudA.) вважає, що: таким особистостям дуже важко прийняти втрати значимих людей; сум втрати проектується на іншу особу та по відношенню до неї здійснюється турбота, яка не могла бути здійснена по відношенню до власного «Я». Науковець дійшов висновку, що особистісні риси, які сприяють знаходженню нового об’єкту для проективної ідентифікації та створенню з ним стосунків, подовжують життя. Жінки, здатні на стосунок, жили довше (медіана 30 міс.) у порівнянні з жінками, які створювали дистанційні стосунки з оточуючими (медіана 6 міс.).
Проводячи інтерв’ю, Greenе W.A. помітив, що жінкам нелегко бути „пацієнтами” і отримувати допомогу (вони відчувають сором), оскільки допомога означає їх безпомічність. І вони намагаються бути в ролі благодійника по відношенню до об’єкта на який здійснюють проекцію власної безпомічності. Greenе W.A. зробив висновок, що пацієнтки, які схильні створювати стосунки проективної ідентифікації, в дитинстві ідентифікували себе з ідеальною матір’ю, про яку розповідала їм їх холодна та вимоглива рідна мати. На думку автора, це захисний механізм «ідентифікації з агресором», що вказує на нестачу материнської любові. Тобто, в дитинстві така дівчинка відчувала себе не прийнятою матір’ю та намагалась бути ідеальною, такою, як хотіла її мати. Greenе W.A. зробив припущення, що специфічним почуттям онкогематологічних хворих є сором, тоді як пацієнти з солідними пухлинами відчувають провину. Почуття сорому пояснюється тим, що пацієнти не є такими, як їх ідеал Я, якими б бажали бачити їх значимі близькі, відчувають, що їх не можуть любити через те, що вони не є ідеальними, тому – соромляться себе.
Лейкемії та лімфоми є захворюваннями системи імунного захисту організму від чужорідних агентів
Надмірний психологічний стрес, викликаний втратами, може бути зрозумілим як ворожій агент. Greenе W.A. допускає, що особистість пацієнта не може пережити почуття безпомічності, відчаю та горя, намагається заперечити емоційний зміст втрати та раціонально визнати сам факт. Організм же реагує на втрату як на ворожий агент (тобто, намагається заперечувати-атакувати сам факт втрати). Це викликає перевантаження та патологічні зміни системи імунного захисту організму.
Описані Greenе W.A. особливості онкогематологічних хворих (чутливість до втрат; потреба відповідати ідеалу, щоб отримати любов інших; сором через свою слабкість) – свідчить про нарцистичний розлад особистості [1]. Нарцистичні порушення – це сильна залежність самооцінки від думки інших, викривлена/спотворена любов до себе та самоцінність. Психоаналітичний досвід показує, що ці порушення виникають в результаті ранніх втрат, які не пережиті у зв’язку з тим, що батьки (особливо матір) бояться почуттів дитини. Як результат – певні почуття, потреби чи особливості залишаються неприйнятими батьками, дитина переживає себе як покинену, а ці почуття - як недоречні та жахливі. У дорослому віці така людина намагається бути визнаною завдяки своїй відповідності ідеалу. Вона може відчувати порожнечу та самотність, оскільки має відчужені, ізольовані почуття та потреби, які намагається уникнути, здійснюючи кар’єру. Таким чином, особливостями, що пов’язані з нарцистичною організацією особистості, є намагання виглядати ідеальним, страх певних почуттів чи потреб, механізми психологічного захисту за типом ідеалізації та знецінення. На частину результатів отриманих в сучасних дослідженнях онкологічних хворих можна поглянути як на ті, в яких йдеться про нарцистичні особливості.
Стосунки з батьками. За даними Івашкіної М.Г. [4], 50% онкогематологічних хворих і 45% пацієнтів з солідними пухлинами виховувались в неповних родинах, тоді як серед інших груп хворих неповні родини зустрічались лише в 30%; більше, ніж у 10% онкологічних хворих, був алкоголізований або „мерехтливий” батько. Згідно TaconA. M. [41], ранні втрати частіше зустрічались у виборці жінок, хворих на РМЗ (54%), ніж у здоровій контрольній групі (27%). На нашу думку, ці матеріали підтверджують травматичність дитячих років майбутніх онкологічних хворих.
ThomasC.B. etal. [42] в проспективному дослідженні спостерігали за 913 чоловіками-медиками. Протягом навчання здійснювалось тестування, згодом збиралась інформація про кар’єру та здоров'я випускників. Висновки про відмінність між групами досліджуваних з онкологічними, психічними та психосоматичними хворобами (коронарна хвороба серця та артеріальна гіпертензія) в основному здійснювались на основі опитувальників родинних стосунків (FAQ) та звичок нервового напруження (HNT). Дослідники виявили, що ризик розвитку онкологічного захворювання зростав в залежності від невдачі теплих стосунків з батьками. Всі 48 студентів, які захворіли на рак в середньому через 20 років, вважали, що в їх стосунках з батьками бракувало теплоти, розуміння, зручності тощо; батьки були непередбачуваними та зберігали дистанцію від них. Відношення досліджених до батьків можна охарактеризувати як неприязнь, намагання завдати болю, повстанська поведінка. Доведена схожість груп з психічними та онкологічними хворобами за шаблоном родинних стосунків. В обох цих групах відмічалась нестача теплоти в стосунках з батьками, але досліджувані, які захворіли психічним захворюванням чи здійснили суїцид, частіше були схильні до депресії та агресії (за HNT). Дослідники інтерпретують нестачу близьких стосунків як таку, що скоріше вказує на: 1) існуючі в родині проблеми, ніж відображає реальне ставлення батьків; 2) суб’єктивне сприйняття цього ставлення як незадовільного. ThomasC.B. etal. також виявили, що задоволення стосунками з батьками позитивно корелює з демонстративністю. Тоді негативна оцінка батьківського піклування означає також відсутню або приховану демонстративність.
Проте, дослідження, проведене RussekL.G. та SchwartzG.E. [37], показало, що негативна оцінка батьківського піклування визначає схильність до самих різних захворювань в середині життя. Вибірка, на якій здійснювалось дослідження, складалась з 84 чоловіків, у яких було отримано інформацію про стан здоров’я через 35 років (48 захворіли, 1 - на лімфому Ходжкіна). Захворіли 25% з тих, у кого була позитивна оцінка піклування обох батьків, та 87% чоловіків, у яких була негативна оцінка піклування обох батьків. При цьому, на основі ставлення до батьків та типу реагування (агресивний чи тривожний), можна з точністю до 90% прогнозувати ризик хвороби в майбутньому. Так, захворіли 100% досліджуваних, які негативно оцінювали батьківське піклування та мали тривожний тип реагування. Але, дане дослідження і попереднє [37, 42] неможливо співставити, оскільки в них використовувались різні психодіагностичні методи оцінки батьківського піклування та значно розрізнялась кількість хворих на онкологічну патологію.
Сучасні дослідження батьківського піклування зосереджені на прикладних аспектах допомоги онкологічним хворим. Наприклад, встановлено, що жінки, хворі на РМЗ, які оцінюють минуле батьківське ставлення до себе як негативне, сприймають і ситуацію лікування як таку, в якій не вистачає піклування, мають високий рівень дистресу та потребують психологічної допомоги [38]. Підсумовуючи, можна сказати, що існує недостатність проспективних досліджень впливу батьківського піклування та суб’єктивного сприйняття батьківського ставлення на майбутнє здоров’я. Є підстави допускати, що дитинство онкологічних хворих часто сповнене втрат і вони схильні оцінувати батьківське піклування як негативне.